Фауст - Гете Йоганн Вольфганг

Лейпциг наш в тім гідний похвали!
Він, мов малий Париж, сво'іх людей карбує.

Зібель
І хто ж, по-твоєму, вони?

Фрош
Стривай лиш! Хай вип'ють у охоту,
Я визнаю од них усе достоту —
Вони ще проти мене сосуни!
А все ж таки здається, що пани:
Такі бундючні, гордовиті.

Брандер
Та це базарні дурисвіти.

Альтмаєр
Хтозна.

Фрош
Ось я їм дам, дивись.

Мефістофель
(до Фауста)
Людцям і невтямки, що біс
їх може враз за карк схопити.

Фауст
Чолом, панове, б'ю!

Зібель
Спасибі, й вам чолом!
(Тихо, позираючи на Мефістофеля).
А цей чого немов кульгає?

Мефістофель
Чи можна й нам присісти за столом?
Як доброго вина у вас бігмає,
То хоч в гурті звеселимось.

Альтмаєр
Ви дуже вередливі щось.

Фрош
У Pinnаxy, мабуть, сю ніч ви ночували
І в Ганса-дурника вечері заживали?[32]

Мефістофель
Ні, цим разом не довелось,
А на тім тижні в нього ми бували:
Він нам розповідав про любих родичів
І кожному із них вклонитись доручив.
(Кланяється Фрошу).

Альтмаєр
(тихо)
А що, піймав! Це зух!

Зібель
Авжеж! Це битий жак!

Фрош
Стривай, заїду ще інак!

Мефістофель
Іще недавно тут, здається,
Бриніла пісня голосна;
Од цих гінких склепінь луна,
Мабуть, чудово оддається?

Фрош
А ви, буває, не артист?

Мефістофель
Велика хіть, та невеликий хист!

Альтмаєр
Ви б пісню нам якусь…

Мефістофель
Та я їх силу знаю.

Зібель
Але нову — такий наказ.

Мефістофель
Вернулись ми з Іспанії якраз,
Вина й пісень уславленого краю.
(Співає).
Жив цар колись в давнину,
Й була у нього блоха…

Фрош
Ха-ха! Блоха! Приємна вість!
Блоха у нас жаданий гість.

Мефістофель
(співає)
Жив цар колись в давнину,
Й була у нього блоха;
Мов рідную дитину,
Він ту блоху кохав.
Велів кравця позвати.
Прийшов к ньому кравець:
"Поший мерщій паняті
Штанці і жупанець!"

Брандер
Хай нагадать кравцеві не забудуть,
Щоб пильно міру добирав,
Бо він пропав, навік пропав,
Якщо штанці у брижах будуть.

Мефістофель
В саєти, в адамашки
Блоху вдягли кругом,[33]
Обвішали у стяжки,
Оздобили хрестом.
Міністром стала скоро —
Аж сяють ордени,
Весь рід взяла до двору,
Всіх вивела в пани.
А ті вже не давали
Спокою дворакам,
Царицю — й ту кусали,
Шпигали її дам.
Не стало впину злющим,
Ні вбить, ані зігнать…
Ми ж трощим їх ще й плющим.
Хай спробують кусать!

Хор
(весело)
Ми ж трощим їх ще й плющим.
Хай спробують кусать!

Фрош
Браво! Браво! Молодець!

Зібель
Блосі — блошиний і кінець!

Брандер
Між нігтів згинуть їй дано!

Альтмаєр
Віват свобода! Віват вино!

Мефістофель
На честь свободи — так, пилась би всмак
чарчина,
Якби у вас були хоч трохи кращі вина.

Зібель
Ізнову та ж балаканина!

Мефістофель
Боюсь зробити кривду шинкарю,
А то б я дав вам для спробунку
Із похідного льоху трунку.

Зібель
Нічого! Я вас помирю!

Фрош
Дамо вам похвалу, як буде до вподоби.
Та цур! Щоб не маленькі проби!
Тут треба, щоб суддею буть,
Добряче цівкою смикнуть.

Альтмаєр
Це гості з Рейна, річ видима.

Мефістофель
Добудьте десь свердла!

Брандер
А що свердлом робить?
Хіба в вас тут і кухви за дверима?

Альтмаєр
Он в шинкаря в кутку начиння все лежить.

Мефістофель
(бере свердла; до Фроша)
Яким же вас почастувати?

Фрош
А що, хіба у вас усякі є?

Мефістофель
Хай кожен те, що хоче, п'є.

Альтмаєр
(до Фроша)
Іч? Ти почав і губи вже лизати!

Фрош
Гаразд! Як вибирать — то рейнське вибираю:
Найкращі нам дари від батьківського краю.

