Українська література » » Нічний адміністратор - Джон Ле Карре

Нічний адміністратор - Джон Ле Карре

---
Читаємо онлайн Нічний адміністратор - Джон Ле Карре
злітну смугу. — Голодний, як вовк. Пригадуєш Сенді? Що на обід?

Вони обережно пішли стежиною через джунглі. Роупер ішов попереду, і низенький полковник всю дорогу перемовлявся з ним, повертаючись до нього всім тілом і хапаючи за плече щоразу, коли намагався його у чомусь переконати. Одразу за ним марширував Ленгборн, не підіймаючи високо коліна, а далі — інструктори. Джонатан упізнав двох англійців, з хиткою ходою, які зупинялися у «Майстерсі» під іменами Форбс і Лаббак, а Роупер називав їх брюссельськими парубчиськами. За ними йшли двоє подібних, як дві краплі води, рудоволосих американців, зайнятих розмовою з русявим чоловіком на ім’я Олаф. За ними — Фріскі з двома французами, які, вочевидь, були знайомими Фріскі ще з попереднього життя. За ними йшли Джонатан, Таббі і хлопчина на ім’я Фернандес, з шрамами на обличчі і лише двома пальцями на одній руці. «Якби ми були в Ірландії, я б вирішив, що ти знешкоджуєш вибухові пристрої», — подумав Джонатан. Пташиний крик був оглушливий. Спека ошпарювала їх щоразу, як вони опинялися на сонці.

— Ми зараз у країні з найкрутіші схили, Панамі, — сказав Фернандес м’яким захопленим голосом. — Ніхто тут не може ходити. У нас тут висота три тисячі метрів, дуже круті схили, все джунглі, нема дорога, нема стежка. Фермери з Теребеньйо прийшли, палили дерева, вирощували банани один раз, пішли геть. Нема терору.

— Чудово, — ввічливо сказав Джонатан.

Хвилинне спантеличення, яке Таббі вперше зміг прояснити швидше, ніж Джонатан.

— Ґрунту, Ферді, — лагідно виправив він. — Це називається не «терра», а ґрунт. Тут надто тонкий шар ґрунту.

— Містере Томас, фермери з Теребеньйо — дуже сумні люди. Один раз вони боротися зі всіма. Тепер вони мають одружитися з племенем, яке їм не подобається.

Джонатан видав співчутливі звуки.

— Містере Томас, сер, ми говоримо, ми розвідники. Ми говоримо, ми шукати нафту. Ми шукати золото. Ми шукати уака, золоту жабу, золотого орла, золотого тигра. Містере Томас, ми тут мирні люди. — Всі засміялися і Джонатанові довелося слухняно приєднатися.

З-за стін джунглів до Джонатана долинали кулеметні черги і вибух гранати. На хвилину запала повна тиша, а потім знову відновився гомін джунглів. Саме так було в Ірландії, пригадував він: після вибуху всі звуки затихали, аж поки знову не ставало безпечно лунати. Рослинність сплелася у них над головою і Джонатан опинився в тунелі Кристалу. Лійкуваті білі квіти, коники і жовті метелики лоскотали його шкіру. Він згадав ранок, коли Джед була в жовтій блузці і торкнулася його своїм поглядом.

Джонатана опустив на землю загін солдатів, які пробігали повз них зі швидкістю легкої піхоти, стікаючи потом під вагою ручних протитанкових гранатометів, ракет і мачете, їхнім лідером був хлопець з мертвими блакитними очима і у типовому для тутешнього населення капелюсі. Проте злі і зболені очі його іспансько-індіанського загону були прикуті до дороги, що пролягала перед ними, отож єдине, що встиг помітити Джонатан, коли вони промчали повз, це благальне виснаження їхніх закамуфльованих облич, хрестики на шиях, запах поту і заляпану болотом уніформу.

