Українська література » Зарубіжна література » Фауст - Гете Йоганн Вольфганг

Фауст - Гете Йоганн Вольфганг

Читаємо онлайн Фауст - Гете Йоганн Вольфганг
Гретхен стромляє свіжі квітки в глечики.
Гретхен
О Діво,
Глянь милостиво,
За гріх мій Бога вмилосердь!
Мечем пробита,
Жалем повита,
Ти зриш Святого Сина смерть.
Отця зовеш Ти
Й зітхання шлеш Ти
До неба, скорбі повна вщерть.

Хто знає,
Як крає
Це серце біль трудний?
Як душа моя страждає,
Чим тремтить, чого жадає —
Видно лиш Тобі одній!

Чи то б куди пішла я —
Тяжка, тяжка, тяжкая
На серденьку печаль!
Чи то одна сиджу я —
Тужу, тужу, тужу я,
Терзає душу жаль.

Скропила я ції квіти
Росою, ах! сліз моїх,
Коли я рано-вранці
Для Тебе рвала їх.

Як промені веселі
Заграли крізь вікно,
Ридаючи, в постелі
Сиділа я давно.

Спаси! Одринь ганьбу і смерть!
О Діво,
Глянь милостиво,
За мене Бога вмилосердь!

Ніч
Вулиця, біля дверей Гретхен.
Валентин
(солдат, брат Гретхен)
Коли, бувало, на гульні
Товариші мої п'яні
Почнуть хвалить та величать
Своїх улюблених дівчат,
П'ючи хильцем, шоб та хвала
Іще міцнішою була, —
Сиджу я нишком у кутку
І чвань ту слухаю грімку,
А там всміхнусь, розгладжу вус
І, повну взявши, було, озвусь:
"Ну що ж, усякому своє!
Та де в краю дівчина є,
Щоб Гретці-сестриці рівня була,
Щоб їй водиці подать могла?" —
Дзень-брязь! Дзень-брязь! Бряжчать чарки,
Аж гук устане: "Правда його!
Вона — окраса дівоцтва всього!" —
І поніміють всі хвальки.
Тепер до чого ж довелося!
Дерись на стіну, рви волосся!
Усяка погань шпильки пускає,
Киває, моргає, плечима стискає,
Й на кожен закид, кожен закив
Мовчи й печи, мов злодій, раків!
Хоч їх усіх поб'ю на рам'я,
А все ж брехні їм не завдам я.
Де хто ж іде? Ще й крадькома…
їх двоє, сумніву нема.
Коли це він, той шалапут,
То я йому зроблю капут!

Фауст, Мефістофель.
Фауст
Отак, як там, в каплиці, за вікном
Проблискує лампадка невгасима,
А далі ледве-ледве блима,
І тьма згущається кругом, —
І в мене в серці споночіло.

Мефістофель
А в мене якось ниє тіло,
Мов у кота, що по щаблях,
По ринвах крадеться на дах;
А на душі вже так цнотливо…
Злодійкувато й похітливо…
То вже по жилах жбуха, б'є
Вогонь Вальпуржиної ночі,
Що післязавтра настає, —
Тоді й до сну байдужі очі.

Фауст
А скарб тоді підніметься мені,
Що он мигоче в глибині?

Мефістофель
Так, ти зрадієш — не сказати;
Казанчик вигулькне пузатий:
Я якось зазирнув згори —
Які там гарні таляри!

Фауст
А там нема якихсь окрас
Для любої моєї кізки?

Мефістофель
Чому ж, я бачив там якраз
Чудових перел зо три низки.

Фауст
Гаразд! Не хочеться мені
Іти до неї впорожні.

Мефістофель
Чого ж на себе нарікати,
Як можна й даром скуштувати?
Ось зорі сповнили всю неба глибину,
Нам можна братися за діло.
Я їй моральної утну,
Щоб їй скоріше закортіло.
(Співає, приграючи на цитрі).
Катрусю, чом
Стоїш смерком
Попід вікном
У хлопця, що ти любиш?
Гляди, гляди,
Не йди туди,
Побійсь біди —
Віночка там загубиш.
Йому дарма;
Зведе з ума —
Лишайсь сама,
Заломлюй білі ручки!
Кохать — кохай,
А розум май,
Не потурай,
Доки не дасть обручки!

