«Портрет» Ель Греко - Ростислав Феодосійович Самбук
— А Воронов? Чому він тоді так хутко виїхав із Львова?
— Випадковий збіг обставин. У нього захворіла дружина, а Павло Петрович — гарний сім'янин. Він попередив отця Юліана, що повернеться за кілька днів, і… — глянув на годинника. — Літак, яким має прилетіти Воронов, певно, вже сідає…
Усе ж літак запізнився. Та ось, нарешті, задзвонив телефон. Покликали каноніка. Той зняв трубку і попросив Воронова одразу приїхати на Паркову.
Отець Юліан відчинив двері антикварові й, улесливо вклоняючись, провів до вітальні. Козюренко спостерігав у вузьку щілину поміж шторами, як схопився Воронов за полотно Ель Греко. Видно, розумівся на живопису.
Отець Юліан чесно заробляв свій останній шанс: байдуже сидів у фотелі, за звичкою сплівши пальці на грудях.
Нарешті Воронов відвів очі від картини.
— Справжній Ель Греко… — мовив глухувато. Згорнув полотно і засунув у чохол. Витрусив із валізки гроші просто на письмовий стіл. — Лічіть, отче! — вигукнув весело.
Козюренко вийшов із сусідньої кімнати.
— Віддайте картину, Воронов! — наказав.
Той відступив до передпокою, та на порозі вже стояв Владов.
— Спокійно!
Воронов поклав чохол на стіл.
— Отак краще, — схвалив Козюренко. — Завтра ми припровадимо вас до Москви. Там усе й розкажете… — взяв картину. — А вона знову висітиме в Ермітажі.
Оглавление ЯКУБОВСЬКИЙ «ПЕЧЕНЕ ЯБЛУКО» ГАЛИЦЬКИЙ БУДИНОК НА ТОПОЛИНІЙ КАНОНІК ЮЛІАН БОРИНСЬКИЙ АНОНІМКА ФІНАЛ