Нічний адміністратор - Джон Ле Карре
Ретельно вибрані військові інструктори, серед яких четверо французьких десантників, двоє ізраїльських полковників-спецпризначенців у відставці і шість колишніх радянських спецназівців, збиралися минулого тижня в Амстердамі на чудовий прощальний rijsttafel[86] у найкращому в місті індонезійському ресторані. Опісля їх доставили літаком у Панаму...
Уже кілька місяців у колах продавців зброєю ходять чутки про величезні замовлення військової техніки, які зробив Роупер через своїх посередників, але з’явилася нова інформація, яка підтверджує припущення Полфрі щодо змін у Роуперовому списку покупок. Брат Майкл, він же Апостол, розмовляв з одним з адвокатів картелів на ім’я Моранті. Цей Моранті працював у Каракасі і вважався опорою хиткого альянсу між картелями.
— Ваш містер Роупер стає патріотом, — повідомив Стрельскі Берру по захищеній телефонній лінії. — Купує в американців.
Беррове серце стиснулося, але він вдав повну байдужість:
— Джо, який же це патріотизм? Британець повинен купувати у британців.
— Він пропагує картелям нову ідею, — незворушно продовжував Стрельскі. — Якщо їхній вірогідний ворог — Дядечко Сем, то їм варто користуватися його іграшками. Таким чином, вони ознайомляться зі зброєю супротивника, освоять його техніку і матимуть прямий доступ до запчастин. Британські переносні зенітно-ракетні комплекси «Старстрік», британські осколкові гранати, британська техніка — це все вони отримають також. Безсумнівно. Але основні іграшки мусять бути дзеркальним відображенням озброєння їхнього вірогідного ворога. Щось британське, решта американське.
— І що на це сказали картелі? — спитав Берр.
— Вони в захваті. Вони обожнюють американську техніку. Британську також. Вони в захваті від Роупера. І хочуть лише найкраще.
— А хтось пояснив, звідки ноги ростуть у такої різкої зміни намірів?
У голосі Стрельскі Берр розпізнав таку ж тривогу, яка раніше охопила його.
— Ні, Леонарде. Ніхто ні фіга не пояснює. Принаймні нам тут, у Маямі. Мабуть, і в Лондоні не пояснюють.
Наступного дня цю інформацію підтвердив ділок Берро-вого знайомого в Белграді. Сер Ентоні Джойстон Бредшоу, добре знаний у ролі Роуперового підписанта на сумнівних ринках, напередодні саме відмовився від тримільйонного пробного замовлення чеських «калашнікових» заради подібного замовлення, але виробництва американської компанії «Армалайт», яке нібито було призначене для Тунісу.
Зброя мала загубитися у дорозі, а потім під виглядом сільськогосподарської техніки її мали переправити у Гданськ, де вже існувала домовленість про зберігання і подальше транспортування на вантажному судні у Панаму. Джойстон Бредшоу також виявив зацікавлення у британських зенітних ракетах, але нібито захотів для себе непомірно високої комісійної плати на стороні.
Поки Берр понуро записував нові дані, Ґудгью, здавалося, так і не зрозумів, до яких ускладнень може призвести такий поворот подій:
— Леонарде, мені байдуже, що вони купують — американську зброю чи китайські водяні пістолети. Мені все одно, чи вони розкуплять у британських виробників усе до останнього гвинтика. Як не крути, наркотики обмінюють на зброю, і жоден суд на світі такого не виправдає.
Берр помітив, що під час цих слів Ґудгью весь залився рум’янцем, і, здавалося, йому от-от увірветься терпець.
Інформація продовжувала надходити:
Місце для обміну товаром поки не визначено. Фінальні угоди будуть відомі заздалегідь лише двом головним учасникам угоди...
Картелі приберегли порт Буанавентури на західному узбережжі Колумбії для відправки товару і, як свідчить попередній досвід, найімовірніше, пунктом прийому військової техніки буде той самий порт...
Озброєні до зубів, хоча і погано підготовлені підрозділи колумбійської армії, яких фінансують картелі, перекинули в район Буанавентури, щоб забезпечити прикриття операції...
Сто порожніх військових вантажівок чекають на портових складах. Проте коли Стрельскі просить показати йому фотографії, зроблені з супутника, що могли б спростувати чи підтвердити цю інформацію, то, як він сказав Берру, натикається на глуху стіну. Шпигунократи з Ленглі вирішили, що у нього немає необхідного допуску до таємних матеріалів.
— Леонарде, поясни мені, будь ласка, ось що: де у цьому всьому сліди цього чортового «Флагмана»?
У Берра голова йшла обертом. Наскільки він розумів, у Вайтголлі кодова назва «Флагман» була під подвійною забороною. Про неї знали лише ті, хто отримав допуск до таємних матеріалів, більше того, «Флагман» був забороненою зоною, куди не можна було підпускати американців. То що, чорт забирай, відбувається, якщо американцю Стрельскі, барони з «чистої розвідки» з Ленглі, штату Вірджинія, відмовляють у доступі до матеріалів по «Флагману»?
— «Флагман» це лише огорожа, за яку нам не можна заходити, — кілька хвилин по тому гарячково казав Берр Ґуд-гью. — Якщо в Ленглі можуть про нього знати, то чому нам не можна? А тому, що «Флагман» — це і є Морок та його заокеанські друзі.
Але Беррові слова обурення були для Ґудгью як горох об стіну. Він задумливо розглядав карти поставок, креслив кольоровими олівцями маршрути, вивіряв їх по компасу, прораховував час на стоянки і формальності в порту. Він обклав себе працями з морського права і зв’язався з солідним юристом, з яким вони разом вчилися:
— Браяне, що ти знаєш про перехоплення у морі? — долинав до Берра голос Ґудгью, відлунюючи у порожньому коридорі. — Звичайно, я не платитиму за вашими дурнуватими тарифами! Я запрошу тебе на геть кепський обід у моєму клубі і вкраду дві години твого надзвичайно цінного робочого часу, а все в ім’я інтересів країни. Як твоя дружина терпить тебе після того, як ти став лордом? Передавай їй мої співчуття і до зустрічі в четвер рівно о першій.
«Рексе, надто вже ти поспішаєш поперед батька в пекло, — думав Берр. — Повільніше. Перед нами ще довга дорога».
Імена, казав Рук, імена і цифри. Джонатан надавав їх десятками. Необізнаним його інформація могла б видатися дріб’язковою: прізвиська, підхоплені з розсадки за столом під час вечері, репліки підслуханих розмов, побачений мимохідь лист, який лежав у Роупера на столі, уривчасті Ро-уперові записи: хто, скільки, як і коли. Якщо розглядати ці фрагментарні дані окремо, то вони дуже програвали фотографіям Пата Флінна, зробленим прихованою камерою, на яких у минулому спецназівці, а тепер військові найманці прибувають у аеропорт Боготи; чи звіти Амато про таємні Коркоранові неподобства в борделях Нассау,