Валентин
(виступає)
Кого ти надиш? Сакрамент!
Розпроклятущий щуролове![45]
Строщу я вщент твій інструмент,
Те ж буде вмент і співакові!

Мефістофель
Готова цитра, кидай в грязь.

Валентин
А зараз череп тільки хрясь!

Мефістофель
(до Фауста)
Ну, докторе, яви одвагу!
Сміліш! Я ж поруч ось стою!
Виймай мерщій із піхов шпагу!
Коли! Штирхай! Я відіб'ю.

Валентин
Ану ж відбий!

Мефістофель
А чому й ні!

Валентин
Іще!

Мефістофель
Давай!

Валентин
Сам чорт на його стороні!
Це що ж таке? Мов руку одняло…

Мефістофель
(до Фауста)
Коли!

Валентин
(падаючи)
Ой-ой!

Мефістофель
От і готов, дурло!
Тепер тікаймо звідси пріч!
Ти ж чуєш, здійняли вже галас.
Поліція б зі мною не змагалась,
А карний суд — то інша річ.

Пішли.
Марта
(у вікні)
Сюди! Сюди!

Гретхен
(у вікні)
Вогню! Вогню!

Марта
Рятуйте, завели різню!

Народ
Убитий ось один!

Марта
(виходячи)
А вбивці ж де? Втікли куди?

Гретхен
(вибігаючи)
Хто це?

Народ
Це матері твоєї син.

Гретхен
Всевишній! Пощади!

Валентин
Вмираю! Скоро вимовить,
Зробить — іще скоріш.
Баби, покиньте скиглить-вить
І слухайте пильніш!

Всі обступають його.
Ти, Гретонько, ще молода,
Ума в тобі шукать шкода, —
Ідеш ти не туди…
Що робиш, треба дороблять:
Коли вже з тебе вийшла…
То хоч на всю блуди!

Гретхен
Ой брате! Боже! Ти ж ганьбиш…

Валентин
Та ти хоч Бога вже облиш.
Що сталось — не розстанеться,
Що має стати — станеться.
З одним ти нишком впала в гріх,
А там і троє буде їх,
А дійде до дванадцяти —
З всім містом будеш знаться ти.
Як тільки вродиться ганьба,
її ховає сповитуха,
Нічної темряви габа
їй покриває очі й вуха.
її не пізно і приспать ще,
Та ось вона росте, зроста
І ходить гола запроста,
Хоч їй від того і не краще.
Та чим гидкіш її лице,
Тим більше їй потрібно це.

Вже скоро, скоро прийде час,
Коли всі чесні люди в нас
Од тебе, лярво, відсахнуться,
Як од прокази, віджахнуться.
Як в очі будеш їм глядіти
Після такої страмоти?
Тобі каблучки не одіти,
До вівтаря не підійти
І не кружляти більш у танці
У гарній сукні-мережанці…
Заб'єшся в темний кут навіки
Поміж старці, поміж каліки,
Й як Бог простить гріхи твої, —
Будь проклята ти на землі!

Марта
Та не гніви блюзнірством неба!
Самому каятися треба!

Валентин
Якби я міг, я б задушив
Тебе тут, звіднице мерзенна,
І, певне, в Бога б заслужив
На віки вічні розгрішення!

Гретхен
Ой муки люті! Брате мій!

Валентин
Замовч, кажу, ридать не смій.
Це ж сором твій мені на кару
Завдав смертельного удару.
До тебе, Вишній Судія,
Іду солдатом чесним я.
(Умирає).

Собор
Служба Божа. Органи і півча. Гретхен серед юрби народу.
Позад неї Злий дух.
Злий дух
Не так бувало, Гретхен,
Коли ще невинна
Ти йшла до вівтаря,
З пошарпаної книжечки
Молитви лебеділа
І гра дитяча,
І Бог у серці!
Гретхен!
Де в тебе голова?
Яка провина
У тебе на душі?
Ти молишся за душу матері,
Тобою приспану для довгих-довгих мук?
У тебе на порозі кров чия?
А в тебе під серцем
Що там ворушиться,
Ляка й тебе, й себе
Зловісною присутністю?

