Твердиня - Максим Іванович Кідрук

скипав всередині, зуби скреготали, немов заіржавілі зубчаті коліщатка, що не прокручувались сто років, але не затуманеною частиною мозку чоловік усвідомив, що поява Амаро мала й позитивний ефект. Пенал з джгутом і голкою несподівано запропонував правдоподібне тлумачення тому, що відбулося. Авжеж, Джейсон додумався б до пояснення сам, трохи пізніше, у спокійній обстановці, але Амаро Кіспе примусив здогадку випурхнути з-поміж інших, переважно нісенітних припущень, наче поплавок, що вигулькує понад водою: мешканців Паїтіті потруїли. Ніхто не вчиняв бунту, не було ніяких нападників ззовні — ворог поміж них. З якою метою здійснили отруєння Джейсон ще не знав (він припускав, що кінцевої мети зловмисники не досягли — можливо, завадило повернення «Ми-17»), але не сумнівався, що агресор перебуває всередині Паїтіті. Обвівши наїжаченим поглядом частину тераси, згадавши про мертвого перуанця з рештками не проковтнутої їжі довкола голови, Х’юз-Коулман упевнився: людей отруїли (чи то наркотиками, чи чимось іншим, зараз це не має значення), а з тими, кого не вдалося приспати, жорстоко розправились.

Зиркнувши на південь, чоловік помітив Семена. Амаро, який, корчачись, намагався підвестись, миттю вилетів у нього з голови.

— Метнись до гелікоптера і скажи Віктору нехай глушить двигуни, — наказав Роду. — А тоді бігом до мене. — Джейсон кивком вказав у напрямку дерев, під якими простягся Сьома. — Допоможеш перенести росіянина в мою хатину.

Амаро Кіспе, збагнувши, що його на якийсь час залишили в спокої, припинив спроби піднятися і притих. Ігнорування його цілковито влаштовувало. Біль у голові поволі нишкнув, і коротун волів би лежати отак, не рухаючись, цілу вічність. Байдуже, що під ребрами ниє, а в роті повно трави і землі. Аби лиш у голові не боліло.

Поклавши голову набік, лівою щокою до землі, Амаро несподівано помітив довгастий чорний предмет перед кінчиком носа. Сфокусувавши на ньому витріщені і вкриті жилками очі, він розпізнав флешку — невеликий розсувний USB-диск у формі запальнички з написом «DataTraveler» на боку. Амаро поворушив дуплистими ніздрями і замислився…

CLV

Марко перевернувся на спину і сів, підтягнувши коліна до грудей, коли шум лопатей «Мі-17» став затихати. Він глипав по сторонах, не зовсім усвідомлюючи, де перебуває, поки не втямив, що сидить на терасі шостого рівня спиною до прірви і обличчям до стіни. Поряд, увіткнувшись носом у траву і витягнувши руки вздовж тіла, лежав мачігуенга. Очі відкриті. Його поза викликала асоціації з боксером у глибокому нокауті. Італієць придивився до очей індіанця і несвідомо відсунувся, подумавши, що той мертвий, та через секунду мачігуенга кліпнув. Живий.

Провалів у пам’яті Молінарі щасливо уникнув. Кухар вмить згадав усе, що сталося до того, як знепритомнів, і прекрасно усвідомлював, чому опинився на рівень нижче верхньої тераси. «Кляті шмаркачі перехитрували мене», — розпачливо зміркував він. Перемкнувшись на стугін двигунів, що затихали, італієць зрадів, здогадавшись, що то Джейсон повернувся з вилазки. Допомагаючи руками, чоловік звівся на задерев’янілі ноги. В голові паморочилося; він підійшов до скелі і вперся об неї рукою, побоюючись, що звалиться в прірву. «Швидше! Треба поспішати, треба розповісти Джейсону, можливо, ще не пізно піймати студентів, поки вони не загубились у сельві… Вони не могли далеко зайти, росіянин же зі зламаною ногою».