З гір повіяло прохолодою і Джонатан перенісся у ліси над Мюрреном, звідки він вирушав до підніжжя гори Лоб-горн, щоб здійснити одноденне сходження. Його охопило відчуття неймовірного щастя. Джунглі стали ще одним поверненням додому. Стежка пролягала вздовж бурхливого потічка, небо затягнуло хмарами. Коли вони переходили висохлу річку, бувалий солдат, який у житті пройшов багато смуг перешкод, одразу помітив мотузки, розтяжки, гільзи від снарядів і маскувальні сітки, почорнілу пампу[90] і сліди вибухів на стовбурах дерев. Вони видряпалися на пагорб по межі між травою і скелею, дісталися вершини і глянули вниз. Табір, який розкинувся внизу, на перший погляд здавався безлюдним. З кухонного комина піднімався дим під звуки сумного іспанського співу. Усі сильні чоловіки — в джунглях. Мали дозвіл залишитися лише кухарі, кадровий склад і хворі.

— При Нор’єзі тут тренували багато членів озброєних угруповань, — як завжди методично розповідав Фернандес, коли Джонатан знову до нього обернувся. — Панама, Нікарагуа, Гватемала, Американо, Колумбія. Іспанці, індіанці — всіх тренувати тут дуже добре. Щоб бити Ортеґо. Щоб бити Кастро. Щоб бити багато поганих людей.

Лише коли вони спустилися зі схилу і зайшли у табір, Джонатан зрозумів, що Фаберже — це божевільня.

Вітальна база возвеличувалася над рештою табору і зусібіч була загороджена білою стіною, списаною слоганами. Під нею кільцем розкинулися шлакобетонні будиночки, кожен з яких мав свою функцію, яка була зображена за допомогою непристойних картинок на дверях: кухня позначалася на-півоголеною жінкою-кухарем, лазня — голими купальниками, медпункт — скривавленими тілами; ще була школа для технічного інструктажу і політичної просвіти, був будиночок тигра, будиночок змії, будиночок мавпи, пташник і, на маленькому підвищенні, стояла капличка, стіни якої прикрашало об’ємне зображення Діви Марії з Немовлям, яких охороняли бійці з джунглів, озброєні «Калашниковыми». Між будинками стояли розмальовані фігури завбільшки з половину людського зросту, впиваючись своїм злим поглядом у бетоновані стежки: череватий торговець у трикутному капелюсі, синьому фраку і з круглим плоєним коміром; нарум’янена сеньйора з Мадрида в мантильї; індіанська селянка з оголеними грудьми, з повернутою зі страху головою, широко розкритими очима і ротом, яка гарячково крутить ручку неіснуючої криниці. А з вікон і фальшивих коминів сторчаком виглядали рожеві гіпсові руки, ноги і біснуваті обличчя, заляпані кров’ю, немов обрубані кінцівки жертв, яких почетвертували, коли ті намагалися втекти.

Проте найбожевільнішою частиною Фаберже була не мазанина на стінах, не статуї-вуду, не магічні індіанські написи вперемішку з іспанськими слоганами, і навіть не бар «Скажений кінь» з очеретяним дахом, високими барними кріслами, автоматичним музичним програвачем і зображеннями голих дівчат на стінах, а те, що це був живий зоопарк. Божевіллям був одурілий гірський тигр, який ледве поміщався в затісній для нього клітці, а поруч з ним лежав шматок гнилого м’яса. Божевіллям були прив’язані олені і запаковані у кошики дикі кішки. Божевіллям були папуги, орли, журавлі, соколи, стерв’ятники — усі тіснилися у бруднющому пташнику, тріпотіли підрізаними крилами і лютували через настання сутінків. Божевіллям були мавпи, які з німим відчаєм дивилися з-за ґрат, і ряди зелених ящиків з-під боєприпасів, затягнених сіткою, в кожному з яких тримали змію одного виду, щоб бійці джунглів навчилися відрізняти друга і ворога.

— Полковник Еммануель любити дуже звірів, — пояснював Фернандес, проводжаючи гостей у кімнати. — Містере Томас, щоб боротися, ми повинні бути діти джунглів.

Вікна їхньої хатини також були заґратовані.

На Фаберже звана вечеря, усім прийти

Відгуки про книгу Нічний адміністратор - Джон Ле Карре (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: