Козел, або Як закохатися в начальника - Alina Pero

Я прокинулася від теплого доторку—щось м'яко ковзнуло по моєму плечу. Вербицький. Він уже не спав і, здається, спостерігав за мною.

— Добре спала? — його голос був трохи хрипкий, низький, розмірений.

Я швидко згадала все, що сталося минулої ночі, і відчула, як до щік приливає жар.

— Так, — я відвела погляд.

Настала пауза. Він не відпускав мене з обіймів, а навпаки, провів пальцями вздовж моєї руки, змушуючи мене затримати подих.

— Ти розумієш, що я більше не відпущу тебе? — нарешті сказав він.

Я підняла очі. Його погляд був серйозним, наполегливим. У ньому не було сумнівів.

— Це не просто імпульс, Аріно. Це не просто… ніч.

Я проковтнула клубок у горлі.

— Але ми працюємо разом…

— І що? — він не дав мені договорити. — Ти правда думаєш, що після всього я зможу поводитися так, ніби нічого не було?

Я мовчала.

— Якщо ти скажеш, що це була помилка, я відпущу, — він глибоко вдихнув. — Але ти не скажеш.

Я не могла сказати. Бо це було правдою.

— То що тепер? — нарешті запитала я.

— Тепер… ти моя. І я зроблю все, щоб тобі було добре.

Його губи знову знайшли мої, цього разу повільніше, ніби закріплюючи його слова.