Українська література » » Світанок - Стефані Маєр

Світанок - Стефані Маєр

---
Читаємо онлайн Світанок - Стефані Маєр
доларів, тож часу ця операція забрала небагато.

— Ось.

— Ах, Белло, вам не обов’язково було сплачувати всю суму просто зараз. Зазвичай ви платите половину, а другу половину — після виконання замовлення.

Я слабко всміхнулася.

— Але я довіряю вам, Джею. Крім того, потому як я отримаю документи, ви дістанете премію — в тому ж розмірі.

— Нема потреби, запевняю вас.

— Не хвилюйтеся, — (я вже не могла забрати гроші назад). — Отож зустрінемося наступного тижня тут о тій самій порі?

Він болісно поглянув на мене:

— Взагалі-то я віддаю перевагу, коли йдеться про такі справи, місцям, які не пов’язані з моїми різноманітними роботами.

— Певна річ. Я чиню зараз не зовсім так, як ви очікували.

— Я вже звик, що від родини Калленів варто очікувати будь-чого, — він скривився, але зовсім скоро опанував вираз свого обличчя. — Може, зустрінемося за тиждень о восьмій годині в «Пацифіко»? Це на озері Юніон, і до речі, там подають вишукані страви.

— Чудово.

Я, щоправда, не збиралася приєднуватися до його вечері. А якби схотіла, навряд чи йому б це сподобалося.

Я звелася на рівні ноги й іще раз потиснула йому руку. Цього разу він не здригнувся. Але на обличчі його ясно читалась якась нова тривога. Губи його були стяті, а спина напружена.

— Може, ви боїтеся, що не впораєтеся в строк? — запитала я.

— Що? — поглянув він на мене, заскочений моїм запитанням зненацька. — В строк? О ні, тут нема чого хвилюватися. Я обов’язково зроблю потрібні вам документи вчасно.

Було б непогано, якби Едвард стояв поряд — тоді б я напевно дізналася, чим же насправді так переймається Джей. Я зітхнула. Те, що в мене з’явилися секрети від Едварда, вже само було погано; а те, що мені зараз довелося з ним розлучитися, було взагалі нестерпно.

— Побачимося за тиждень.

РОЗДІЛ 34. ЗАЯВИ

Я вчула музику, перш ніж вилізла з машини. Едвард не сідав за піаніно з того вечора, коли поїхала Аліса. Захряснувши дверцята, я розрізнила музичний перехід, а тоді полилася моя колискова. Едвард ласкаво просив мене додому.

Повільно й обережно я витягнула з машини Ренесму, яка міцно спала, адже ми провели поза домівкою цілий день. Джейкоб залишився з Чарлі — сказав, що Сью підвезе його додому. Цікаво, чи то він намагався забити свою голову всілякими думками, які б витіснили загадку про вираз мого обличчя, коли я переступила поріг будинку Чарлі?

Тепер, повільно наближаючись до домівки Калленів, я усвідомила, що ще зранку поділяла надію та піднесення, які майже видимою аурою витали над великим білим будинком. Але тепер ці почуття були мені чужими.

Мені закортіло розплакатися, щойно я почула пісню, яку награвав для мене Едвард. Але я тримала себе в руках. Не хотіла, щоб він що-небудь запідозрив. У його голові я не полишу для Аро жодної зачіпки, якщо це залежатиме від мене.

Едвард озирнувся й усміхнувся до мене, коли я перетнула поріг, але й далі награвав.

— Ласкаво просимо додому, — мовив він, наче сьогодні був зовсім звичайний день. Наче в будинку не зібралося дванадцять вурдалаків, заклопотаних різноманітними справами, а ще дюжина не розбрелася околицею. — Гарно сьогодні провели час із Чарлі?

— Так. Вибач, що нас не було так довго. Я трохи побігала крамницями, купуючи подарунки для Ренесми. Знаю, ми навряд чи бучно святкуватимемо, але… — я знизала плечима.

Куточки Едвардових вуст опустилися. Він урвав гру та крутнувся на стільці, обернувшись до мене всім тілом. Поклав мені руку на талію та притягнув мене ближче.

— Я ще про це зовсім не думав. Якщо ти хочеш, щоб ми влаштували свято…

— Ні, — обірвала я його. Внутрішньо я здригнулася на саму думку, що мені довелося б удавати більше оптимізму, ніж я силкувалася виявляти зараз. — Просто не хотіла, щоб свято минулося для неї зовсім без подарунків.

— Можна поглянути?

— Як схочеш. Це дрібничка.

Ренесма спала без задніх ніг, тихенько похропуючи мені в шию. Я їй заздрила. Було б непогано втекти від реальності — хоча б на декілька годин.

Я обережно намацала в сумочці оксамитову торбинку для коштовностей — так щоб не відкривати сумки до кінця, аби Едвард не побачив, скільки там у мене готівки.

— Я проїжджала повз, і око моє зачепилося за цю штучку у вітрині антикварної крамниці.

Я витрусила маленький золотий медальйон йому в долоню. Він був кругленький, і по краю мав викарбуваний орнамент — виноградну лозу. Едвард натиснув на крихітний замочок, і віко відскочило. Тут було місце для невеличкої світлини, а навпроти був напис французькою.

— Ти знаєш, що тут написано? — спитав він зміненим голосом — якимсь притихлим.

— Власник крамнички сказав, там написано щось на взірець «понад власне життя». Так чи ні?

— Так, усе вірно.

Він поглянув на мене — і в очах читалося питання. На мить я зустрілася з ним поглядом, а тоді вдала, наче мою увагу відвернув телевізор.

— Сподіваюся, їй сподобається, — пробурмотіла я.

— Звісно, сподобається, — легко погодився він, буденно, і я була певна, що з цієї секунди він знав: я щось від нього приховую. І ще я була певна, він досі й не здогадується, про що йдеться.

— Віднесімо її додому, — запропонував він, зводячись на ноги і пригортаючи мене за плечі.

Я повагалася.

— Що таке? — з притиском запитав він.

— Я хотіла трохи потренуватися з Емметом…

Цілий день я витратила на свою життєво важливу справу і почувалася так, наче відстала від графіку.

Еммет, який сидів на канапі поряд із Розалію і тримав у руках дистанційне управління, звів голову й очікувально вищирився.

— Чудово. Ліс давно пора прорідити.

Едвард хмуро поглянув спершу на Еммета, а тоді на мене.

— На це й завтра буде доволі часу, — мовив він.

— Не сміши мене, — вибухнула я. — У нас просто не може бути «доволі часу». Такий вислів у минулому. Мені слід багато чому навчитися, і…

Він урвав мене:

— Завтра.

І вираз його обличчя був таким, що навіть Еммет не сперечався.

Дивна річ, як важко мені було знову повернутися до рутини звичного життя — хоча насправді для мене воно ще не було звичним. Але, позбавлена і того крихітного проблиску надії, який я леліяла, я зовсім розкисла.

Я намагалася думати тільки про хороше. Були великі шанси на те, що дочка моя виживе, а з нею і Джейкоб. Наша маленька команда має триматися до кінця, якщо ми хочемо дати можливість Джейкобу та Ренесмі втекти. Так, стратегія, розроблена Алісою, мала шанси на успіх, тільки якщо ми готові до

Відгуки про книгу Світанок - Стефані Маєр (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: