Твердиня - Максим Іванович Кідрук

Роджер Зорн повільно повернув голову.

— Я… не… зна… ю… — по складах промовив стрілець.

Зустрівшись із ним поглядом, Джейсон насилу переборов дрож, що шугнула по тілу. З обличчя Роджера відгонило розгубленістю й переляком. Що могло статися, щоб перелякати стокілограмового здорованя, який воював із «Blackwater» в Афганістані? У мозку Джейсона зародилась четверта ймовірна версія вчорашніх подій: щось кошмарне і древнє прорвалося з надр Паїтіті, щось таке, чому навіть назви немає, і відтрахало всю його групу. Обдивившись Зорна, він не знайшов на ньому жодної подряпини.

Перемістившись ліворуч, сивочолий став над Левком. Опущений ствол М16 цілився точно в груди українця. Джейсон помітив мокру пляму спереду на джинсах, з чого зробив висновок, що хлопець живий. Мертві не пісяють. Копнув його носаком похідного черевика з високими бортами, який завше надягав під час вилазок у пустелю, і грубо проказав:

— Hey! Do you fucking hear me[170]?

Левко відкрив очі і намацав очима овальне обличчя Джейсона. Х’юз-Коулман копнув хлопця ще раз.

— Ти чого тут розлігся? Відповідай!.. Що з тобою сталося?

Левко поворушив губами, проте нічого членороздільного витиснути йому не вдалося. Кожна губа рухалась сама по собі, унеможливлюючи осмислене мовлення.

— Де твої друзі?

Хлопець похитав головою, мовляв, не знаю. Щось таке майнуло в Левкових очах, що Джейсон повірив йому.

Сивочолий віддалився, думаючи, що другий з вигаданих ним варіантів відпадає. Якщо українець на Твердині, та ще й у такому ж незбагненно-пониклому стані, як і Зорн, значить, студенти ні до чого. Чоловік змінив би свою думку, якби обернувся і зауважив, як збуджено переливаються очі Левка, поки він крадькома стежить за тим, куди далі посуне Джейсон. Очі людини, що нічим не переймається, не можуть так світитися.

— Джейсоне, — крізь шум «Мі-17» долинув рипучий голос Рода Холмґрена, — треба з цим щось робити.

Джейсон звів голову. Род показував на середній барак, крізь дах якого ліз чорний дим. Швидко оцінивши ситуацію, чоловік прийняв рішення:

— Лу, лишаєшся тут і прикриваєш нас. Роде, бігом за мною.

Вони кинулись до дерев’яного ящика з вогнегасниками, що стояв поруч з генератором «JCB G500QX». У ящику були чотири вогнегасники, досить потужні, щоб загасити тритисячолітровий дизельний бак генератора, якби той загорівся. Схопивши по одному, Род і Джейсон ввірвались у барак. За п’ять кроків від входу висилася грандіозна (аж до стелі) купа палаючих матраців. Хтось постягував матраци з двоярусних ліжок, наскладав з них піраміду і підпалив. Поблизу кучугури ницьма лежав індіанець.

Від жару тріскалися губи і здавалося, що займеться волосся. Мружачись і покашлюючи, чоловіки пішли на полум’я. Густі білі струмини полетіли на червонясті язики. Вогнегасники, заллявши добряче обвуглену матрацну конструкцію піною, за лічені секунди збили вогонь. Пригорілі матраци ображено шипіли, барак наповнився сизим димом.

Тручи висохлі очі й кашляючи так, наче збирались вихаркнути легені, Род і Джейсон вибрались надвір. Род Холмґрен зиркнув нагору і побачив, що дах усе ще палає. Не чекаючи, поки бос прийде до тями, стрілець помчав за третім вогнегасником. Кинув його на траву біля першого, не підпаленого барака, заскочив усередину і заходився виштовхувати назовні одне з ліжок. Джейсон секунд п’ять здивовано спостерігав за Родом, а тоді, второпавши, що й до чого, взявся допомагати. Разом вони витягли двоповерхове ліжко і підставили його до стіни палаючої будівлі, трохи віддалік від місця, де, апетитно хрумкаючи й потріскуючи, вогонь поглинав дах. Род Холмґрен виліз на покрівлю і загасив полум’я піною. Одного вогнегасника вистачило, проте для певності стрілець приволік четвертий, вдруге видерся на дах і залив усе піною.

Барак перестав диміти. Стовп диму, схожий на брудну чорну пуповину, що тягнулась до розріджених хмар, повільно розсмоктувався в атмосфері.

Поки Род розправлявся з пожежею, Джейсон обстежив кілька мачігуенга, що покотом валялись довкола бараків. Покійників він не знайшов, всі до одного були непритомні. Більша частина — із загидженими штанами, один був голий, в іншого прикриті повіками очні яблука часто сіпались, але на жодному з індіанців не проступало слідів від насилля. Отже, перший варіант також не підтвердився. Джейсон міг уявити що завгодно, але тільки не картину того, як обдристані до колін мачігуенга намагаються захопити Паїтіті. Ніякого бунту не було.

— Босе! — з-за бараків надійшов оклик довготелесого Рода Холмґрена. — Сюди.

Джейсон підбіг до краю тераси і спрямував погляд туди, куди показував рукою Род.

— Що там? — примружився він. Роки, коли сивочолий міг похвалитися добрим зором, давно минули.

— Ще один хлопець із загону Амаро.

— А… — Джейсон охрип від диму. — Думаєш, він живий?

— Мертвий, босе. І наскільки можна судити з такої відстані, околів він не через те, що звалився туди.

— А через що?

— Його застрелили.

«Що ж це за хрінь така? — вдруге спитав себе Джейсон. — Вторгнення?.. Але де, в дідька, нападники?»

— Бери Луїса, спускайтесь у підземелля, — розпорядився Х’юз-Коулман. — Виведіть на поверхню всіх наших, хто лишився в живих… — Замислився. — По дорозі гляньте, чи на місці золото, і що в лабораторіях. Я обстежу західну частину тераси. — Насправді Джейсона цікавив тільки котедж. Якщо це вторгнення, і нападників нема, значить, вони взяли все, що їм було потрібно, і вшилися. Гроші, документи, записи і дев’яносто відсотків аномальних зразків зберігались у нього в хатині.

— О’кей, Джейсоне, — Род Холмґрен переступив з ноги на ногу.

— Виконуй! — нетерпляче рявкнув Х’юз-Коулман.

— Босе… — незграбно ворухнув маслакуватими плечима Род. — А що тоді?

Не розтуляючи губ, Джейсон видав горлянкою химерне хурчання і промовив:

— Спочатку треба знайти когось, хто пояснить, що сталося. — Подумавши про Кіспе, Джейсон скреготнув зубами. «Я залишив недоростка наглядати за Твердинею… На два дні… Всього лише на ДВА ДНІ!» — Чоловік завівся, але своєчасно схаменувся, погамувавши лють у зародку. По-дурному когось звинувачувати, поки не знаєш, що скоїлося насправді. — Там буде видно, Роде.

І вони розійшлися. Лу з Родом із гвинтівками напоготів підтюпцем побігли в галереї, а Джейсон заспішив повз «Мі-17», що невпинно молотив повітря лопатями, до свого будинку.

Левко провів сивочолого поглядом і відчув, як відступає оніміння. Він міг згинати й розгинати пальці (майже всі, крім мізинців) і рухати ступнями. Повернулось відчуття голоду, що також було добрим знаком. Він лежав, розплющивши очі, шарпав пальцями траву, водив ступнями і безмовно тішився, пильнуючи, щоб радість не виплеснулась на лице і не задерла кутиків губ. Радів