Гретхен
Горе! Горе!
Коли б позбутися думок,
Що тут і там, і там і тут
Мене гнітуть!

Хор
Dies irae, dies ilia
Solvet saeclum in favilla.

Грає орган.
Злий дух
То неба гнів!
Труба гримить!
Гроби тремтять!
Твоя душа
Із смерті сну
Для мук огненних
Знову вокресла —
Дрижить!

Гретхен
Як би втекти!
Органи ті мені
Дух забивають,
Той спів мені
Мов серце крає!

Хор
Judex ergo cum sedebit,
Quidguid latet, adparebit,
Nil inultum remanebit.

Гретхен
Як млосно тут…
Тяжкі колони
Мене тіснять!
Склепіння
Давить! — Повітря!

Злий дух
Сховайсь! Гріха й ганьби
Не заховаєш.
Повітря? Світла?
Горе тобі!

Хор
Quid sum miser tunc dicturus,
Quem patronum rogatums,
Quum vix justus sit securus?[46]

Злий дух
Лице од тебе
Одвертають святі,
Тобі подати руку
Страшно праведним!
Горе!

Хор
Quid sum miser tunc dicturus?

Гретхен
Сусідко! Ваш флакон!
(Непритомніє).

Вальпуржина ніч[47]
Гори Гарц. Околиці сіл Шірке і Еленд.
Фауст і Мефістофель.
Мефістофель
Тобі, мабуть, згодилося б мітлисько?
Мені б оце дебелого цапка!
Бо, знаєш, ми до цілі ще не близько.

Фауст
Ні, ноги ще кріпкі, і йти не дуже слизько,
То буде з мене і ціпка.
Яка користь промчати навпрошки?
Ні, краще йти по закрутах долини,
На прямовисні дертись стромовини,
Що з них униз мов падають струмки —
Які утіхи скрасять нам стежки!
Поглянь, в березах завесніло,
Одмолоділа і сосна;
Невже ж весна не ввійде в наше тіло?

Мефістофель
Та що весна та навісна!
У мене в тілі зимнім-зимно;
Я б по снігу з охотою носивсь.
А тут іще й на небі ніби димно;
Червоний місяць весь обгородивсь,
Ледь блимає; не встигнеш і ступити, —
На дерево чи скелю налетиш!
Чи вогника блудного нам гукнути?
Із ним видніш і веселіш.
Агов, малий! Ходи, пройдися з нами!
Чого там блудиш манівцями?
Чим так горіть, нам вгору присвіти!

Блудний вогник
Надіюся, що панству на догоду
Зумію я здолать свою природу:
Зиґзаґами я звик завжди іти.

Мефістофель
Ти що ж, людину мавпувати?
Во ім'я чорта мусиш прямувати,
А ні — умить тебе задму!

Блудний вогник
Я бачу — ви господар в цім дому,
Готов служить і тямлю осторогу.
Та зважте, скільки чар сьогодні на горі;
Раз ви мене взяли собі в проводирі,
То не здивуйте, як схиблю дорогу.

Фауст, Мефістофель і Блудний вогник
(співають навпереміну)
Ми вступили в володіння
Снів чудових, чар таємних.
Проведи нас без блудіння
По просторах диких, темних,
Де блукають дивні мрева.

За деревами дерева
Мимо, мимо вдаль несуться,
Кручі корчаться і гнуться;
Онде бескети носаті
Захропіли, лігши спати.

Між каміння, баговиння
Чуть струмочків дзюркотіння.
Щось рокоче, щось воркоче,
Мов кохання шепт урочий,
Раювання сни чудові,
Спів надії, спів любові! —
Оддається скрізь луною,
Казковою давниною.

Шугу! Пугу! Скрики, зойки…
Сич і пугач, чайки й сойки —
їм незмога сю ніч спати…
Чагарями скачуть жаби —
Товстопузі, довголабі!
Ось гадючиться коріння
І крізь ріння, й крізь каміння;
Дивовижні їх сплетіння
Мов зібрались нас хапати:
Пручать скрути, ніби спрути,
Щоб мандрівців затягнути.
Долом мшавим, колом млавим
Миші, миші сунуть плавом,
Незліченні, різноцвітні!
А на кожнім горнім плаї
Світляків рясніють зграї,
Щоб зблукались мимохідні.

