Українська література » » «Портрет» Ель Греко - Ростислав Феодосійович Самбук

«Портрет» Ель Греко - Ростислав Феодосійович Самбук

---
Читаємо онлайн «Портрет» Ель Греко - Ростислав Феодосійович Самбук
в інший бік, наче щось вишукувало в натовпі.

«Авжеж, продаю!» — боязко відповів Ромко, не зводячи погляду з примруженого ока.

Старий обірванець щосили потягнув до себе подушку, і хлопчик випустив її. Пальці з брудними нігтями зім’яли подушку, перебрали насипку — чи не заштопана десь. Підняли подушку за ріжок, погойдали зневажливо.

«Фе, і це називається подушка? — вигукнув чоловік іронічно. — Щоб мої діти ніколи не спали на таких подушках! І скільки ти хочеш за таке дрантя?»

«Двадцять карбованців!..» — не зовсім упевнено відповів Ромко. Так його навчила мати: слід називати подвійну ціну, щоб потім, торгуючись, скинути.

«Ой, не роби з мене мертвяка! — старий притиснув вільну руку до серця і нараз помітив Надійку з другою подушкою. — І це теж твоя? — Надійка кивнула, і чоловік рвонув подушку з її рук. — І ви хочете за ці старі вещі сорок карбованців? Да я помру, якщо хтось дасть за них хоч п’ятірку…»

Ромко потягнувся до подушок, та старий підняв їх вище.

«Віддайте!» — мовив хлопець рішуче.

«А де ти взяв ці подушки, мальчик? Підказує мені серце — крадені! Ай-я-яй, мальчик, як негарно красти…»

«Це наші подушки!» — виступила вперед Надійка.

«Ну, ваші, ваші… Але ж мене душить сміх — сорок карбованців… Я дам вісім і, клянусь, переплачую…»

«За обидві?» — не повірив Ромко.

«А ти думав — за одну?»

Огрядна тітка з розвішаними на лівій руці сукнями висунулася з-за старого. Спритно вихопила одну подушку. «Скільки?» — запитала.

«П'ятнадцять…» — не посмів уже назвати попередню ціну Ромко.

«Я ж торгуюсь, ви не бачите? — визвірився на неї чоловік. — Ну, дітоньки, даю вам два червінці, і квит…»

Жінка переклала подушку на ліву руку й хотіла взяти Другу.

«Двадцять п'ять! Беру я».

«Чого носа сунеш? Хіба не бачиш, що я торгуюсь…» Ромко підстрибнув і вчепився в подушку. Видер її в чоловіка.

«Давайте, тьотю…»

Та, підібравши спідницю, затиснула подушки між ніг. Дістала з-за пазухи два червінці й п'ятірку. Надійка схопила гроші, потягла за собою брата: боялась, що жінка передумає. Коли загубилися в юрмищі, радісно запропонувала:

«Маєм зайву п'ятірку, можемо пообідати».

За карбованця їм дали дві миски печені. Надійка тільки-но розгорнула гроші, щоб заплатити тітці, як хтось зненацька вихопив їх у неї. Дівчина рвучко обернулася і побачила здорованя в кепці, повернутій назад козирком. Він шаснув під стіл. Тітки загорлали: «Злодій, держіть його!» Ромко метнувся услід, але злодій був спритніший — викрутився з рук чоловіка, що намагався затримати його, і зник за лотками.

Ромко стояв розгублений. Вдома ж нічого нема. Що вони скажуть хворій матері?..

Юрій Юрійович відсунув тарілку — розповідь схвилювала його.

— Ех, — мовив він гірко, — нам з тобою, Романе, довелося чимало пережити… Але я не в претензії. Дитинство загартувало нас! Розумієш, я не хотів би, щоб мої діти пережили таке саме… Моєму лайдакові вже двадцять, а він, мабуть, і досі не знає справжнього смаку хліба. Непоганий хлопець, вчиться добре, та найменша невдача виростає для нього в проблему. Не вміє боротися з труднощами, власне, їх у нього і нема. А характер усе ж формують труднощі.

— Ще й як, — згодився Роман Панасович. — Надто ми своїми дітьми опікуємося, оберігаємо їх від житейських злигоднів. Де тільки можемо, торуємо їм стежку. Мене, наприклад, щоразу неприємно вражає натовп батьків під інститутом, коли абітурієнти складають вступні екзамени. Нас колись за ручку не водили. Ми самі собі обирали шлях у житті.

— Отож… — схвильовано мовив Юрій Юрійович. — Деякі батьки готові на все, аби тільки влаштувати свою дитину в інститут. Мій колега прокурор розповідав мені історію, яку йому довелося розслідувати. Фактично, моральна крадіжка… В одному вузі почалися вступні екзамени До аудиторії заходить досить поважна комісія. А екзаменують саме абітурієнта, якому екзаменатор протегує. Відповідає абітурієнт не вельми. А щоб пройти за конкурсом, має дістати тільки п'ятірку. Якби не комісія, викладач якось витягнув би цього бовдура. А тут така оказія. Що ж він робить? Спокійно запитує в асистента: «Трійка?» — «Звичайно», — стверджує той. «А яка ваша думка?» — звертається до членів комісії. Зрештою, з трійкою можна було погодитись, і ті закивали. Однак екзаменатор. пише непомітно в екзаменаційній картці: «П'ять». Таку саму оцінку ставить і в своїй відомості. І ти думаєш, цей юнак обурився, побачивши у себе в картці п'ятірку? Спокійно вийшов з аудиторії. У нього вкрали елементарну совість ті, хто нібито бажав йому добра. Що ж з нього вийде за людина!

— Так, негарна історія, — сказав Козюренко. — На жаль, не поодинока. Мені розповідав знайомий ректор, — Козюренко назвав навчальний заклад. — Якось за два чи на три дні до початку екзаменів дзвонять йому. З телефонної трубки гуде авторитетний бас відомого діяча. У голосі інтимно-загравальні інтонації: «Радий чути тебе, дорогий Іване Івановичу. Маю прохання: вступає до тебе мій небіж. Прізвище таке саме, як у мене, то чи не міг би ти силою своєї влади?..» Ректор казав, що спершу хотів послати цього діяча під три чорти, звернутися в обком і закликати до порядку, та засумнівався: в принципі чоловік непоганий, мабуть, жінка впросила його подзвонити. Осміхнувся і каже: «Не вірю. Товариш такий-то не може дзвонити мені з цього приводу». І поклав трубку. Через годину з являється до нього той самий товариш, розводить руками. «Пробач, — каже, — прийшов до тебе, як у Мекку, на прощення!»

— Оце голова, твій Іван Іванович! — захоплено вигукнув Юрій Юрійович. — Його б на дипломатичну роботу!

— А нам — на нашу грішну… — Козюренко зиркнув на годинник.

На роботі його ждала новина: знайшли шофера, який возив до Желехова Суханову і Григорука.

Шофер був кмітливий хлопець — упізнав обох. Розповів, що ця пара взяла таксі на стоянці поблизу пам'ятника Міцкевичу, жінка сіла ззаду, а молодик біля нього. Між собою майже не розмовляли, хіба що обмінялися кількома словами. Водій попередив їх, що чекатиме не більше ніж

Відгуки про книгу «Портрет» Ель Греко - Ростислав Феодосійович Самбук (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: