Козел, або Як закохатися в начальника - Alina Pero

Я стояла перед дзеркалом, вирішуючи, що одягти. Голова була забита іншими думками, тому вибір був майже автоматичним. Джинсовий комбінезон, біла футболка, зверху тепла картата сорочка  і улюблені кросівки. Взяла рюкзак, перевірила, чи є телефон і документи, і вийшла з квартири.

По дорозі до відділку намагалася ще раз пригадати, за що на мене могли подати скаргу. Але як не крути – нічого такого не згадувалося. Я нікому не грубила, нічого не порушувала, не влаштовувала бійок, не...

В голові промайнув напис на капоті.

Стоп.

Але ж… Ні. Це жарт, це дрібниця, ну подумаєш, фарба, її ж можна змити! Це ж не злочин!

Я відкинула думку, хоча легке занепокоєння все ж оселилося всередині.

До поліції прийшла раніше, ніж потрібно. Хвилин десять чекала біля кабінету, нервово стискаючи лямки рюкзака.

Навколо ходили поліцейські, хтось щось заповнював, хтось розмовляв телефоном. Загалом атмосфера була спокійна, але в мене всередині все кипіло.

«Якщо це через машину, то я просто скажу, що це була помилка. Це не було навмисно. Це навіть не було серйозно!»

Почувши своє ім'я, піднялася й зайшла в кабінет.

За столом сидів чоловік середнього віку, кремезний, з вусами, які виглядали так, ніби жили окремим життям. Його вираз обличчя був водночас серйозний і трохи комічний.

Він підняв на мене очі, жестом запросив сідати.

— Присідайте, громадянко.

Я сіла, нервово стиснувши пальці в кулак.

Поліцейський відкрив теку, перегорнув кілька сторінок і подивився на мене уважніше.

— То що ж ми тут маємо…

Я ковтнула слину.