Мефістофель
(просвердлюючи дірку в столі проти Фроша)
Ви воску принесіть, щоб затички ліпити.

Альтмаєр
Та це таке — дурних сліпити!

Мефістофель
(до Брандера)
А вам?

Брандер
Шампанського вина,
Щоб шумувало аж до дна!

Мефістофель провірчує дірки; хтось тим часом поналіплював із воску пробок і затикає дірки.
Брандер
Й чужого не цураймось, друзі, —
Буває, й там щось добре є.
Хоч німцю щирому не до душі французи,
Він їхні вина радо п'є.

Зібель
(коли Мефістофель підходить до нього)
Я кислого, признатись, не люблю,
Солодкого ж ніде не уникаю.

Мефістофель
Тоді я вам вточу токаю.

Альтмаєр
Ні, глуму я не потерплю!
Ану ж, погляньте прямо в очі!

Мефістофель
Про це й балакати не варт —
То був би надто смілий жарт.
Кажіть, до чого ви охочі?
Чим можу вас я пригостить?

Альтмаєр
Чим ваша хіть. Лиш не томіть!

Всі дірки попровірчувано й позатулювано.
Мефістофель (з химерними вихилясами)
Грона є на лозі,
Роги є на козі,
Вино — це сік, лоза — деревина,
З дерева стіл, в нім скриті вина.
В природу глибше заглядай.
Вір в чудо й чуда дожидай!
Виймайте затички і пийте!

Всі
(повиймали затички; кожному ллється в склянку замовлене вино)
О пречудовий водограй!

Мефістофель
Та цур, ні краплі не розлийте!
(П'ють по другій).

Всі
(співають)
Прелюдожерно гарно нам,
Мов всім на світі кабанам!

Мефістофель
Поглянь, народ на волю вирвавсь наче.

Фауст
Вони мені уже обридли всі.

Мефістофель
Стривай лиш, ще в усій красі
Побачиш їх нутро скотяче.

Зібель
(необережно якось п є; вино хлюпнуло додолу і взялося полум'ям)
Огонь! У пеклі я горю!

Мефістофель
(замовляє огонь)
Вгамуйся, приязна стихіє.
(До товариства).
Це тільки бризочка з чистилища вогню!

Зібель
Це що ж таке? Та як він сміє?
Та ми за цюю чортівню…

Фрош
Щоб ти такого більш не коїв!

Альтмаєр
А може, попросить на виступці панка?

Зібель
Чи бач, нахаба отака!
Яких ти фіглів тут наброїв?

Мефістофель
Заткнись, барило!

Зібель
Ах ти ж помело!
Так ти ще будеш нам грубити?!

Брандер
Ну, начувайся, будеш битий!

Альтмаєр
(відтикає пробку зі стола; в лице йому жбухає вогонь)
Горю! Горю!

Зібель
Це ж чародій!
Поза законом! Хлопці, бий!
Повихоплювали ножі і обступають Мефістофеля.

Мефістофель
(прибравши урочисто-таємничої постави)
Місце й час, схитнись,
Слово й вид, змінись,
Око й ум, змутнись.

Всі поставали остовпіло, витріщившись один на одного.
Альтмаєр
Та де ж це я? Чи не в раю?

Фрош
Сад-виноград, чи що?

Зібель
І я в лозі стою.

Брандер
У ярім листі ягід повно:
Буйні, круглисті — гроно в гроно…
(Хапає Зібеля за носа. Інші роблять те ж одне одному, попіднімавши ножі).

Мефістофель
(як і перше)
Спади з очей, мани полудо!
І знайте, як жартує біс!
(Щезає з Фаустом. Приятелі випускають одне одного).

Зібель
Це що ж?

Альтмаєр
Це ж як?

Фрош
То це твій ніс?

Брандер
А я схопив твого… От чудо!

Альтмаєр
Оце удар! Аж жах шибає мною!
Стільця сюди, бо на ногах не встою!

Фрош
Що трапилось — ніяк не розберем.

Зібель
А де ж той ланець? Ну, спіймаю,
То з рук не випущу живцем!

Альтмаєр
Я бачив сам — він сів на бочку скраю
І полетів з тим другим молодцем.
В ногах мов олово, здається…
(Обертаючись до столу).
А може, там вино ще ллється?

Зібель
Та це ж усе була мана!

Фрош
А я хіба не пив вина?

Брандер
А як же грона ті на вітті?

Альтмаєр
От і кажіть, що див нема на світі!

Відьмина кухня
На низенькому припічку кипить на вогні великий казан.
Угору клубочиться пара, і в ній манячать різноманітні постаті.
Мавпа сидить край казана, мішає в ньому і доглядає, щоб не перекипіло через край. Мавпій із мавпенятами сидять навколо, гріються. Стеля й стіни пообвішувані чудернацьким відьомським начинням.
Фауст і Мефістофель.
Фауст
Не по мені цей чар несамовитий;
Коли б то зміг мене уздоровити
Безглуздих нісенітниць спліт?
Привів мене до баби, до чаклунки…
Хіба ж її паскудні трунки
З плечей ізнімуть тридцять літ?
Оце твій лік мені на безголов'я!
Вогонь надії вже в мені потух.
Невже ж природа й благородний дух
Не здужають ніяк вернуть здоров'я?

Мефістофель
Розумно кажеш, далебі!
Тебе одмолодить є і природний засіб.
Та не про нас ця річ, вона тобі
Іще дикішою здалася б.

Фауст
Я хочу знать.

Мефістофель
Та засіб не який —
Без ліків, чар і без оплати.
У поле йди собі мерщій
Та й ну копати чи сапати;
Замкни себе, і розум свій
Держи в обмеженому колі,
І їж хоч просто, та доволі;
Живи з скотом, як скот, і не погребуй сам
Ту ниву, де ти жнеш, порядно угноїти;
Оце найкращий спосіб нам
Хоч на сто літ помолодіти!

Фауст
До того я не звик, і краще не чіпати
Мені ні сапи, ні лопати;
Не по мені вузьке життя.

Мефістофель
Що ж! Жди відьомського пиття!

Фауст
І знать яги я б не хотів!
Хіба ж ти сам не звариш зілля?

Мефістофель
На те нема мені дозвілля,
Скорій змощу я тисячу мостів.
Тут треба, крім знання і вміння,
Диявольського ще терпіння.
Тут звільна діє дух не рік, не два,
Поки як слід те вариво вшумує;
Яких приправ не потребує
Він для чаклунського питва!
Хоч чорт навчив його варити,
А сам не вміє сотворити.
(Зирнувши на мавп).
Які ж гарнесенькі звірки!
Оце такі в яги служки.
(До звірів).
Немає дома господині?

Звірі
В гостині!
Крізь димар
Пішла аж до хмар!

Мефістофель
Чи довго ж буде там баритись?

Звірі
Та поки будемо тут грітись.

Мефістофель
(до Фауста)
Ну, як тобі оці звірята?

Фауст
Чи де ще є подібна бридь?!

Мефістофель
Е, ні, із ними говорить,
То це мені з відрад відрада!
(До звірів).
Скажіть же, кляті потерчата,
Що вам тут дідько заварив?

Звірі
Нізчимну юшку для старців.

Мефістофель
Тоді в вас публіки багато!

Мавпій
(підліз і лащиться до Мефістофеля)
Зіграймо у кість
Мені на користь —
Дай виграти грошей!
Я дурень в біді,
А стану тоді
Розумний, хороший.

Мефістофель
Була б щаслива мавпа, як ніхто,
Коли б уміла грати у лото.

Тим часом мавпенята грають великою кулею і викочують її вперед.
Мавпій
Оце земля:
Летить, кружля,
Не знає впину;
Бряжчить, як скло,
Бо в ній дупло
На всю нутрину;
Блищить, мигтить,
Кругом ряхтить, —
Гляди, мій сину,
За рухом стеж,
Бо розіб'єш
її до решти
І сам за те ж
Тоді помреш ти.

Мефістофель
Це що, решето?

Мавпій
(здіймає решето)
Як злодій хто —
Воно ураз покаже.
(Біжить до мавпи, щоб та подивилась крізь решето).
На, глянь в решето!
Ну, злодій хто?
Хоч знає, не каже!

Мефістофель
(підходить до вогню)
Це що за збан?

Мавпій
Який ти дурбан!
Та це ж казан.
Чудні в тебе мислі!

Мефістофель
Яке ж ти мурло!

Мавпій
Ось на помело
Та й сядь тут у кріслі.
(Садовить Мефістофеля на крісло).

Фауст
(дивиться у дзеркало, то підходячи, то одступаючи од нього)
Який чудовий вид одкрили
Свічада чари тут очам!
Ой осіни мене, Амуре легкокрилий,
Щоб я до неї враз домчав!
Ах, тут стоять доводиться мені;
Коли наблизитись я хочу —
Вже бачу я в тумані, мов у сні,
Ту постать чарівну жіночу.[34]
Невже ж така у жінці є краса?
Невже в цьому простягненому тілі
Вмістилися всі неба чудеса?
Невже таке і на землі б ми стріли?

Мефістофель
Та ясно, коли Бог шість день попрацював
І потім "браво" сам сказав,
То, певне, він не схибив цілі.
Ну, поки що дивись на видиво бліде,
А там найду й живу красу для тебе;
Блаженний, хто її до себе
Як наречений поведе!

Фауст усе дивиться в дзеркало.