(не) ідеальний чоловік - Катерина Орєхова

Цілий тиждень я намагався викинути з голови принцесу. Так, тепер подумки я називаю Катерину тільки так, тому що вона справжня принцеса з казки.

У середу був семінар із групою Кості і я відчайдушно боровся із собою, щоб не спитати про Катюшу. Пишаюся собою, бо зміг стриматися, попри якусь маніакальну потребу, просто дізнатися, що в неї все добре.

Я все ще намагався розібратися чому раптом ця дівчина стала для мене такою важливою. Адже ми з нею до ладу не знайомі. Але неодноразово ловив себе на тому, що не можу зосередитись на роботі та думаю про принцесу.

Сьогодні субота і я приїхав до першої пари, хоча, за розкладом, у мене були заняття з другої. Мені хотілося її побачити, тому знову сів у кав'ярню поряд з університетом і почав чекати.

Я задумливо дивився у вікно, розглядаючи перехожих. Помітив її та одразу підібрався. Катя йшла від метро, не відриваючи погляду від телефону, вона однозначно з кимось переписувалася. Сьогодні вона була в джинсовому костюмі та кросівках. Довге волосся було заплетене в косу, а мені так сподобалося, як воно спускалося по її плечах розпущеними пасмами. Мені хотілося б пропустити їх крізь пальці, відчути наскільки вони м'які.

Мабуть, до тридцяти років я став романтиком. Мені було фізично потрібно бачити цю дівчину і знати, що в неї все добре. Цілий тиждень я вмовляв себе, що вона дівчина мого студента та їхні стосунки, судячи з того, що я бачив, дуже близькі. Вони явно не збираються розлучатися.

Саме з такими думками я йшов на пару до п'ятого курсу. Сьогодні була лекція, яку я терпіти не міг. Набагато більше мені подобалося спілкуватися зі студентами та обмінюватися ідеями та різними напрацюваннями. На жаль, лекції були у навчальному плані та вести їх доводилося. Я завжди готувався до них ретельніше, ніж до семінарів, щоб студентами було цікаво та пізнавально.

Ішов коридором свого корпусу, коли почув голос принцеси. Уповільнив крок і прислухався, намагаючись зрозуміти, де вона.

— Алісо, просто твій бос повний кретин! Тобі треба якось вивести його з рівноваги та зайняти його голову чимось, крім звітів і планінгів, — Катя стояла біля вікна, недалеко від моєї лекційної аудиторії та розмовляла телефоном.

— Перемикнути його на себе, — продовжила вона розмову, послухавши співрозмовника кілька хвилин. — Пам'ятай, що якщо стане зовсім туго, ти завжди можеш сказати йому якого кольору твої трусики.

Катя засміялася, а я здивовано заморгав. Здається, принцеса зовсім не така сором'язлива, якою хоче здаватися. Несподівано зрозумів, що хочу знати колір трусиків, які на ній.

Я проковтнув, у горлі пересохло. Мені треба було від неї відійти, щоб не наробити дурниць. Я майже бігом кинувся в аудиторію, пролітаючи повз Катю, навіть не привітавшись. Вдих-видих, Ромо, не нервуй, зосередься на занятті.

Мій спокій помахав мені на прощання ручкою, як тільки Катя зайшла за мною в аудиторію і привіталася:

— Доброго дня, Романе Олександровичу!

Я щось буркнув у відповідь. Зважаючи на все, вона прийшла до свого хлопця і зараз мені знадобиться вся моя витримка, щоб тримати себе в руках.

Катя справді попрямувала до кінця аудиторії, адже саме там і сиділи Костя з Ігнатом. Але моєму подиву не було межі, коли дівчина спокійно зайняла вільне місце і відкрила ноутбук, явно не збираючись йти як тільки почнеться пара.

Все заняття я намагався непомітно спостерігати за нею. Вона спокійно сиділа за ноутбуком і час від часу щось друкувала. Судячи з усього, її зовсім не цікавила моя лекція, то чому ж вона на неї прийшла?

Після пари я швидко зібрав свої речі до рюкзака. Розумів, що зараз до мене швидше за все підійде Костя. Блін, кмітливий же хлопець, я навіть думав взяти його до своєї команди. І що тепер робити?

Потрібно терміново відволіктися від принцеси. Як там кажуть, клин клином вибивають?

— Романе Олександровичу, — таки підійшов до мене Костя. — А ви вже глянули на те, що я вам скинув?

Катя підійшла слідом за ним і трохи посміхнулася мені:

— Ще раз вітаю, Романе Олександровичу! — промовила вона, дивлячись мені просто у вічі. В неї були зелені очі, але з коричневими прожилками. Здавалося, що дивишся в гущавину лісу. — Мені дуже сподобалася ваша лекція. Зрозуміла я, звичайно, небагато, але вас однозначно заслухалася!

Ось навіщо вона це каже? Ввічливість чи щось більше?

— Доброго дня, дякую, — холодно мовив я, хоча дуже хотілося напроситися на ще пару компліментів, хай навіть вони вимовлені з ввічливості.

Ми з Костею хвилин п'ять обговорювали його роботу. Хлопець дуже старався, пропонував цікаві рішення. І я остаточно переконався, що треба пропонувати йому роботу, все-таки дуже тямущий хлопець. І видно, що чесний, на такого можна покластися.

Вийшовши з університету з Костею та Катею, ми всі разом попрямували на паркування. Костя та я продовжили обговорювати його завдання і що потрібно зробити на наступний раз. Катя трохи від нас відстала, мабуть, не хотіла заважати. Мудра жіноча позиція, відразу відзначив я. Інша б намагалася перетягнути ковдру на себе та заволодіти нашою увагою, а Катюша вела собі спокійно та здається, навіть не збиралася залазити в нашу дискусію.

— Констянтин, мене наступного тижня не буде, я поїду у відрядження. Тому ти можеш не поспішати із завданням, — усміхнувся я хлопцеві, намагаючись підбадьорити та показати, що все добре, робота у нього практично в кишені.