Козел, або Як закохатися в начальника - Alina Pero

Коли ми повернулися до квартири Вербицького, він поставив картину біля стіни і довго на неї дивився.

– Щось не так? – запитала я.

Він обернувся, у його очах промайнув лукавий блиск.

– Треба дві копії.

– Навіщо? – здивувалася я.

– Одна тобі, одна мені. Але якщо картина про нас, логічно, що вона має висіти в одному місці, – він театрально зітхнув і нахилився до мене. – Тому доведеться тобі переїхати до мене.

Я округлила очі.

– Що?!

– Що чула, Аріно, – він хитро усміхнувся. – Я вже змирився, що ти – моя найбільша катастрофа. Але, чорт забирай, найкраще, що зі мною сталося.

Я вдивлялася в його очі, і серце шалено калатало.

– Ти серйозно?

– Абсолютно, – він нахилився ближче. – Я хочу тебе поруч. Назавжди.

Я не могла стримати посмішки.

– Ти розумієш, на що підписуєшся?

– Повір, після всього, що між нами було, – його пальці пробіглися по моїй щоці, – я вже давно зробив свій вибір.

Мої губи тремтіли від емоцій.

– Гаразд, – прошепотіла я. – Твоя катастрофа залишається.

Він не дав мені сказати більше, нахиляючись і запечатуючи цю обіцянку поцілунком.

За вікном повільно падали перші сніжинки, а всередині мене розгоралася зовсім інша, гарячіша зима.
 

Кінець