Ковзаючись, двічі з’їжджаючи назад до тераси, Марко подерся на найвищий рівень Паїтіті. Схил був пологий, шерехатий і сухий (за кілька метрів від того місця, де стояв намет-їдальня), за інших умов підйом не викликав би значних труднощів, але руки й ноги кухаря погано слухалися сигналів мозку. М’язи нагадували стару задубілу гуму, що давно втратила здатність пружно згинатись. Останні кілька метрів він плазував немов ящірка — на животі.

Діставшись верхньої тераси, Марко побачив, як Род Холмґрен і Джейсон, підхопивши на руки, несуть когось до котеджу. Їх розділяло більше півсотні метрів, тож італієць не міг бачити, хто саме на руках чоловіків.

Кухар спробував піднятись, але переоцінив свої сили. Підйом висмоктав рештки сил, що лишились у організмі після отруєння, через що м’язи трусились, мов желе, тарілку з яким поставили на пральну машинку, котра працює на максимальних обертах. Молінарі лантухом повалився на землю. Він розкрив рота, наміряючись закричати, але видав лиш незрозуміле булькання, з подивом виявивши, що язик підкоряється голові ще менше, ніж ноги.

— А-гу-га! Е-е’е! Гу-у!

Віктор Шако, який стояв біля «Ми-17», виконуючи післяполітний огляд гелікоптера, бачив кухаря, але не звернув на нього уваги: довкола було повно інших мешканців Твердині, які ворушилися, намагалися звестись на ноги і щось натужно белькотіли. І тоді італієць став навкарачки і поповз.

Позаду Марко один зі стрільців Джейсона, Лу Данкович, виводив з підземелля Сатомі і Ґрема. Дівчина скімлила, шарахаючись від найменшого звуку, і чіплялась пальцями за футболку мулата. Кілька вчених сиділи біля виходу на поверхню, ляскаючи себе по щоках, тручи лоби і хмурячи брови. Вони понуро глипали один на одного і тихо перемовлялися, почуваючись так, наче оклигували після сторічної сплячки.

Біля бараків приходили до тями перші мачігуенга.

Поволі серед жителів Паїтіті розносились перші здогадки і скупі уривки інформації про масштаби вчорашнього інциденту: їх отруїли невідомим галюциногеном… двоє хлопців Амаро розстріляні… один із учених лежить у галереї з розпоротим черевом… дівчина, схоже, осліпла… один барак згорів, а кілька індіанців зникли.

CLVI

Вирівнюючи дихання, Джейсон дивився на Сьому. Росіянин лежав без свідомості, але груди надимались і опадали із заспокійливою ритмічністю. «З ним усе гаразд», — подумав Х’юз-Коулман, перевів погляд на фіолетово-чорні набряки на нозі Семена і жахливо скривив губи. Кого він обманює? У хлопця халепа. Страхітний колір набряків свідчить про серйозне запалення; синюваті язики сповивали нижню частину ноги, практично дістаючи до коліна, готові перекинутися на стегно. Джейсон присів на край ліжка (слідкуючи за тим, щоб вигин матраца не зрушив зламану ногу) і провів долонею по лобі росіянина, дивовижно інтимним, батьківським жестом прибравши пасма злиплого волосся. В погляді затеплилось співчуття зазвичай непритаманне сивочолому, щоправда, отруєне безпорадністю, що межувала з сірим відчаєм. Джейсон не боявся жорстких заходів, він, не вагаючись, віддав би наказ ампутувати ногу Семена, проблема полягала в тому, що, хай яким майстерним вважався Ірландець, він не міг провернути таку операцію в польових умовах. Стиснувши губи в малопомітну риску, Х’юз-Коулман дивився на бліде обличчя Сьоми і усвідомлював, що за будь-яку ціну мусить спинити просування тієї огидної чорноти вгору по нозі. І все, на що він може покладатись, — лише антибіотики.

— Приведи сюди Мела Барра, — зітхнув сивочолий, ледь повернувши голову до Рода. — Звісно, якщо він