Пристрасть спотворює все - Юлія Міхаліна

– Так, справді складно, – пройшовши до залишку величезної бетонної плити, хмикнула дівчина. Машинально струсивши звідти долонею пил, присіла, повертаючись до Олега: – Посадити невинну людину за вбивство, якого насправді не було — вищий пілотаж. Що може бути складнішим?

– Рито, знала б ти, скільки людей тут замішано, – покрутивши між пальцями недогарок, байдуже відкинув на землю. Підійшовши до дівчини, пояснив: – Це кабала, яку затягує без попиту чи бажання практично безповоротно, вибратися з неї не так просто. Потрібно мати величезну силу волі та витримку.

Опустивши погляд кудись до підлоги, Одинцова намагалася хоч трохи зрозуміти слова Олега. Іноді вона ненавиділа його безглузду звичку говорити загадками. Пашка, який, можливо, живий. Невідома кабала, в яку затягнули самого Чернишевського. Чорт забирай, ще трохи й остаточно втратить здатність мислити.

– Олегу, зізнайся, куди ти вляпався цього разу? – тихенько поцікавилася через кілька хвилин безглуздого мовчання.

Зі свистом втягнувши повітря, чоловік якийсь час наче вирішувався, чи варто йти на відвертість. Обоє чудово розуміли – у їхній ситуації або зараз, або ніколи, іншого не дано. Затягувати нема сенсу, Маргарита готова до чого завгодно, її нічим не здивувати. І Олег наважився:

– Рито, ти чула про Управління боротьби з корупцією та оргзлочинністю?

– Маєш на увазі УБОЗ? – з цікавістю зиркнула на чоловіка: – При МВС, чи що?

– Ні, – свердлячи проникливим поглядом дівчину, Чернишевський зізнався: – СБУ.

– Ой, – тільки й змогла ойкнути Одинцова насупившись.

Декілька митей дивилася в серйозне обличчя Олега, намагаючись розгледіти каверзу. Знущається чи жартує? О ні! Вона чудово усвідомлювала, що такі люди, як Чернишевський, з подібними речами не жартують.

Що відчувала тепер? Стало легше чи спокійніше? Частково. Завжди вірила, що Олег не з тих, хто, зрадивши переконання, піде наперекір собі. Вічний борець за справедливість за будь-яку ціну. Все життя в небезпеці, в одвічному переслідуванні, заради єдиної мети – правосуддя. Що може бути краще за справжню Службу безпеки країни? Ідеальне місце задля досягнення головної цілі. Колись про подібне Чернишевський не смів і мріяти, а тепер...

– Давно? – Маргарита намагалася вгамувати хвилю занепокоєння.

– Шість років, – скривившись, чоловік автоматично стиснув пальцями перенісся, – Свідомо, – після чого знову глянувши на Одинцову, неохоче додав: – Якщо бути чесним – всі дванадцять. Щоправда, не усвідомлюючи того.

– Як таке можливо? – не моргаючи, забурмотіла дівчина, – Ти ж у в'язниці сидів. Чи це теж неправда?

Вона дихати перестала, перш ніж пролунала лаконічна і стримана відповідь Чернишевського:

– Ні, Рито, я справді сидів. Справді за вбивство Павла. Просто все виявилося заплутанішим, ніж сам міг припускати.

– Розкажеш?

– Ти змерзла. 

Олег спохмурнів, помітивши, як дівчина обняла себе руками. Поспіхом стягнувши власну куртку, накинув на Одинцову. Стиснувши руками за плечі, притяг до грудей. Обіймаючи, уткнувся носом у маківку, не дозволяючи запротестувати.

– Спасибі, – легко кивнула, найменше бажаючи вибиратися з теплих обіймів та величезної чоловічої куртки, що вдарила в ніс гіркувато-терпким, але неймовірно приємним ароматом парфуму Чернишевського.

Сама не відразу помітила, як почала тремтіти чи то від прохолоди вечірніх сутінків, чи то від несподіваних новин. Ховаючи лице в теплому комірці, замислилась. Певно, Олег спробує уникнути повноцінних одкровень. Що ж, не наполягатиме, почутого достатньо, щоби зробити певні висновки. Маргарита давно завчила один корисний і важливий урок, що часом надмірна цікавість здатна вилізти допитливому боком. В їх випадку й оповідачу. 

Зв'язок із СБУ це не жарти. Особливо з таким непростим та серйозним відділом. Можливо, чогось не розуміла, але вірила, що Олег вліз у суперництво з Кирилом недарма. Їй би варто потурбуватися про Рощина або замислитися, чим її чоловік заслужив такий інтерес з боку служб. В ідеалі – обуритися, накричати на Чернишевського і втікати, щоб бити в дзвони, рятувати свого покровителя і людину, яка одного разу витягла з кабали, що називалася Інанна.

Напевно, варто було робити будь-що, але не притискатися до грудей служителів закону (а вже в тому, що так і є, Рита не сумнівалася). Та чомусь непокоїло зовсім інше – чим у результаті все обернеться саме для Олега.

Господи, вона переживала про його безпеку набагато більше, ніж про власну!

– Рито, насправді ти не маєш знати й про СБ, – після нетривалої мовчанки зізнався Чернишевський.

– Я чомусь і не сумнівалася, – закусивши губу, Одинцова підкорилась емоціям, обхопила руку чоловіка, сильніше притискаючи до себе.

Щоби стало тепліше? Чи щоби відчути його близькість?..

– Якщо про це стане відомо ще комусь, – почав виправдовуватися чоловік, – наслідки наздоженуть всіх причасних…

– Олеже, – зупинила Рита, підводячи голову до чоловіка, – не варто. Я розумію.

– Може, підемо звідси? – озирнувшись, невпевнено запропонував Чернишевський.