Ти скажи, чи ще йдемо ми,
Чи на місці стоїмо ми?

Все тут крутить веремії —
Корчі, й скали-зубоскали,
Й світляки, що заскакали,
Завихрились, навіснії.

Мефістофель
Йди за мною без зневір'я!
Почалося середгір'я;
Звідси нам, як дивний сон,
Замигоче цар Мамон.

Фауст
Крізь землю заграва замріла,
Немов розжеврілася рань,
Запроменіла, зазоріла,
Прохлюпнулась в найглибшу хлань.
Там в'ється пара, дим клубками,
Там жар у мареві горить,
То ллється тонко, мов нитками,
То водоспадом аж яскрить,
То по долині круженяє,
Струмує тисячею жил,
То знов водносталь їх єднає
Між двох прилеглих скельних брил.
Ось іскор безліч нам заграла,
Мов золотий пісок зрина…
Поглянь, поглянь, як запалала
Скали стрімчастої стіна!

Мефістофель
Мамон вже знає, як одзначить
Цю урочистість, празник цей!
Радій, що все ти зміг побачить;
Я чую вже розбещених гостей!

Фауст
Який рвучкий схопився вихор!
У спину б'є, мов триста душ!

Мефістофель
Чіпляйсь за ребра скель чимдуж,
Бо в прірву звалишся, то буде не до ігор.
Гускне ніч од імли завій…
Чуєш? Бором реве борвій!
Сполошились сови вирлаті.
В вічнозеленій палаті
Вітер колони рушить,
Гілля трощить і крушить,
Стовбур'я стогне в одчаї,
Коріння вивертом зяє.
І страшно грьопає враз додолу
Мішма, шкереберть все те посполу,
І, розгулявшись по вітровалі,
Буря регоче в проваллі.
Чуєш крики — дальше й ближче?
Чуєш гуки — вище й нижче?
З усіх верхів, з усіх низів
Рине скажений чаклунський спів.

Хор відьом
Весь Брокен од відьом зацвів, —
Жовта стерня, зелений сів.
Зібрався там увесь кагал, —
Сів Уріан на трон із скал.[48]
Усяк навзаводи летить,
Відьма п…ть, а цап смердить.

Голос
Старенька Баубо в стороні
Одна трюхика на свині.

Хор
Хвала тому, кому хвала!
Нехай би Баубо нас вела!
Вперед, стара! Щодуху дми!
А за тобою — ми, відьми!

Голос
Ти кудою ішла?

Голос
Мимо Ільзенштайна.
До сови у гніздо зазирнула стайна,
Аж та витріщилась.

Голос
Взяв би тебе дідько!
Чого ти так швидко?

Голос
Я півбока драна,
Дивись, яка рана!
Хор відьом
Далекий шлях, широкий шлях,
А всі стовпились — просто жах,
Всіх вила колють, мітли рвуть,
І мати дохне, й діти мруть.

Відьмаки
(півхором)
Ми тут повзем, як слимаки,
Попереду усе жінки.
До зла баби йдуть, як на мед —
На тисячу ступнів вперед.

Другий півхор
Та ми не заздрим на бабів,
їм треба тисячу ступнів,
А чоловік — одразу скік!
І перегнав весь той потік.

Голос
(зверху)
Ходіть до нас сюди з озір!

Голос
(знизу)
Хотіли б ми до гір, на шир,
Та миємось, уже чистіш води,
Зате й безплідні назавжди.

Обидва хори
Вже місяць змерк, світ зірок стух,
І вихор стих, і вітер вщух,
Лиш ми, відьми, тут шумимо,
Мільйони іскор метемо.

Голос
(знизу)
Пождіть! Пождіть!

Голос
(зверху)
Це хто з провалля там ячить?

Голос
(знизу)
Мене візьміть! Мене візьміть!
Я лізу більше трьох століть…
Яка тяжка до верху путь,
А все ж кортить з своїми буть.

Обидва хори
Сідай на вила, на козла,
Дістань кола чи помела;
Бо хто сьогодні не злетить,
Тому в багні довіку скніть.

