Зламана коханням - Ксенія Євчук
— Про що він? — допитується сестра.
Лієсса стає з іншого боку біля Ларії і так само дивиться на мене, очікуючи відповіді.
— Я не знаю. Про що ти?
— Я можу показати ніж.
Мої губи стискаються і я змушую себе зберігати спокій, щоб не закричати.
— Ти про що, коханий?
Він не забере мою роль. Це я та, чому він переживає і боїться, а не він.
Через один поріз я не трястимуся тільки через згадку його імені. Це початок чогось нового між нами. І він повинен зрозуміти це якомога швидше.
Двері перед нами повільно відчиняються, і коли я знову повертаюсь до Ланса, його вже немає. Я видихаю, дозволяючи сестрі вхопитись за мою руку кігтями.
— Ти бачилась із Рафаелем? — тихо шепочу, поки двері не розпахнулись повністю.
— Так, — коротко відповідає, чого достатньо.
Ми проводимо її до вівтаря, де її руки перехоплює Бласхес.
Вони про щось розмовляють наступні декілька хвилин, чого ніхто не може розібрати. Дехто біля нас перешіптується, а я дивлюсь на Ланса, який зосереджений на Рафаелю.
Мені хочеться перехопити його погляд, проте він навіть не думає, щоб дивитись в мою сторону.
Настає момент поцілунку між нареченими, і Лієсса трясеться від сміху, затуляючи мої очі рукою.
— Ще не в тому віці, щоб дивитись на таке!
Люди встають зі своїх місць, майже біжучи до зали зі столами і уповільненою музикою.
Я встаю за ними, хоча й не маю бажання приєднуватись до них. І їсти я також не хочу. Це все тільки тому, що Лієсса видирає мені очі, закриваючи їх.
— Та вони вже давно не цілуються! — кричу і б'ю її під ребром.
Поки вона відходить від болю, піднімаюсь з місця і вибігаю за людьми, проштовхуючись повз них.
Коли всі танцюють парами, я сама.
І це найбільш дивна річ за весь день та вечір. Не може такого бути, щоб до мене не підходили люди, аби хоча б порозмовляти.
На це повинні бути дуже вагомі причини, інакше це просто неможливо.
І, напевно, я таки знаю цю причину, нарешті перехопивши погляд карих очей Фуеґо.
Він самими лише губами промовляє моє ім'я. Але я можу поклястись, що почула його голос.
Я не боюсь.
