«Портрет» Ель Греко - Ростислав Феодосійович Самбук

У двох попередніх будинках обмежилися тільки поверховим оглядом споруд. У будинку номер п'ятнадцять їм відчинила сама хазяйка, Поліна Герасимівна Суханова — жінка ще молода і гарна, з чорними циганськими очима, м’яко окресленими губами і ямочками на щоках. Такі ямочки, як твердять люди спостережливі, частіше бувають у блондинок і свідчать про лагідний характер. Однак Поліна Суханова не вважала себе особливо м'якосердою — мала вдачу енергійну і була жінка практична, вміла взяти від життя якнайбільше.

Років шість тому Поліна зійшлася з Прусем. Було їй тоді за двадцять. Вона тільки-но закінчила училище й працювала медсестрою в лікарні. Пруся поклали на операцію, і вони познайомились у передопераційній. Потім Поліна кілька разів відвідувала його в палаті, а коли виписувався, найняла таксі й відвезла до Желехова.

«Що таке лікарня? — розмірковувала. — Зарплатня невеличка, гуртожиток, а в перспективі — закоханий студент… А старий натякнув, що гроші в нього є, і вона хоч сьогодні може кинути лікарню. Правда, потрібна ширма, дармоїди тепер не в пошані — що ж, згодом знайде легшу роботу…»

Ніч, проведена в мансарді Прусевого будинку, остаточно переконала Поліну в правильності її наміру: Василь Корнійович, або Вася, як вона його вже називала, не дуже докучатиме їй; вони домовились, що все лишиться по-старому: він житиме у Желехові, вона — у Львові. Щоправда, Прусь пообіцяв знайти для неї квартиру і взяти всі клопоти й витрати на себе.

Через два роки Прусь збудував на її ім'я гарний особняк. Поліна поширила чутку, що в неї померла бабуся і залишила їй у спадок чимало грошей на ощадкнижці. Вони з Прусем вирішили одружитися, коли Василь Корнійович піде із заготконтори, продати дім у Желехові, щоб бути далі від гострих очей обехеесівців. А поки що обладнати гніздечко на Тополиній.

Гніздечко й справді вражало комфортом: ванна, викладена чеською плиткою, німецькі торшери й люстри, угорська спальня-люкс полірованого дерева; великий сервант, крісла і рояль у вітальні. І всюди килими. Василь Корнійович полюбляв килими і скуповував їх, не шкодуючи грошей — китайські, персидські, бухарські і ще хтозна-які. Один з них закривав усю підлогу в його кабінеті.

Так, Василь Корнійович Прусь — вузький спеціаліст соковичавлювальної справи, що майже нічого не читав, крім накладних, угод і різних наказів по заготконторі, мав персональний кабінет, усю стіну якого займали стелажі з передплатними виданнями. Енциклопедія і Жан-Жак Руссо, Шекспір і Новиков-Прибой…

Якось Василь Корнійович потримав у руках Вольтера, намагаючись прочитати сторінку, та, нічого не зрозумівши, знову поставив за дзеркальне скло. Зате і в них, як у людей. За такими виданнями черга. А він може дозволити собі розкіш заплатити в кілька разів дорожче і не товктись біля магазину. Нехай стоять, місця не шкода… Одного разу Василя Корнійовича запросили на сімейну вечірку до начальника заготконтори. В начальника теж усю стіну було заставлено стелажами. Особливо сподобалась Прусеві об'ява, виконана друкарським способом, що попереджала досить категорично:

Прусь крадькома переписав текст. І тепер об'ява охороняла Прусеву бібліотеку на Тополиній від жадібних до чужого гостей, хоч їх у цьому домі майже не бувало: Прусь не афішував своїх стосунків з Поліною, заборонив і їй запрошувати знайомих. Інколи забігали тільки сусідки, яких приймали в коридорі, чи найближчі Полінині приятельки, перед якими вона не могла не похвалитися своїм достатком.

Поліна Герасимівна зустріла працівників інвентарного бюро спочатку не те що вороже — насторожено. Та вони запевняли, що їхній візит — справжнісінька формальність, і господиня навіть запропонувала гостям коньяку. Вони категорично відмовились, та й Поліна, зрештою, зміркувала, що її щедрість ні до чого. В неї все гаразд, документи законні й зареєстровані — оглядайте і йдіть під три чорти…

А працівники бюро були справді спритні: один навіть попросив дозволу спуститися в підвал; другий в цей час уточнював, чи не робила хазяйка прибудов до будинку, чи не ремонтувала сарай…

Вони закінчили роботу швидко — за півгодини — і почали вже прощатись, коли згадали, що господарка має підписати якийсь документ. Один з них витяг із теки кілька паперів, дав Поліні потримати теку, швидко знайшов потрібний і запропонував розписатися. А за годину він доповідав Козюренку, що відбитки пальців на склянці з недопитим портвейном збіглися з відбитками, залишеними Поліною Сухановою на теці «працівників інвентарного бюро», і що в підвалі будинку на Тополиній вулиці обладнано тайник, аналогічний схованці в домі вбитого. Щоправда, Суханова, мабуть, не знає про його існування: коли один з оперативних працівників попросив дозволу оглянути підвал, вона сприйняла це спокійно, не заперечувала, щоб він спустився сам, і під час його відсутності не виявила і найменших ознак хвилювання.

Козюренко наказав Владову:

— Будемо робити обшук. Владнайте всі формальності і викликайте оперативну машину.

Поліна Герасимівна, побачивши постанову на обшук і понятих, захвилювалася. Почала вимагати пояснень, та Козюренко відповів:

— Пояснення зараз доведеться давати вам!

Обшук почали з підвалу. Обережно розкрили тайник — навіть досвідчені працівники міліції охнули, побачивши паки грошей великими купюрами, облігації трипроцентної позики, кілька ощадних книжок на пред'явника й діаманти в звичайній сірниковій коробочці.

Коли поклали все це перед понятими, Поліна відсахнулася. Щоки в неї взялися плямами.

— Боже мій! — вигукнула. — І все це лежало так близько!

Козюренко весь час стежив за нею. Тепер він був майже певен, що Суханова не знала про схованку. Швидко переглянув знайдене. Увагу його привернув папірець, списаний нерівним почерком.

— Ваша розписка? — показав Сухановій.

— Так… — мовила розгублено. — Дайте глянути!

Козюренко поклав папірець назад.

— Поки тут розберуться й підрахують, — поплескав рукою по грошах та облігаціях, — пройдімо до сусідньої кімнати.

Суханова мовчки пішла за ним. Була вражена