Українська література » » «Портрет» Ель Греко - Ростислав Феодосійович Самбук

«Портрет» Ель Греко - Ростислав Феодосійович Самбук

---
Читаємо онлайн «Портрет» Ель Греко - Ростислав Феодосійович Самбук
до неприємностей, — відповів той похмуро. — Люди й так почали цуратися мене…

Козюренко розклав на столі папери, витяг авторучку. Почав сухо:

— Чи виходили ви до саду вночі з вісімнадцятого на дев'ятнадцяте травня? Після одинадцятої години? Отже, ні. І нічого не закопували в малині?

Якубовського нараз почало тіпати.

— Н-нічого… я вже казав… н-нічого… я не закопував і н-нічого не робив…

— А де зараз перебуває ваш брат?

— Яке це має значення? — мало не закричав Якубовський. — Він — сам по собі, я — сам по собі! Я не бачив його вже рік!..

— Як звуть вашого брата і де він мешкає?

Якубовський безсило сперся на спинку лави, щоки в нього обвисли.

— Якубовський Костянтин Миколайович, — ледь поворушив губами. — Мешкає в Нововолинську на вулиці Горького, тридцять чотири.

— За що й коли його притягали до судової відповідальності?

— В шістдесят п'ятому році за крадіжку. Відсидів своє й повернувся…

— І ви твердите, що не бачилися з ним цілий рік?

— Так.

Козюренко заховав протокол допиту в портфель.

— Поняті прибули? — поцікавився. — Тоді приступимо до роботи.

За сучасного рівня техніки знайти залізяччя, закопане навіть на метр і глибше, дуже просто — сокиру витягли одразу. Сокира з металевим топорищем була дуже гостра, з рудими плямами іржі й крові.

Якубовський тупо дивився на сокиру й мовчав. Зрештою, його визнання було зараз не потрібне — речовий доказ свідчив сам за себе. Владов чекав, що зараз вони поїдуть до Нововолинська — був певен, що до злочину причетний брат Якубовського. Та Козюренко вирішив повертатися до Львова.

Роман Панасович зупинив машину біля Головпоштамту і, наказавши з'ясувати, де перебував Костянтин Якубовський вісімнадцятого й дев'ятнадцятого травня, зайшов усередину. А за дві години він уже був у своєму кабінеті. Ввечері зв'язався по телефону з Москвою і щось уточнив. Залишив кабінет десь на початку дванадцятої. Відвіз Владова додому і сам поїхав спати.

Наступного дня Козюренко знову зв'язався з Москвою і довго розмовляв по різних телефонах. Поцікавився у Владова, чи є новини з Тополиної і, дізнавшись, що нема, здивовано знизав плечима…

ФІНАЛ

Близько дванадцятої Владову подзвонила співробітниця управління, яку поселили на Тополиній.

— Щойно приходила наймати півбудинку якась жінка, — сповістила. — Вже підстаркувата, довга й суха. Оглянула будинок і пристала на всі наші умови. Сказала, що завтра в'їжджатиме. Її сфотографували, і хлопці з опергрупи пішли за нею.

— Дякую, Вірочко, розкошуй і далі в Прусевому особняку. До особливого розпорядження.

— Набридло… — поскаржилася Вірочка.

— Там же книг стільки! Читай, — порадив Владов. — Підвищуй свій рівень. Це потрібно навіть таким красуням, як ти!

Вірочка щось буркнула в трубку, та Владов уже натиснув на важіль апарата. Метнувся до дверей і ще з порога почав доповідати Козюренку.

— То кажеш, довга й суха жінка? — перепитав той. — І хлопці пішли за нею? — Звелів — Дві оперативні машини!

Владов не зрозумів, навіщо дві, але наказ є наказ, і його треба виконувати…

Машини з оперативними працівниками вже стояли у дворі, а Козюренко усе не виходив із кабінету. Минуло з півгодини, Владов сидів як на голках, однак за дверима панувала тиша. Задзеленчав міський телефон, і якийсь чоловік попросив з'єднати його з Козюренком. Обмінявся з Романом Панасовичем кількома словами, і той одразу вийшов у приймальню.

— Їдьмо, Петре! — мовив весело і, як здавалося Владову, навіть задерикувато.

Дві машини одночасно зупинились на Парковій вулиці: біля будинку каноніка Юліана Боринського і біля будинку його сестри. Козюренко в супроводі Владова й двох оперативних працівників зійшов на четвертий поверх.

Одчинив сам отець Юліан — у легких літніх штанях і смугастій піжамній куртці він був схожий швидше на канцелярського працівника, ніж на поважного каноніка. Здивовано відступив, упізнавши Козюренка.

— Знову щось з автомобілем? — запитав. — Але ж я хворий і нікуди не виходжу…

Козюренко показав йому постанову на обшук. Шкіра на чолі в каноніка взялася зморшками, та він нічого не запитав і перший пройшов до кімнати. Мовчки сів у глибоке крісло і вже тоді мовив, дивлячись Козюренку просто в очі:

— Прошу вас виконувати свої обов'язки, хоч не знаю, чим викликані такі… — затнувся, — крайні заходи. Я нічого не приховую від влади, у мене все на видноті. Що ж, шукайте… Але що?

— «Портрет» Ель Греко! — На мить Романові Панасовичу здалося, що зіниці в каноніка збільшились і очі потемнішали. Та отець Юліан не відвів погляду.

— Що ви сказали? — перепитав.

— Ми шукаємо картину Ель Греко. Ви забрали її у Василя Корнійовича Пруся, якого вбили вісімнадцятого травня, — з притиском сказав Козюренко і сів напроти отця Юліана. — Де вона?

Канонік примружився, заховавши очі. Склав пухкі руки на грудях, поворушив пальцями. Відповів спокійно:

— Ви вже були в мене, шановний пане начальнику. Щоправда, в трохи іншій ролі. Невже вас так швидко підвищують у чині? — пожартував зло. — Але це не має значення — ви ж упевнились, що я вісімнадцятого травня лежав хворий і не виходив з дому.

— Так, алібі наче у вас є, — ствердив Козюренко. — Та все ж убили таки ви й картиною заволоділи теж ви. Де переховуєте?

— Нісенітниця якась… — Канонік притиснув руки до серця. — Ель Греко… Це художник із світовим ім'ям. Я трохи розуміюся на мистецтві і знаю, що таке полотна Ель Греко. Його картини — величезна цінність. Не розумію, звідки Ель Греко може взятися у Пруся… Це якась помилка…

Козюренко подав знак оперативникам, і ті почали обшук. Отець Юліан мовчки дивився, як заглядають у шафи, висувають шухляди письмового столу — дивився іронічно і навіть докірливо — мовляв, навіщо люди завдають собі клопоту?.. Узяв молитовник, вдаючи, що цілком поринув у читання. Та

Відгуки про книгу «Портрет» Ель Греко - Ростислав Феодосійович Самбук (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: