Заручниця для мажора - Деріка Лонг

— Та де ж цей Федір, де його постійно носить. Всі гроші витрачає, та ще й по вечорах, постійно кудись зникає. — не розумію, як його вона терпить. А як я терплю вітчима? Він дуже змінився, його ставлення до мене погіршилось, я навіть не розумію через що.

— Скоро прийде, не переймайся,— підтримую, свою найріднішу людину та вперше куштую свій пиріг. — ммм, до речі, дуже смачно вийшло. Якщо ніхто не похвалить, то сама себе похвалю.

Мамині очі наповнені теплом, вона гладить моє волосся та смакує випічкою.

Стукіт дверей, гавкання собак. Не з найкращих звуків, які можна почути о 10 годині вечора.

— Прийшов, нарешті.

— Мамо почекай, не відмикай замок — здоганяю маму — потрібно спочатку впевнитись, що це батько.

Але голос вітчима, сказав сам за себе.

— Дівчата, ви що подуріли? Відкривайте. Втомився чекати.

Мати відкриває двері, і бачить перед собою лякаючу картину.

— Що з тобою? Ти весь в синцях, тебе побили?

— Ні, просто розфарбувався — думаю подумки. Це не перший раз, коли він повертається з подряпинами після бійки. Не розумію, чим він займається вечорами, але щось він тримає в таємниці.

Матір несе спирт, щоб обробити рани, а я сиджу біля тата, і дивлюсь йому в очі.

Його погляд, холодно обдивляється мене, насупуючи брови.

— Федько, хто це тебе так? — хвилюється мама, обережно спиртом протирає обличчя вітчима.

— Та нормально — відрізає грубим голосом. — До свадьби заживе… — і глипає на мене.

Лежу на ліжку, думаю, чим зайнятись завтра. Напевно підемо з моєю подругою до торгового центру, щоб купити новий одяг.

Невідомий номер телефону? Хто ж мені може дзвонити в такій пізній вечір… Вирішаю прийняти виклик

— Привіт, Мілано — від його голосу, моє тіло покорилось приємними мурашками. До мене телефонує Макар, тільки як він дізнався мій номер.

— Привіт, а це хто? — вдаю, що не впізнала

— Твій заступник, в усіх особистих справах — сміється. — Які плани на завтра, можливо зустрінемось?

— Можемо — невпевнено відповідаю, але було б ще краще, якби зустріч відбулась вранці

*****

— В 12:00 біля твого будинку.

З радісними емоціями, дивлюсь свій улюблений серіал. Не розумію, що відбувається з моїми почуттями.

В цю ж хвилину з грохотом до моєї кімнати заходить вітчим.

— Мілана, скажи мені, — підходить до мого ліжка. — чи добре брехати своїй родині? Чи для цього ми тебе виховували, щоб ти в майбутньому приносила нам негаразди?

— Тато, що відбувається? — не можу промовити більше нічого, мої тремтячі руки намагаються вкрити мене ковдрою.

— Ти набрехала, сьогодні вранці, я вирішив простежити, куди саме ти прямуєш. І дізнався, що в офісі ти навіть не зʼявлялась. Чи ти думаєш, ми геть дурні з мамою і не розумієм, що весь свій час ти проводиш у своєї Олесі, яка нічому хорошому тебе не навчить. - він кричав на мене. Вперше за всі роки, почула його розгніваний голос. Мені стало ніяково, чому він не міг дізнатися правду звичайною розмовою. Навіщо влаштовувати цю голосінь?

Мама навіть не заходила до нас, щоб побачити, що саме відбувається. З моїх очей, потекли холодні, рясні сльози.

Коли я залишилась наодинці, в кімнаті. Я обережно взяла свій смартфон, і впевнено набрала повідомлення на номер Марка.

«Приїдь, забери мене. Мені потрібна твоя підтримка, буду чекати тебе біля дому»

Була впевнена, що Макар не залишить мене в такій ситуації, чомусь я почала йому довіряти. А чи не даремно?

*****

____________
Привіт, якщо Вам сподобалась книга. Підпишіться на мою сторіночку, щоб не пропустити оновлення!❤️ Гарного дня!
_____________

Макар

Сьогоднішній вечір, я провів в боулінг клубі, з компанією своїх друзів. Домовившись з Міланою за майбутню зустріч, відчував себе спокійним та щасливим. Але мій спокій, в мить закінчився, після смс, яке неочікувано прийшло від дівчини.

Почав телефонувати до Мілашки, на жаль, телефон був поза зоною.

— Хлопці, мені потрібно терміново їхати.— одягаю свою чорну вітровку, адже день сьогодні був дощовий і погода швидко змінилась. Прямую до виходу.

— Ти куди? — доносяться питання, але я не відповідаю, немає ні хвилини на пояснення.

Місто ніби проснулось, велика кількість людей гуляють та весело проводять час. Літо - пора пригод.

Кожна моя думка належить Мілані, що могло трапитись, що її спонукало написати таке повідомлення.

Швидко приїжджаю до її будинку, і бачу дівчину, яка вже чекає на мене.

— Привіт, відвези мене куди небуть. — перше, що чую з її ніжних вуст. — Скоріше, поки вітчим, не помітив, що я втекла з будинку.

Нічого не запитую, з неймовірною швидкістю їду невідомим маршрутом.

— Не розумію, що сталось. Він як наче з ланцюга зірвався — дівчина переляканим голосом, тихо промовляє.

— Розповідай, що відбувається? — дивлюсь в її глибокі, занепокоєні очі.

— Мій батько, якимось чином дізнався, що не пройшла співбесіду в «Кепітал-компанію», а він всіма силами намагався, віднайти для мене місце. Розумієш, я його підвела, очікування не виправдала. Тому він почав голосити на мене, за мою провину.

— Тому ти викликала мене, щоб ще декілька разів, звинуватити мене в тому, що ти запізнилась в наш офіс. — зупинив машину біля парку, і був готовий вислухати Мілану.

— Ні, не для цього. Але твоя провина тут також є. Мені дійсно потрібно робота, саме в вашій команді, тому що моїй родині потрібні кошти.

— Дивно якось виходить, чому ж твій вітчим сам не вирішить грошові питання.

Він працює? — з зневагою в голосі промовляю, та спираюсь на сидіння в мерседесі.

— До чого тут ці питання?

— Єдине, що мені потрібно, то це твоя відповідь. В цьому нічого важкого немає, якщо ти скажеш правду.

Дівчина поряд зі мною сиділа, і не рухалась, знаходилась в своїх думках.

— Хм — вдихнула повітря. — Ні, він не працює. Приносить одні неприємності в родину. Постійно витрачає гроші, котрі заробляє моя мама. Невідомо на що… Матір дуже кохає вітчима, адже він підтримав її в скрутну хвилину. Але я не вважаю, що тепер її обов’язок, йому все життя віддячувати та  відавати всі зароблені кошти.