Твердиня - Максим Іванович Кідрук

— Що?

— Бачу дим над Паїтіті, — напружено повторив Віктор Шако.

На північному сході, прямо по курсу «Мі-17», в небо здіймались клубки густого смолянистого диму.

— Що за?..

Джейсон, двоє стрільців і четверо хлопців Амаро Кіспе тулились купи на ділянці вільного простору шириною не більше двох метрів, що лишилась після того, як вертоліт завантажили продуктами. Сивочолий скочив на ноги і протиснувся в кабіну. Гордон Лі Купер (другий пілот) і штурман Джим Ломбарді з тривогою косували на боса, відзначаючи, як губи чоловіка розплющуються в малопомітний ліловий шрам між носом і підборіддям.

— Хтось розпалив чимале вогнище на терасі, — ще раз сказав Віктор. Твердиню наразі не було видно, але він не сумнівався — курилось звідтіля, де вона розташовувалася. — Хтось… не знаю…

Дебелий стовп чорного диму наводив на думку про сигнал SOS, розпачливий заклик допомогти, запущений купкою вцілілих після корабельної катастрофи з безлюдного острова. Здавалося, він так і горлає: «Знайдіть! Знайдіть нас!»

— He’s god damn motherfucking stupid piece of shit[166], — прогарчав Джейсон, після чого зловісно додав: — And he’s already dead, whoever he is[167].

Вертоліт наближався. Проступив масив Паїтіті, поки що невиразний, нагадуючи обліплену зеленню гору. Невдовзі стало видно центральну піраміду.

— Босе, — покликав Віктор.

Джейсон стояв у нього за спиною вчепившись збілілими пальцями за спинку пілотського крісла, але нічого не відповів. Пілот правив далі:

— Я от що думаю: може, це не через недогляд, може… у них там щось сталося.

Гордон Лі і Джим закивали головами. Гнів миттю щез з очей Джейсона, змінившись настороженістю. В критичні моменти казанок у чоловіка працював як годиться.

— Опускайся. Спускайся, швидше! — загарячився він. — Пірнай у сельву!

Задерши ніс гелікоптера, Віктор погасив горизонтальну швидкість і став знижуватись, сторожко слідкуючи за тим, щоб не загнати ротор в режим кільцевих вихорів[168] і не втратити керування. Нерівна непроглядна поверхня джунглів швидко насувалась. Він спинив «Мі-17» тільки тоді, коли лопаті почали збивати листя й гілки з найвищих дерев.

— Що далі, Джейсоне?

Х’юз-Коулман зазирнув до вантажного відсіку.

— Приготувати зброю! Здається, у нас гості. — Повернувся назад до пілота: — Підберись якомога ближче до Твердині, а тоді на повній швидкості прошмигни з північного боку, щоб я оглянув усю терасу.

— Ми зараз заважкі для трюків вищого пілотажу.

В череві гелікоптера було понад три тонни продовольства.

— Вікторе!

— О’кей, о’кей, зроблю все, що можу.

«Мі-17» трохи піднявся і понісся до Паїтіті. Сельва розходилась хвилями (мов океан) під потужним потоком п’ятилопатевого гвинта. Часом гілки шкреблись по днищу.

— Подай М16, — наказав Джейсон.

Род Холмґрен передав босу штурмову гвинтівку. Х’юз-Коулман замотав головою.

— З гранатометом.

Довготелесий схилився і витяг з-під відкидної лави спеціальну гвинтівку з вбудованим підствольним гранатометом М203. Джейсон прийняв зброю, відсунув дверцята і став ліворуч від отвору.

