Загублена - Гілліан Флінн

— Я спав.

— А який придбали для неї подарунок?

— Ще не встиг.

— Ой-ой,— вона закотила очі, поглянувши на свого чоловіка.— Ну, тоді дуже, дуже, дуже активно обсипайте компліментами ті млинці, згода? А ще розкажіть, що саме збиралися подарувати їй того дня. Бо я знаю, що ви не збиралися повернутися додому без подарунка.

Ми почали спочатку, і я описав традицію з млинцями, якої насправді не було, й розповів якою, скрупульозною і неймовірною була Емі під час вибору подарунків (отут наступна цукерка вліпилася мені просто в ніс, і я одразу ж розслабив щелепу). Тож я продовжив заливати, що через свою недолугу уяву («Однозначно грайте чоловіка-дурника»,— порадила Бетсі) ще й досі не міг вигадати чогось такого приголомшливого на подарунок.

— Ну, не те щоб вона жадала лише дорогих чи вибагливих подарунків,— почав я — і одразу ж отримав по обличчю паперовою кулькою від Таннера.

— Що?

— Минулий час. Припини використовувати клятий минулий час, згадуючи свою дружину.

— Наскільки я розумію, у вас із дружиною були деякі труднощі,— провадила Бетсі.

— Кілька років було важко. Ми обоє залишилися без роботи.

— Добре, саме так! — вигукнув Таннер.— Якраз ви обоє.

— Ми переїхали сюди, щоб піклуватися про мого батька, у якого Альцгеймер, і про мою померлу матір, яка тоді хворіла на рак, а на додаток я досить багато гарував на своїй новій роботі.

— Добре, Ніку, добре,— підбадьорив Таннер.

— Обов'язково згадайте про близькі стосунки з матір'ю,— сказала Бетсі, хоча я ніколи не казав їй про свою маму.— Ніхто ж не почне це заперечувати, правильно? Вдома ж не ходять історії про розбірки матінки й синочка?

— Ні, ми з мамою були надзвичайно близькі.

— Добре,— вирішила Бетсі.— Тоді часто про неї згадуйте. А ще при згадці про власний бар розповідайте, що це спільний сімейний бізнес із сестрою. Якщо володієте баром сам-один, то перетворюєтеся на гравця, а якщо зі своєю любою сестрою-близнючкою, то...

— Ірландець.

— Продовжуйте.

— Тож усе це переросло у...— почав я.

— Ні,— втрутився Таннер.— Це натякає на майбутній вибух.

— Тож ми трішки збилися зі шляху, але я розглядав п'яту річницю шлюбу як час, щоб оживити наші стосунки...

— «Знову згадати про наші стосунки»,— виправив Таннер.— «Оживити» означає, що вони були мертві.

— Знову згадати про наші стосунки...

— А яким чином злягання з двадцятитрирічною дівкою вписується в цю картину відновлення стосунків? — приголомшила Бетсі.

Таннер метнув у неї желейкою.

— Ти трохи вийшла з ролі, Бетс.

— Пробачте, народ, але я — жінка, і мені смердить гімном, причому здалеку. «Знову згадати про стосунки», я вас прошу! Коли зникла Емі, та дівчина ще була з вами. Жінки просто зненавидять вас, Ніку, якщо не будете відвертим. Будьте відвертим, не викручуйтеся. Це можна додати до переліку: «Ми втратили роботу, переїхали, мої батьки помирали. Потім я все спаскудив. Дуже. Я збився на манівці й, на жаль, усвідомив це лише після втрати Емі». Ви маєте зізнатися, що ви придурок, і визнати свою провину.

— Тож маю поводитись, як загалом очікують від чоловіків,— сказав я.

Бетсі роздратовано закотила очі до стелі.

— Ніку, а от з такими висловами варто бути надзвичайно обережним.

Емі Елліот-Данн

Минуло дев'ять днів

Я без цента й переховуюся. Справжній нуар. Щоправда, я сиджу в своєму авті на краєчку парковки фаст-фуду, збудованого на березі річки Міссісіпі. Теплий вітерець розносить запах солі та промислового м'яса. Вже звечоріло, я змарнувала кілька годин, але так і не зрушила з місця. Навіть не знаю, куди ж його рухатися. Машина щогодини зменшується, і я мушу прибрати позу ембріона, бо інакше заклякнуть ноги. Я точно сьогодні не спатиму. Двері замкнені, та я все одно чекаю стукоту в скло. Знаю, що як погляну туди, то побачу або кривозубого пишномовного маніяка (хіба не кумедно буде, якщо мене насправді вб'ють?), або суворого копа, який вимагатиме документи (а хіба це не гірше, якщо мене, схожу зараз на волоцюгу, знайдуть на парковці?).

В цьому місці ніколи не згасають сяйливі вивіски ресторанів; парковка палахкотить, наче футбольне поле. Я знову згадую про самогубство. Так у в'язнів з суїцидальними нахилами цілодобово горить світло в камері. У мене залишилося тільки чверть баку пального, тож приходить ще страшніша думка: заїхати я зможу недалеко, тож маю обрати напрямок обережно. Арканзас на півдні, Айова на півночі, Озарк назад на захід. Чи можу поїхати на схід, перетнути річку в напрямку Іллінойсу. Хай куди поїду, всюди річка. Я слідую за нею, чи то вона за мною.

Раптом мені спадає на думку, як діяти.

Нік Данн

Минуло десять днів

Увесь день перед інтерв'ю ми просиділи у додатковій спальні Таннерового номера, готуючи мої відповіді й виправляючи мою зовнішність. Бетсі метушилася над моїм одягом. Го манікюрними ножицями підрізала волосся у мене над вухами, поки Бетсі вмовляла скористатися косметикою — припудрити лице, щоб воно не блищало. Ми всі розмовляли пошепки, бо в сусідній кімнаті облаштовувалася команда Шерон. Інтерв'ю проходитиме у вітальні номера з краєвидом на Арку Сент-Луїса. Брама на Захід. Навіть не знаю, яка суть цього монументу, окрім як правити за символ середини країни: «Ви тут».

— Ніку, потрібно бодай трішки пудри,— нарешті не втрималася Бетсі й рушила до мене з косметикою.— У тебе ніс починає пітніти від нервів. Ніксон через таке програв на виборах.

Таннер спостерігав за всім цим, наче диригент.

— Го, з того боку не ріж так багато,— гукав він.— Бетс, обережніше з пудрою: краще замало, ніж забагато.

— Варто було накачати його ботоксом,— сказала вона. Мабуть, ботокс бореться з потом так само, як і зі зморшками. Деякі їхні клієнти отримали кілька уколів у пахви перед судом, і ця парочка вже пропонувала й мені таке зробити. Обережно й тонко натякаючи: якщо дійде до суду.

— Так, це справді «допоможе», якщо преса пронюхає, що я закачав собі ботокс, поки моя дружина була невідомо де,— зауважив я.— Тобто є невідомо де.

Я знав, що Емі не мертва, але вона була так далеко поза моїм радіусом досягнення, що це прирівнювалося до смерті. Вона була дружиною в минулому часі.

— Вчасно виправився,— мовив