Заручниця для мажора - Деріка Лонг

Я цілую його жадібно, руки нервово перебирають його зачіску, він прижимає мене до себе та не хоче відпускати, ніби відчуває, що я повідомлю йому приголомшливу новину.

— Макар, ти щирий, ти той чоловік, про якого можна лише мріяти, але я не хочу бути з тобою — відчуваю як мій подих зупиняється, не уявляю як без нього жити далі. Але не хочу, щоб йому завдали шкоди, брудні, ненажерливі руки керівника. Боюсь за життя своєї близької людини, не можу допустити того, що з ним може статись прикра подія.

— Ні… Що ти таке говориш? — його голос чутливий, він бере мене за плечі та намагається дістатись до моїх думок. — Мілано, що з тобою? Все ж добре, я безмежно кохаю тебе! - він голосно та впевнено говорить, а я відчуваю важкий ком в горлі.

— Насправді, в мене роман з Мішою, твоїм керівником — він відпускає мене, та бʼє рукою об кермо мерседесу.

— Не вірю! Я без тебе не зможу жити, ти не розумієш, що коли вперше тебе побачив, відчув себе живим. Намагався переконати себе, що кохання не існує, але коли глянув в твої очі, моє серце вирішило інакше. Мілано, прийди в себе!

— У нас з тобою був швидкий роман, але безмірні гроші та влада важливіші, для мене. Саме Михайло зробить мене щасливою. До того ж він чудовий чоловік, з яким я бачу своє майбутнє. — немає більше сил втримувати мої холодні сльози, вибігаю на вулиці з його машини. Бахкаю дверима та прямую до свого подвір’я, хоча мені потрібно на роботу.

Макар в ту ж хвилину їде, швидкість автомобіля мене лякається, а ще більше лякає, що ми не разом. Не хочу на роботу, нехай забирає мене Михайло Микалойович, до свого холодного, пустого маєтка, і робить що завгодно, головне, щоб не чіпав мого Макара.

Макар

Який офіс, яка робота, керівник? Нічого чути не хочу, не можу повірити в слова, які промовила моя Мілана. А ні, вже не моя. Сказала, що буде щаслива з аморальним, застарілим бовдуром.

Мілану кохаю до нестями, мої нерви здають, не помічаю жодної машини на дорозі. Нехай, буде що буде. Аварія, чи ще щось… навіщо мені ця реальність, де немає моєї коханої дівчини.

Зупиняюсь біля бару, вранці тут нікого немає, пустота. Люди поспішають на роботу, а не в бар відпочивати.

Але сьогодні до офісу мені не потрібно, мені взагалі більше в те темне місце, не потрібно.

Монотонно набираю повідомлення своєму секретарю та попереджаю, що на робочому місці мене сьогодні не чекати.

— Налийте мені коньяку та побільше — кричу до бармена та звалююсь на крісло біля барної стойки.

— Щось ти рано сьогодні. Якийсь привід для святкування? - сміюсь, мій нервовий сміх лякає бармена.

— Святкую, закінчення старого життя та майбутню втрату карʼєри. Скоріше наливай, якщо не хочеш, щоб це був твій останній робочий день. — погрожую ні в чому невинному хлопцеві, зриваюсь на ньому. Розумію, що дівчину, яку покохав, цікавлять тільки гроші. Але ж в мене їх достатньо, всі можливості відкриваються перед очима, все є. Хіба їй замало? Невже це все гра, і вона не відчувала до мене тих щирих почуттів, які я розтопив в своєму холодному серці.