Недовідьма
(внизу)
Я вже давно тут дрібочу,
Але, як інші, не злечу;
Із дому йду усіх раніш,
Сюди прийду — усіх пізніш.

Хор відьом
Чарівна масть одваги дасть,
Оберне всяку річ у снасть,
Учинить човен із ночов, —
Хто вверх не сплив, той вниз пішов…

Обидва хори
Ми облетіли гору в млі,
Аж захотіли до землі.
Весь луг сирий скорій укрий,
Відьомський рій, відьмацький рій!
(Опускаються).

Мефістофель
Біжать, летять, свистять, стукочуть,
Скриплять, шиплять, киплять, клекочуть,
Смердять, іскрять, горять, печуть!
Відьомський дух повсюди чуть!
Держись мене, бо зразу відітруть.
Та де ж ти?

Фауст
(здалека)
Тут!

Мефістофель
Вже встигли відіпхати?
Та я ж таки господар хати!
Дорогу Фоланду[49]! Гей, люба чернь, роздайсь!
До мене, докторе! За мене враз хапайсь,
Та й виб'ємось з цієї товчі.
Нащо вже й я, а чую прилив жовчі.
Мене мов тягне щось туди, в оті кущі,
Щось блима там, мов очі вовчі…
Ходім, ходім туди мерщій!

Фауст
Дух заперечення! Ну що ж, веди де хочеш,
Коли вже ти увесь із протиріч;
Прийшли на Брокен ми стрічать Вальпурги ніч,
І раптом ти мені про самоту торочиш.

Мефістофель
Не самоту, а вужчий круг!
Дивись, який веселий рух
Біля бадьорого багаття!

Фауст
Волів би там, вгорі, гулять я.
Там жар затлів і дим пішов,
Юрба до злого вже збираться стала,
Розв'яжеться там загадок немало.

Мефістофель
Й зав'яжеться чимало їх ізнов.
Нехай великий світ хвилює,
А нас і тиша улаштує.
Прадавній звичай всім велить
В великім світі скрізь малі світки творить.
Бач, молоді відьми всі наголо тут голі,
Старі ж убралися мудріш.
Прошу, будь з ними приязніш!
Турботи мало, втіх доволі.
Он грають вже… Бодай їх, тих музик!
До тої ревняви я й досі ще не звик,
Але тому вже не зарадиш горю…
Ходім, я перше сам зайду,
А там тебе у круг введу.
Ну що, скажи, чи мало в нас простору?
Очима кинь — нема йому кінця…
Кругом костри веселі зір голублять;
Тут варять, п'ють, кричать, танцюють, люблять…
Що ж краще є, як гулянка оця?

Фауст
А як до них ти звернешся з привітом?
Чи так, як чорт, чи, може, ворожбитом?

Мефістофель
Я, правда, звик собі інкогніто ходить;
Та хоч-не-хоч, в цей день слід
орденом світить.
Підв'язки в нас не знає тут ніхто,
Зате шанує всяк це кінське копито.
Он бачиш слимака? Випручуючи ріжки,
До нас підповзує плазьма,
Мене вже він рознюхав трішки…
Втаїтися тут способу нема.
Ходім, обійдем всю громаду тую;
Ти женихайсь, а я постаростую.
(До деяких, що сидять біля погаслого багаття).
Панове старики, чого ви сіли скраю?
Всередині я вам повеселитись раю,
Між молоді, в розгульнім сум'ятті;
Насадитесь і дома в самоті.

Генерал
Служить народу — шкода праці!
Хоч як рятуй його в біді,
А як в жінок, то так і в націй —
Завсіди зверху молоді.

Міністр
Тепер не той пішов вже чоловік!
Де старина та люба-мила?
Коли у нас була вся сила,
То справді золотий був вік.

Вискочень
І ми були мов не дурні,
Повсюди руки нагрівали;
Та в цій крутні, у цій вертні
І те, що мали, ми втеряли.

Письменник
І хто тепер читав би твір
Поважного якогось змісту?
Не втрапиш ти ніяк, повір
На молодь, надто гонористу.

Мефістофель
(являючись на мить старезним дідом)
На Суд страшний іти всім скоро доведеться,
Бо я в останній раз на шабаш ось бреду;
Як я вже на тонку пряду,
То й світ небавом западеться.

Відьма-перекупка
Панове, прошу, не минайте!
Погляньте пильно на мій крам!
Такої знайди, так і знайте,
Ніде більш не надибать вам.
Нема нічого в мене в ятці,
Щоб без заслуг якихсь було;
Все наше, нічого бояться,
Усе колись робило зло.
Кинджали всі не раз багрились кров'ю,
Бокали всі трутизни пал лили
В тіла при повному здоров'ю;
Убори всі дівчат з пуття звели,
Усі мечі або вчинили зраду,
Або противника підступно вбили ззаду.

Мефістофель
Е, тітко! Зваж ти на вимоги ринку.
Те, що було, те загуло!
Сховай кудись свою старинку,
Нове б нас дужче притягло!

Фауст
Ну й шарварок — аж голова дуріє…
Це ярмарок, чи що, кругом шаліє?

Мефістофель
Все стовпище угору підступає;
Не ти його, воно тебе рушає.

Фауст
То хто стоїть?

Мефістофель
Пригляньсь, Ліліт.

Фауст
Яка Ліліт?

Мефістофель
Адама перша жінка.
Пустила коси вітру на розпліт —
Ото її єдина одежинка.
Як в них вона заплута юнака,
То вже не скоро бідного пуска.

Фауст
Он дві сидять — стара і молода.
Мабуть, натанцювались досить.

Мефістофель
Сьогодні так сидіть не випада.
Ходім до них! Мене до танцю зносить.

Фауст
(танцюючи з молодою)
Колись приснилися мені
Два яблучка на яблуні;
Два яблучка висять-блищать,
І я поліз, щоб їх зірвать.

Красуня
Та яблучок кортить-бо вам,
Усім Адамовим синам,
І радо я в своїм саду
Тих яблучок для вас найду.

Мефістофель
(танцюючи з бабою)
Колись приснилося мені
Старе дупло в осичині;
Хоч те дупло й гниле було,
Воно мене немов тягло.

Яга
Я б'ю низенько вам чолом,
Лицарю з кінським копитом!
Держіть готового сучка,
Коли дупло вас не ляка.

Проктофантазміст[50]
Прокляте кодло! Як же ви посміли!
Чи ж вам не ясно з виступів моїх,
Що в привидів немає справжніх ніг?
Ви й танцювать, як люди, ще схотіли!

Красуня
(танцюючи)
Чого ж то він сюди приліз?

Мефістофель
Та він буває всюди й скрізь!
Як хто танцює, то він цінить.
І жоден крок йому б не існував,
Коли б його він не обґрунтував.
А як вперед ідеш, тоді його аж пінить.
Коли б іще на місці ви топтались,
Як він в млині своїм старім,
Та й славили його при тім, —
Тоді б ви, може, схвалення діждались.

Проктофантазміст
То що ви тут? Ну й звички у чортів!
Почезніть геть! Та я вже ж просвітив!
Не зна ладу пекельнеє поріддя.
І мудрі ми — а в Тегелі привиддя.
З химерами б'ючись, я вже пихтів-пихтів,
Вони ж живуть; ну й звички у чортів!

Красуня
Та годі вже нам дозоляти!

Проктофантазміст
Скажу вам прямо, не стерплю:
Я деспотизму духу не люблю,
Бо мій же дух не має влади.
(Танець іде далі).
Мені сьогодні вперто не щастить,
Але ж мандрівку треба описати;
Чортів з поетами надіюсь подолати,
Коли б ще тільки довший час прожить.

Мефістофель
Він піде ще в калюжу сполоснуться —
Так він лікується з усіх недуг;
Коли ж йому п'явки у зад ввіп'ються,
То вийдуть з нього духи, вийде й дух.
(До Фауста, що кинув танцювати).
А де ж твоя дівчина-врода,
Що до танку співала всмак?

Фауст
Коли вона співала так,
Червона мишка плигнула їй з рота.

Мефістофель
Ото і все? Це ще біда мала;
Аби не сіра миша та була.
Чи ж дивляться на те, коли гулять охота?

Фауст
А ще я бачив…

Мефістофель
Що?

Фауст
Ти в даль вдивися пильно:
Он дівчина, прекрасна і бліда;
Мов скована — така її хода,
Ледь сунеться — повільно йде, повільно…
Мені здається, впізнаю
В ній Гретхен милую мою.

Мефістофель
Нехай собі! Немає в тім добра.
То ж привид неживий, оманлива мара.
Біда, кого вона спіткає,
Бо зір її у жилах кров стенає,
Людину враз у камінь обертає;
Ще про Медузу казка не стара.

Фауст
Так, мов оскліли очі мертвякові,
їх не закрила любляча рука.
Це Гретхен грудь, у любощах п'янка,
Це Гретхен тіло, в пестощах медове…

Мефістофель
Ти — дурень-легковір! Та це ж одна мана!
Здається кожному коханкою вона.

Фауст
Що за розкоші! Що за муки!
Мене до неї порива…
Та чом цю гарну шию обвива
Червоний шнур подобою гадюки,
А вшир — як спинка ножова?

Мефістофель
Та бачу, бачу всі ті штуки.
А часом під пахвою й голова,
Що втяв Персей їй міцнорукий.
Та що за мрією гоньба!
Ходім до того он горба,
Там шумно й людно, — чистий Пратер,[51]
І, як не спить твій поводатир, —
Ми під театром стоїмо.
Що тут таке?

Servibilis[52]
Знов зараз почнемо.
Семірку в нас усі тут полюбляють,
Остання це з семи денних вистав.
Аматор п'єсу написав,
Аматори і виставляють.
Пробачте, я вже мушу йти;
Аматор я — завісу відслонити!

Мефістофель
На вдивовижу вас на Блоксберзі зустріти,
Вам кращого притулку не знайти.

Сон Вальпуржиноі ночі, Або золоте весілля Оберона й Тітанії[53]
Інтермедія.
Директор театру
Нині буде вам спочин,
Мідінгівці жваві:
Гора й долина — то наш кін,
Готовий до вистави.

Герольд
Півстоліття ждать дано
Весілля золотого.
А сварка скінчиться — воно
Ще золотіш від того!

Оберон
До мене, духи, всі сюди,
Як ви мені покірні, —
Ми вже знову, й назавжди,
З жоною друзі вірні.

Пук
Пук перевертом іде,
Притупує ногою,
Веселих духів вслід веде
Ватагу за собою.

Аріель
Аріель заводить спів
У тонах дивних, ясних;
Вабить всіх його мотив —
Потворних і прекрасних.

Оберон
Всі, хто хочете, ходіть
До нас любові вчиться!
Щоб подружжю в згоді жить,
Перш треба розлучиться!

Тітанія
Як муж бурчить, жона кричить —
На це є добрий захід:
її на схід кудись замчіть,
Його пошліть на захід!

Оркестр
(tutti fortissimo)
Комарі й жучки-гучки,
їх брати і сестри,
Жаби й коники-сюрчки —
Усі у нас в оркестрі!

Соло
Чи ви бачили дуду —
Мов бульбашку надуту?
Йде й гуде — ду-ду, ду-ду,
Гундосить аж до нуду.

Дух, що тільки твориться
З жабиних пліч, павучих ніг
І крилець двох незгірших, —
Як не вийде звіреня,
То, певне, вийде віршик!

Парочка
Дрібний крок, високий скок,
Де росяна травиця;
Та в повітря до пташок
Тобі несила звиться.

Цікавий мандрівець
Чи я у маскарад замчавсь,
А чи марю, може?
Звідкіля ти тут узявсь,
Обероне-боже?

Ортодокс
Не має він хвоста й рогів,
Я ж знаю те, що знаю:
Як і грецьких всіх богів,
Його за чорта маю.

Північний художник
Що я тут не розпочну —
Якісь бліді етюди.
Ось я в Італію майну,
Там все інакше буде.

Пурист
В який це я попав содом!
Які кругом лахудри!
З усіх присутніх тут відьом
Лиш дві вживають пудри.

Гола відьма
І пудра, й плаття нас ляка,
То — баб'яче вже діло;
Сиджу на цапі голяка —
Любуйте всі на тіло!

Стара відьма
З тобою спорити шкода,
Та високо не пнись ти;
Хоч ти вродлива й молода,
А доведеться гнисти.