Штурмова гвинтівка М16А2 з 40-міліметровим підствольним гранатометом М203

На підході до Твердині Віктор Шако знизив машину настільки, що стрільці Джейсона побачили крізь бокові ілюмінатори джунглі. Зустрінься на шляху міцніше дерево — і їх політ стане останнім. Дивлячись на мавп, що драпали, задравши хвости, вони лиш сподівались, що Віктор знає як діяти. За сотню метрів до південно-західного кута споруди пілот витиснув повний газ, але різко набрати висоту не вийшло. «Мі-17» розганявся, наче вагітна корова під гірку. Злетівши на вісімдесят метрів над землею, вертоліт посунув уперед. Перед самою Твердинею «Мі-17» пришвидшився до 145 км/год — далеко не гранична швидкість для машин даного класу, але більшого Шако з Купером витиснути не могли.

Джейсон вклав штурмову гвинтівку під пахву (палець на спусковому гачку), виставив ногу і, притримуючись плечем, щоб не вивалитись, визирнув крізь вхідний отвір. Віктор вів гелікоптер уздовж північного боку Паїтіті, на кілька метрів вище горішньої тераси.

Найперше Джейсон помітив тіла. Руйнувань у західній частині не було, зате на терасі в найрізноманітніших позах валялись індіанці. «Мертві?» — звів брови Х’юз-Коулман, хоча крові не примітив. Він шукав очима Амаро Кіспе, проте бачив одних мачігуенга.

Вертоліт промайнув повз піраміду. Джейсон аж рота роззявив, коли на очі трапилась нерівна чорна підпалина справа від лінії сходів. «Що це? По ній стріляли? Хтось намагався її підір…» Потік думок перервав дзвінкий викрик Гордона Лі, другого пілота:

— Там Роджер!

Сивочолий скрутив голову в напрямі руху. Під ногами проплила вщерть поруйнована їдальня і потрощені столи. В середньому бараку щось горіло, полум’я вже пробивалося крізь дах. У східній частині тераси з’явилася кров. Багато крові. Принаймні один із людей Кіспе — мертвяк, вирішив Джейсон, оцінивши розміри трав’яної латки під тілом, що змінила колір з насичено смарагдового на тьмяно багряний. А потім він побачив Роджера Зорна. Наполовину голий здоров’як стояв неподалік від входу в підземелля і дивився на вертоліт. Він не махав, що занепокоїло сивочолого більше, ніж усе побачене до цього. Зорн поводився так, наче не розумів, що з ним і де він знаходиться.

Неподалік Зорна, розпластавшися зірочкою, з відкритими очима лежав українець. З галереї на поверхню навкарачки виповзав один з науковців, здається, Метт Подольські. Водночас Джейсон не побачив нікого, кого можна було б ідентифікувати як ворога.

«Що ж це за хрінь така?»

Чоловік відступив на крок від отвору і крикнув у кабіну:

— Вікторе, чуєш мене?

— Так, босе!

— Розвертайся! Ми приземляємося. Саджай «Стегно»[169] навпроти піраміди.

— Буде зроблено.

«Мі-17», знову збавляючи горизонтальну швидкість, розвернувся і підлетів до центру тераси. Віктор вирівняв гелікоптер паралельно до лицьової грані піраміди і став його спускати в захищену з трьох сторін нішу.

— Ви четверо заляжете коло вертольота, — стуленими вказівним і середнім пальцями Джейсон тицьнув на перуанців, — хай двоє залізуть на менші піраміди. Нікого не підпускати до машини. Ви мене зрозуміли? НІКОГО.

Охоронці закивали головами і похапали автомати Калашникова.

— Лу і Роде, йдете зі мною.

Стрільці були напоготові, стискаючи в руках чорні штурмові гвинтівки.

Гелікоптер м’яко торкнувся землі, ледь не причавивши колесом мертвого індіанця, що зірвався вчора з вершини піраміди. Перуанці, згинаючись, пострибали на траву і розбіглись на позиції: двоє — на малі піраміди, і двоє — на стежку, попереду й позаду «Мі-17».

— Не вимикай двигуни! — наказав Х’юз-Коулман, востаннє схилившись у кабіну. У відповідь Купер показав «о’кей», склавши у