Витязь у ведмежій шкурі - 3 - Кулик Степан

— Хто ви? — інтонацію тевтонець вибрав нейтральну, майже байдужу, а очі блиснули. Схоже, професійні навички бійців невидимого фронту, вони ж лицарі плаща та кинджала, незмінні на всі віки.

«Гм, а чому не використати можливість для дезінформації? Мало як справа обернеться? Поки ворог живий, ні в чому не можна бути впевненим повністю. Так хоч тінь на тин наведу»

— Таємна служба Сина Неба, імператора Піднебесної… — промовив я, церемоніально кланяючись на китайський зразок. У сенсі, склавши долоні та притиснувши їх до грудей.

Брат Альбрехт кілька разів моргнув, потім перевів погляд з мене на Митрофана. На щастя, у монашка, завдяки якомусь із монгольських завойовників, очі були не так, щоб сильно, але вельми розкосі.

— Звідки?

— Це друге питання, — перебив я тевтонця. — Домовлялися про одне. А тепер, храмовнику, заткнися і слухай, яка доля тобі приготована...