Українська література » » Світанок - Стефані Маєр

Світанок - Стефані Маєр

---
Читаємо онлайн Світанок - Стефані Маєр
опиратися їй і не дозволити поділитися своїми думками, якщо опиниться у достатній близькості до неї. Якщо Аро дасть їй змогу пояснити…

Я здригнулася на саму думку, що Ренесма опиниться так близько від жадібних молочно-туманних очей Аро.

— Ну, — сказав Едвард, розтираючи мої напружені плечі, — принаймні Аро доведеться побачити й визнати правду.

— Але чи правда зможе його зупинити? — пробурмотіла я. На це питання Едвард не мав відповіді.

РОЗДІЛ 35. ОСТАННІЙ ТЕРМІН

— Зібралася в місто? — запитав Едвард безстрасно. На його обличчі застиг вираз силуваного спокою. Він трішки міцніше пригорнув Ренесму до грудей.

— Так, кілька нагальних справ… — спробувала я відповісти так само буденно.

Він усміхнувся моєю улюбленою фірмовою усмішкою.

— Не гайся й повертайся до мене.

— Як завжди.

Я знову взяла його «вольво», міркуючи, чи не здогадався він поглянути на кілометраж на лічильнику. Він уже звів окремі факти докупи? Про те, що я маю таємницю, він уже, безперечно, здогадався. Та чи вирахував причину, з якої я не можу довіритися йому? Чи розуміє він, що незабаром Аро може дізнатися все, що знає сам Едвард? Гадаю, Едвард міг дійти такого висновку, і це б пояснило, чому він не вимагає від мене пояснень. Думаю, він намагався забагато про це не розмислювати, силкувався взагалі всі підозри викинути з голови. Цікаво, чи зіставив він із цим мою дивну поведінку того ранку, як утекла Аліса, — коли я спалила книжку в коминку? Не знаю, чи зміг він аж усе об’єднати.

Пообіддя було похмурим — потемніло так, мов уже прийшов вечір. Я мчала через мряку, не спускаючи очей із важких хмар. А раптом сьогодні випаде сніг? Чи затримається він на землі — так, як у Алісиному видінні? Едвард гадав, що у нас у запасі ще є два дні. А тоді ми станемо табором на галявині, щоб спрямувати Волтурі туди, куди хочемо ми.

Перетинаючи потемнілий ліс, я міркувала про свою останню поїздку в Сієтл. Мені здалося, я розгадала, чому Аліса спрямувала мене саме на ту пошарпану вулицю, куди приходили темні клієнти Дж. Дженкса. Якби я прийшла в другий його, легальний офіс, чи знала б я взагалі, що маю просити? Якби я познайомилася з ним як із Джейсоном Дженксом або з Джейсоном Скоттом, ліцензованим правником, чи змогла б я достукатися до Дж. Дженкса, який фабрикує фальшиві документи? Мені слід було пройти шлях, який ясно вказував, що я замислила незаконне. Це був ключ.

Вже зовсім стемніло, коли я, на кілька хвилин завчасно, заїхала на стоянку ресторану, ігноруючи послужливих швейцарів на вході. Я вдягнула контактні лінзи й увійшла всередину, щоб там зачекати на Джея. Незважаючи на поквапливість, із якою мені кортіло впоратися з моєю неприємною справою й чимшвидше повернутися назад до родини, Джей, вочевидь, намагався зберегти репутацію незаплямованою, тож мені здалося, що хуткий обмін на стоянці образив би його почуття.

За стійкою я назвала ім’я «Дженкс», і раболіпний метрдотель провів мене нагору в невеличку приватну кімнату, де у кам’яному коминку потріскувало полум’я. Він узяв у мене довгий — до литок — плащ кольору слонової кістки, котрий я вдягнула, щоб приховати сукню, яка, на думку Аліси, пасувала б для такого походу. Побачивши атласну коктейльну сукню перлинного кольору, він ахнув. Мені не вдалося приховати вдоволення — я й досі не звикла до того, що мене вважали вродливою всі, не тільки Едвард. На нетвердих ногах задкуючи геть із кімнати, метрдотель бурмотів уривчасті компліменти.

Чекаючи, я стала біля вогню та простягла пальці до полум’я, щоб хоч трохи нагріти їх перед неминучим потиском рук. Не те щоб Джей не здогадувався, що з Калленами щось явно не так, але таку звичку незле було б у собі виробити.

На якусь мить мені стало цікаво, що було б, якби я запхнула руку просто у вогонь. Яким би було відчуття, коли б моя плоть запалала…

Увійшов Джей і відірвав мене від похмурих думок. Метрдотель забрав у нього пальто, і стало видно, що я не єдина святково вбралася для цієї зустрічі.

— Вибачте за запізнення, — мовив Джей, щойно ми залишилися самі.

— Ні, ви саме вчасно.

Він простягнув долоню, й ми потисли одне одному руки; його пальці й досі були очевидно теплішими за мої. Але його це, схоже, не турбувало.

— Пробачте мені таку сміливість, але сьогодні ви просто сліпуча, місіс Каллен.

— Дякую, Джею. Будь ласка, кличте мене Беллою.

— Мушу зазначити, що з вами зовсім не так працюється, як із паном Джаспером. Не так… тривожно, — він нерішуче всміхнувся.

— Справді? А мені завжди здавалося, що присутність Джаспера, навпаки, заспокоює.

Його брови зійшлися на переніссі.

— Невже? — ввічливо пробурмотів він, явно не погоджуючись. Дивно. Що ж такого Джаспер міг заподіяти цьому чоловікові?

— Ви давно знайомі з Джаспером?

Він зітхнув, виявляючи ознаки занепокоєння.

— Я працюю з містером Джаспером понад двадцять років, а мій старший партнер знав його ще років п’ятнадцять перед тим… І він зовсім не змінився, — Джей ледь помітно скулився.

— Так, у цьому Джаспер дещо дивний.

Джей похитав головою, немов намагаючись відігнати тривожні думки.

— Може, присядете, Белло?

— Взагалі-то я трохи поспішаю. Мені ще треба буде подолати неблизький шлях додому, — говорячи це, я витягнула з сумочки грубенький білий конверт із його премією й простягнула йому.

— О, — вигукнув він, і в голосі його прозвучала нотка розчарування. Він запхав конверт у внутрішню кишеню піджака, навіть не перевіривши вмісту. — Я сподівався, ми хвильку побалакаємо.

— Про? — поцікавилась я.

— Ну, спершу давайте я передам вам усі ваші папери. Хочу переконатися, що ви всім задоволені.

Він обернувся, поклав дипломат на стіл і клацнув замочками. Звідти він дістав великий коричнюватий конверт.

Хоча я й гадки не мала, що там перевіряти, я відкрила конверт і побіжно переглянула його вміст. Джей перевернув Джейкобову фотографію і трішки змінив кольори, щоб не одразу було очевидно, що і на паспорті, і на посвідченні водія вміщена та сама світлина. Мені здалося це розумним, але це ще нічого не означало. На якусь частку секунди я затримала погляд на паспорті Ванесси Вовксон — і швидко відвела очі, бо до горла підкотив клубок.

— Дякую, — мовила я.

Його очі трішки звузилися, і мені здалося, він був розчарований тим, що я не вивчила документи уважніше.

— Можу вас запевнити, що робота бездоганна. Вона пройде найретельнішу перевірку фахівців.

— Я цього цілком певна. Я справді неймовірно вдячна за все, що ви для мене зробили, Джею.

— До ваших послуг, Белло. У майбутньому без

Відгуки про книгу Світанок - Стефані Маєр (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: