Зламана коханням - Ксенія Євчук

Ланс.

Тоді.

Життя за ці майже чотири дні налагодилось. Відчуття такі, ніби я заново народився. Все було буквально ідеально, доки не настав час повертатись.

Ми вже в Сицилії. Рафаель заставив людей підібрати для нас найкращі костюми. Все для того, щоб весілля пройшло максимально за традиціями: жорстоко і ніжно водночас. Елегантний зал і гості, священник Мартин, обручальні перстні, демон біля нареченої...

Геть з голови, маленька дикунко.

В пентхаусі ми переодягаємось і Рафаель жартома згадує довжину мого члена, коли я був ще в десятому класі. Чесно, я не розумію, чому він саме зараз згадав про це. Ніби вже одружується, а досі розумово чимось на рівні п'ятикласника. Мені неймовірно соромно за те, що ми мірялися, у кого більший.

На той момент у нас була одинакова довжина. Зараз же я певен, що мій довший. Я однозначно знаю це.

І коли ми вже готові, маючи вигляд Олімпійських визволителів, машина довозить нас до місця, де відбуватиметься весілля. Це щось не таке масштабне, як воно має бути. Вони не закликали стільки гостей, скільки зал може вмістити. Репортери і прості люди стоять при вході, і мене це невиносимо дратує.

Якби в нас не було проблем опісля, я б залюбки випатрав їх усіх, щоб не лізли не в свої справи. Це весілля для найближчих людей нашого кола, а не для всього інтернету.

Хоча я таки запримітив одну гарненьку репортерку...

Йду за Рафаелем всередину, оминаючи двох жінок із камерами. Охорона йде з нами, ховаючи нас своїми тілами.

— Ти не казав, що одружуєшся з усіма цими жінками.

Якби Раф не був зосереджений на тому, як знайти Ларію, я б відчув смак своєї крові в роті. Дивно бачити, що він думає про якусь жінку, а не про Стідду чи самого себе. Цікаво спостерігати за тим, як він мінятиметься через Ларію. Він же розуміє, що не відпустить її за рік, адже вона знатиме безліч наших таємниць, щоб потім видати їх нашим ворогам, рятуючи своє життя? Я дуже сподіваюсь, що він думає головою, а не своїм членом, який точно стоїть на неї.

Двері до залу відчинені. При вході стоять двоє чоловіків, один з яких є нашим солдатом. Біля інших дверей також стоять люди, але ми йдемо в напрямку вбиральні. Рафаель зупиняється і пропонує мені перевірити, чи всі на місці, поки дратуватиме свою любу наречену.

Не вірю, що я йому слугую замість його секретарки. Він же реально думає, що я тепер для нього Ларія Мільєр. А я не можу бути нею, бо на її місці я б давно пішов в ескорт з таким тілом і волоссям.

В сусідньому коридорі біля круглого люстерка на стіні підфарбовує свої губи  Меріан Греко, дочка чоловіка, що головний по перевезенню наркотиків в інші штати.

Дивно побачити її тут, коли востаннє я трахав її в номері якогось готелю три роки тому.

Греко дивиться на мене, закладає помаду в сумку і кидається до моїх губ, коли я проходжу повз. Я сподівався, що вона це зробить.

— Фуеґо, ми так давно не бачились.

Ще один поцілунок залишає в моєму роті смак її м'ятної гумки.

Я нахиляю голову до дзеркала, перевіряючи, чи залишилась її помада на моєму роті.

— Я скучила.

Не сумніваюсь.

— Ти весь цей час була в Сицилії?

Вона знову цілує мене, просовуючи язик в мій рот.

— Так, ти теж скучив?

Ще один поцілунок і я беру її за талію, переміщаючи в інший бік. Відриваюсь від її губ, витираючи рот.

— Це було добре.

Греко посміхається, червоніючи, і витягує зі своєї міні-сумки папірець, де ручкою записує свій номер.

— Якщо захочеш зустрітись, то просто подзвони.

— Зустрітись для чого? — беру з її рук папірець, засовуючи його до кишені.

— Я думаю, що ти знаєш відповідь. — наостанок цілує мене в щоку і біжить коридором до залу.

Їй вдалося покращити мій настрій, а це насправді дуже добре. Хоч я і не дзвонитиму їй пізніше.

Залишилась ще одна важлива справа перед церемонією.

Заходжу до першої кімнати, де немає жодної душі. Я повинен вимити свій ніж про всяк випадок, якщо він знадобиться. В кімнаті є ліжко і ще одні двері до ванної, де я очищаю його від чужої крові. Ставлю керамічний ніж із золотою облямівкою на раковину, шукаючи в цій кімнаті папір або рушник, яким можна скористатись. Якби це було завдання, я б без вагань витер його своєю сорочкою.

Тихий звук підборів по землі і я в'яло повертаю голову до блондинки перед собою. Невже я міг сумніватись, що це може бути хтось інший?

Афіна Мільєр власною персною. Вона в чорній до колін сукні і з такими ж чорними губами.

— Вирішила, що стиль гота тобі підійде?

— Я так захотіла. Де ви були ці дні?

Вона думає, що має якесь право на цю інформацію?

Я ігнорую її, і вона поволі наближається, проштовхуючи свій квітковий запах в мої ніздрі.

Відходжу від неї на декілька кроків, звужуючи очі.

— Повертайся до ігрової кімнати. Тобі тут не місце.

— Моє місце там, де ти.

Як би сильно я не хотів тримати грізне обличчя, я регочу від її сміховинних слів. Я знаю її один місяць. Так само, як і вона мене. Яке в дупу місце, де є я? В неї прокидаються дитячі фантазії, чи щось таке?

Вона притискається задом до раковини, слава Богу, не йде до мене.

— Якби я була старшою, ти б захотів мене?

— Ні.

— Чому?

Бо ти хвора.

Дикунка, яка не знає міри.

— Бо це ти, — відповідаю чітко і ясно.

Вона повинна припинити це, інакше я не зможу контролювати свій гнів. Вперше в житті мені хочеться задушити дівчину не в стані збудження. Якщо їй просто відрізати язик, я міг би жити спокійно.

Роблю глибокий вдих і показую їй на двері.

— Повертайся до гостей, донечко.

Вона кладе руки на талію і кривить вустами.

Геть!

Декілька раз кліпає, переступаючи з ноги на ногу, цмокає язиком і виходить з кімнати.

Мене знову починає боліти голова від розмови із нею. Це відбувається постійно, коли я слухаю або дивлюсь на неї.