Капельмейстер
Комарі й жучки-гучки,
Од голої од станьте!
Жаби й коники-сюрчки,
Не кваптеся, анданте!

Флюгер
(о один бік)
Яка компанія, гляди —
Панянки знакомиті,
Та й кавалери хоч куди, —
Усі як перемиті!
(У другий бік).
Як не розступиться земля
Цю погань поглинути,
Тоді од них готовий я
І в пекло плигонути.

Ксенії
Ми — кузьки з тисяччю жалець,
Кусаємось затято;
Прийшли ми к чорту на ралець,
Бо це ж наш рідний тато!

Геннінгс
Поглянь на дружний рій казюк —
Наївні і жартливі!
Ще хтось подумає про злюк,
Що серцем добротливі.

Музагет
Мені приємно поблудить
В цім галасливім крузі;
Відьми б я краще став водить,
Як ті примхливі музи.

Ci-devant геній часу
Із нами ладь, держись за нас, —
Побачиш, вийдеш в люди!
Це ж Блоксберг, наш німецький Парнас,
Усім тут місця буде.

Цікавий мандрівник
Що то за один, скажіть,
Бундючний, гордовитий?
Все носом нишпорить, нюшить,
Чи є тут єзуїти.

Журавель
Чи чиста, чи мутна вода, —
Люблю ловити рибку;
Й побожним часом випада
В чортів побути дрібку.

Син світу
Побожні йдуть на кожну путь,
Аби вела угору;
І Блоксберг скоро оберуть
За місце для собору.

Танцюрист
Що це? Ніби бубнії
На багвах б'ють у бубни?
Та де там, ні! То бугаї
Очеретолюбні.

Танцмейстер
Усі у круг — танцюй, нога!
Всі скачуть, як попало,
Кривий стриба, гладкий плига —
Байдуже, що невдало!

Скрипаль
Чорти! Один одного б тут
Смачніше, як людей, їв!
Та їх гамує голос дуд,
Як звірів — спів Орфеїв.

Догматик
Усякій критиці на зло
Я на своїм остався:
Бо якби чорта не було,
То де ж би він узявся?

Ідеаліст
Моя фантазія буя
Цей раз, як кінь безгнуздий;
Бігме, коли усе це — я,
То я таки безглуздий.

Реаліст
Шаліє дух, піднявши бунт;
Я лютий до нестями!
Уперше тут схитнувся ґрунт
У мене під ногами.

Супернатураліст
Таїть утіхи немалі
Новий для мене обрій;
Бо як існують духи злі,
То мусять бути й добрі.

Скептик
Шукавши чортових скарбів,
Вже не один збезумнів.
Я цього слова вмисне вжив,
Щоб зримувать свій сумнів.

Капельмейстер
Жаби й коники-сюрчки,
Клятущі дилетанти!
Комарі й жучки-гучки,
Які з вас музиканти!

Пронози
Ми звемося sans souci,
Це не самохвальство;
Гориніж ходимо усі,
Коли велить начальство.

Невдахи
І нам перепадали було шматки,
Тепер не наздогониш,
Протанцювались у нас чобітки,
Ми біжимо босоніж.

Блудні вогні
Полюбуйтеся на нас,
Зродило нас болото.
Та блиском ми затьмарим враз
Усю оту голоту!

Падуча зірка
Ллючи іскри зореві,
Сюди я впала з неба;
Крижем тут лежу в траві —
Звести б на ноги треба.

Масивні
Гей, з дороги! Грубим путь!
Всі трави потолочим;
Духи йдуть, і духам буть
Опецьками не злочин.

Пук
Та не тупайте ви тут
Слонячою тупою,
Переважить всіх вас Пук
Сьогодні грубизною.

Аріель
Всяк, хто любить даль і шир,
Всяк, хто не безкрилий,
В літ за мною, до тих гір,
Що троянди вкрили!

Оркестр
(pianissimo)
Імла рідкіш, хмарки світліш,
Край неба засвітало.
Шелеще лист, шумить комиш —
Усе немов потало.

Похмурий день, поле
Фауст і Мефістофель.
Фауст
В недолі! В розпачі! Довго блукала, страждаючи, по землі, а тепер — у неволі.
Відгуки про книгу Фауст - Гете Йоганн Вольфганг (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: