Заручниця для мажора - Деріка Лонг

-Пити, хочу пити - доноситься ніжний голосок, підходжу до Мілани та пригощаю її теплим чаєм, який вже встиг охолонути. - Де я знаходжусь? - перелякано починає дивитись на мене, потім на себе. Помічає свій вологий одяг…

-Я врятував тебе з водойми, ти знепритомніла, тож вирішив залишити тебе в квартирі - ще б знати, яка ти насправді, на вечірці пройшла перевірку, але можливо тебе цікавить лише заможній власник. Всі ці думки линули в моїй голові, в той час як я сидів поряд з дівчиною.

-Голова ніби зараз трісне, не буду більше пити спиртні напої, ніколи. Все змішалось в роздумах, нічогісінько не пам’ятаю.

-Мілано, в тебе мокрий одяг, тому можеш піти в теплий душ, запропоную тобі свій одяг, - розтягую посмішку на все обличчя- поки твій не стане сухим.

-Де в тебе ванна? - а вона взагалі не стидається, - в коридорі двері направо, ось тобі чисте, білосніжне полотенце.

-До мене не заходити, навіть якщо буде дуже хотітись - погрожує своїм дівочим поглядом.

-Обіцяю весь час знаходитись в цій кімнаті, шановна міледі - зі сміхом в голосі промовляю. Але вона навіть на мене не звертає уваги, і прямує по своїх справах.

Була в мене дивна думка, взяти телефон Мілани, щоб перевірити деякі контакти, але пароль не знаю, і раптом вона неочікувано повернеться, і в неї зникне довіра до мене. Ні! Треба діяти інакше, в спілкуванні дізнаюсь.

Нічого особистого, справді, мене просто бентежить та дивна розмова.

*****

-Будеш тортик? Солодкий, смачний? - відкриваю холодильник в надії знайти їжу.

-Все зрозуміло, ти настільки зайнятий робою, що не знаходиш час на приготування смачненького. Жінка не готує, доречі де вона, вже так пізно. А ми єдині, хто знаходиться в цій квартирі.

До чого ці питання? Ну яка ще жінка… Мій погляд стає серйозним, скули в напрузі, сідаю на стільчик

-Ні жінка, ні мати , ні сестра, ніхто не готує. Моя квартира, моя свобода. - сподіваюсь, не буде більше цих дурних запитань.

-Чому ти обурився? Не хотіла, тебе чимось образити. Пригощай тортом, якого ти навіть не дістав  з холодильника - її щирі очі, дивились на мене, а я ніяк не міг бути до неї теплішим.

-Справді, смачний. Ми з батьками такий обожнюємо, - голос став тихішим - купувати на свята. Мама постійно на роботі, тато теж нібито десь на підробітках. Я завжди отримувала стипендію в університеті, щоб забезпечити себе, намагалась економити. Ми не бідні, живемо в маминому будинку, який їй купили батьки, там гарний ремонт, все чудово. Але тато, постійно все руйнує. - в мить підняла очі і глипнула на мене, закриваючи вуста своєї ніжною рукою, ніби промовила, щось зайве.

-А що з татом? - не зміг промовчати.

-Та ні, ти не зрозумів, з ним все чудово. В кожного свої забаганки. - ось тут реально нічого не зрозумів, дивна відповідь у неї.

-Вже пізно, мені потрібно додому.

-Залишайся в мене, завтра вранці відвезу тебе.

-Дякую за пропозицію, але вже й одяг сухий, я швиденько переодягнусь і ми можемо їхати.

Вперта, горда, не підступна, всі ці риси притаманні Мілані. По дорозі додому ми вели звичайний, пустий діалог, нічого з її життя я нового не дізнався.

-Ало, Дімо, ти ще на вечірці? - телефоную найкращому другові, після того як залишився наодинці.

-Так, щось знову трапилось?

-Все гаразд, після роботи завтра о 5 годинні, зможемо зустрітися? В кафе, в будь-якому, потрібно поговорити.

-Звісно, друже - музика голосить на задньому фоні, але головне, що я почув його відповідь.

Без Мілани квартира порожня. Оце сьогодні деньок, важкий. Після душа, ліг в прохолодну постіль, яка пахла ароматом духів дівчини, і швидко заснув.

Ранок. Будильник намагається мене розбудити, збираюсь на роботу.

Сьогодні, доречі зустріч з керівником по Skype, він рідко приїжджає до офісу, але такі випадки бувають.

-Добрий день, Макаре - дружньо вітається зі мною мій колектив. Прямую до ліфта, щоб якомога швидше потрапити на 5 поверх, в свій комфортний кабінет.

-Ви сьогодні, раніше ніж зазвичай - підходить до мене секретарка. - я прийняла заяви і документи, щодо співпраці інших компаній, котрі планують з нами відкривати новий проєкт.

-Добре, Світлано. Зайдеш в кабінет о 11 годинні, щоб я ознайомився. - вона не відходить від мене…

-Можливо каву, чай? Що бажаєте?

-Каву, без молока та цукру. - відповідаю, і прямую в своєму новому костюмі за робоче місце.

Справ сьогодні достатньо, немає часу думати про щось інше.

Пʼю напій, і розумію, що ось-ось Михайло Миколаєвич вийде зі мною на зв’язок.

Дзвінок з ноутбука, і я з впевненістю розпочинає ділову розмову. Обговоривши всі деталі співпраці, керівник не міг не запитати питання, яке його весь час так хвилює:

-Макар, то що там з співбесідою? Мілана Тарасова, коли зʼявиться на робочому місці? Вона справжній кваліфікований економіст, нам молоді, і талановиті потрібні в команді.

Мої очі дивляться в монітор, я швидко придумую, що відповісти на його питання.

-Можливо, іншу людину на її місце знайдемо? Не впевний, що вона зможе вирішити робочі моменти.

Михайло в мить стає серйознішим, його вени на обличчі набухають злістю, а чорні, широкі брови не розуміють, про що йде річ.

-Ні! Макаре, ти візьмеш її на роботу, я тобі повідомляв, що ми з нею давно познайомились, і це була наша угода. Але ти не маєш права, їй про це повідомляти…