Заручниця для мажора - Деріка Лонг

Гучний сміх розноситься по всій кімнаті…

— Ти справді, думаєш, що я буду питати твоєї відповіді? — підходить до робочого столу, і дістає з папки лист. Помічаю, що це угода, яку ще місяць тому повинна була підписати. — Якщо не погодишся на мою пропозицію, твоя родина все втратить. Думаю, в тебе немає сумнівів, що я справді здатен на таке. Твоя сімʼя залишиться без грошей, без домівки… А що мої охоронці в ними зроблять… Краще не буду повідомляти тобі такі неприємні подробиці. Немає в тебе шансу відмовитись, скажи дякую своїй рідній людині.

— Про кого він говорить? — починаю плакати, падаю на підлогу та благаю не робити нічого поганого з моїми рідними.

— Підписуй, — кидає мені папір, але вмить його голос стає теплішим — дівчинко, моя мила, я тебе не ображу ніколи. Моє серце належить тобі, ще після того, як я тебе вперше побачив, дуже давно. Чекав цього дня, щоб бути з тобою. Але це можливо, лише через твій підпис. — він сідає біля мене на підлозі, та витирає мої сльози.

А мені нічого не потрібно, окрім безпеки моєї родини, і кохання Макара. Моя любов така чиста до нього, наївна, світла. Не можу повірити в те, що відбувається зі мною.

— Ще одна деталь, — перебиває моє мовчання — якщо ти комусь, повідомиш, те що сьогодні тобі розповів, знай.. З ними відбудеться все те, що і з твоїми близькими людьми. Ніхто не має дізнатися цієї інформації. За себе не переймайся, тебе навіть словом не скривджу.

Намагаюсь втримати ручку, якою планую зробити підпис на вирішальному папері. Перед очима бачу Макара, його очі, губи, гострі скули. Він ніколи не віддасть мене, цьому жорстокому чоловікові. Сподіваюсь, Макар все зрозуміє і врятує мене…

— Поверну тебе додому — холодний шепіт, викликає в мене мурахи по тілі. — Завтра прийдеш на роботу, як і потрібно. Згодом тебе чекає робоча поїздка в Турцію, де ти представиш нашу компанію та домовишся за співпрацю  з іншою корпорацією.

Нічого не чую, не бачу. Від цієї стресової ситуації паморочиться в голові, хочеться до батьків. Втекти від цього злодія.

— До речі, в мене для тебе подарунок, але після того як підпишеш договір — розумію, що іншого вибору немає, тож погоджусь з його пропозицією. Добре, що хоча б буду поруч з Макаром в офісі.

Михайло дістає з скрині золотий браслет, який обережно надягає на мою тоненьку руку.

— Тобі личить, Міланко. — намагається поцілувати мене, але я відвертаюсь від його обличчя. — Розумію, ну нічого звикнеш. Чи може залишишся в мене? Завтра тебе мій водій поверне додому.

Його слова ніби мене розбудили, я перелякано дивлюсь на нього і відмовляюсь.

— Мене чекають батьки, відпустіть.

*****
Мені було нестерпно неприємно знаходитись поруч з викрадачами в темній автівкі, які час від час зиркали на мене своїм морозним поглядом. Туш розмазана по всьому обличчі, помада стерта, це все наслідки моїх сліз. Коли вже нарешті, поверніть мій смартфон, щоб я подзвонила до свого коханого Макара.

— Все далі пішки підеш — бурмоче собі під ніс злий водій, а його колега нахабно витягує мене з машини, кидаючи сумку та пакети на підлогу.

Краще справді, сама дійду, ніж буду знаходитись в їхній компанії. Голова болить, тіло трясеться від кожного мого руху, дивлюсь котра година на телефоні, і бачу приголомшену цифри — 00:05.

Як же довго мене не було дома, 20 пропущених викликів, від хлопця та моїх батьків. Вони, напевно вже до поліції звернулись, і повідомили про моє зникнення.

— Давай, малишка — брудний погляд кидає на мене водій — прямуй до свого будинку, в нас ще справи є.

Вони їдуть геть, залишаючи мене одну на вулиці. Прямую до зупинки, щоб побачити хоча б один тролейбус, котрий їде до мого району.

Може втекти? Поїхати з цього міста, щоб ніхто не знав де я та моя родина знаходиться. Але як? Куди ми втечемо, якщо цей безсердечний Михайло, має великі звʼязки по всій країні. Нас в любому випадку знайдуть, я навіть боюсь уявити, що потім відбудеться.
 

Заходжу в рідний будинок, мене зустрічає мама, вона тремтить та дивиться на мій зовнішній вигляд.

— Що з тобою, дитино? Будь ласка не мовчи, скажи мені.

— Мамо, вже все гаразд. Плакала, через проблеми на роботі, хотіла побути наодинці, трішки випила алкоголю. — вдаю пʼяний вигляд, перебираю ногами та прямую в кімнату. — Важкий проєкт планує здійснити наша компанія, тож в мене виник робочий кризис — викрикую гучні слова та закриваю двері.

— Та все з нею добре, ну депресія можливо. Марта, вона тобі все повідомила, ходімо спати — чую, як вітчим безжалісно переконує моя матуся. Він навіть не заглянув до моєї кімнати, щоб дізнатися про моє самопочуття. За все моє життя, він так і не став мені рідним.

Телефоную до Макарчика, але телефон не відповідає, сподіваюсь з ним все добре.

На слідуючий день, мій хлопець приїхав до мене, щоб як зазвичай разом дістатись до офісу.

— Моя квітка, кохана! — цілує мене ніжно, та дивиться в очі. Помічаю на його обличчі свіжу рану.

— Це що? — мої очі округляються, обережно доторкуюсь до болючого місця, і бачу як хлопець відвертається від мене.

— Вчора був такий дивний день, якась банда переплутала мене з боржником. Поки я намагався довести, що вони щось наплутали, отримав декілька подряпин. Але нічого, заживе до нашого весілля. Його лагідні руки, торкаються моєї шиї, а вологі вуста дарують мені ніжні поцілунки.

— Не розумію, як можна переплутати людину… — щось мені підказує, що ця ситуація рук Михайла Миколайовича.

Значить, йому відомо про наші стосунки з Макаром, впевнена, що він все зробить для того, щоб біля мене, коханого не було поруч.

— Макаре, пробач мене, що одразу не повідомила — що я говорю? Нервово посміхаюсь та віддаляюсь від мого кохання. Це потрібно зробити зараз, хоча мені боляче.

— Ти про що, Мілаш — збентежений погляд та його уважність, мене ранить ще більше. Наближаюсь до його солодких вуст, щоб поцілувати, адже розумію, що більше зустріч наших не буде існувати.