Пертська красуня - Скотт Вальтер

Та, здається мені, Катаріна гадає, Ьіби весь світ — це величезний собор, і всі, хто в ньому живе, повинні поводитись, як на вічній обідні.

— Навіть більше,— додав Главер,— вона має дивний вплив на кожного, хто до неї під ступиться... Узяти хоч би того ж таки молодого горянина, Конахара, з яким я маю клопіт ось уже два чи три роки. Норов у нього, ти сам бачив, як у кожного з його племені, в цьому домі нікого не слухається, а Катаріна тільки пальчиком кивне — зробить для неї що завгодно. Дівчина докладає багато зусиль, аби відучити хлопця від грубих звичаїв Гірської Країни.

Тут Гаррі Сміт засовався на стільці, узяв бутель, знов поставив його на етіл і нарешті сказар:

— Дідько б його вхопив, оте щеня з гір, разом з усіма його одноплемінцями! Нащо це Катаріні здалося — наставляти такого парубійка? З ним буде те саме, що з отим вовченям, яке я з дурного розуму спробував був приручити й залишити собі замість собаки. Всі гадали, що воно вже й не звір, поки мене лиха година понесла з ним якось погуляти на Монкріфський пагорб. Там вовченя раптом накинулося на отару одного лерда 1 і такого накоїло, що було б мені непереливки, якби тому лердові саме не потрібна була зброя. І я дивом дивуюся, що ви, батьку Саймон, такий розважливий чоловік, тримаєте в себе цього молодого — і, повинен вам сказати, досить гожого — горянина та ще й, так близько допускаєте його до Катаріни! Так, ніби, крім вашої доньки, нема кому вчити хлопця уму-розуму.

— Еге, синашу, та ги, бачу, її ревнуєш?! — промовив Саймон.— Та ще й до кого — до того нещасного парубчака! Скажу тобі щиро, він знайшов тут притулок через те, що в горах йому жилося не солодко.

— Ох, батьку Саймон, батьку Саймон! — похитав головою коваль, не вільний, як і решта городян тих часів, від упереджень.— Якби я не боявся вас образити, то сказав би, що ви надто багато водитеся з усіляким набродом з-поза міста.

— Любий мій Гаррі, мені потрібна на рукавиці шкіра. Оленяча, заяча, козяча — всяка. А горяни беруть за неї недорого.

— Чом би й не так! — холодно кинув Генрі.— Вони ж бо торгують лише краденим!

1 Л е р д — шотландський поміщик, власник спадкового маєтку.

— Гаразд... нехай і так. Де вони беруть звірину — не моє діло, мені аби шкіра була. Та я, як уже й казав, згодився зробити до-слугу батькові Конахара і взяти хлопця до себе з певних міркувань. А горянин він тільки наполовину й поділяє не всі жорстокі погляди глун-амі К Я й сам рідко бачив його таким шаленим, як оце сьогодні.

— Могли б і зовсім не побачити, поки він когось не зарізав би! — відповів Сміт так само холодно.

— І все ж, Генрі, я'кщо ти цього бажаєш, я, незважаючи ні на що, завтра ж уранці пошлю того волоцюгу шукати собі іншого пристанища.

— Ні, батьку,— промовив Сміт.— Невже ви думаєте, що отой послід, отой виплодок дикої кішки завдає Гаррі Гоу клопоту? Чхав я на нього, кажу вам, навіть якби весь його клан з бойовими криками і під ревище дудок підійшов до Шевської Брами 2. Запевняю вас, побачивши перед собою півсотні оголених мечів та щитів, вони кинуться назад швидше, ніж прийшли. Та, сказати правду, хоч і безглузді ці слова, а мені не до вподоби, коли парубчак так багато крутиться біля Катаріни. Не забувайте, батьку Главер, у вас таке ремесло, що руки й очі весь час у роботі, вся ваша увага прикута до шитва, навіть коли в того ледацюги раптом засверблять руки попрацювати — а це, ви й самі знаєте, буває з ним не часто.

—: Що так, то так,— зітхнув Саймон.— Він усі рукавиці кроїть на праву руку і ще ні разу не дошив до кінця жодної пари.

— Та вже ж, слова "краяти шкіру" він, либонь, тлумачить по-своєму,— промовив Генрі.— Та, з вашого дозволу, батьку, я скажу тільки одне: працює він чи б'є байдики, а очі в нього не сльо-зяться від чаду... і руки не обпечені гарячим залізом, не в синцях від молота... і чуб не порудів од диму, не вицвів біля горна, не став схожим швидше на шерсть борсука, ніж на те, що християнинові годиться накривати капелюхом. І хай ваша дочка — най-добріша з усіх дівчат, які тільки жили на світі, а для мене Ката-ріна й найкраща в цілому Перті, все ж таки вона, звичайно, розуміє, в чому різниця між одним чоловіком і другим, і бачить, що порівняння не на мою користь.

— За твоє здоров'я, Гаррі, від щирого серця, синку! — почав старий рукавичник, наливаючи по вінця кубок своєму— співрозмовцеві й собі.— Бачу, ти коваль хоч і добрий, а не знаєш, із чого викуто жінку. Отож нічого не бійся, Генрі, не хнюп голови,

1 У Пертшірі, як і скрізь, де близько сусідили жителі Гірської Країни й Низовини, це слово було загальною назвою — байдуже, глузливою чи шанобливою — гельського народу (прим. автО.

2 Головна брама міста (прим. авт.).

так наче тебе ведуть на шибеницю, тримайся бадьоро, як чоловік, що знає собі ціну, і не давай витирати об себе ноги навіть най-прекраснішій з усіх внучок Єви. Катаріна — така сама жінка, якою була і її мати, і ти чинив би по-дурному, якби гадав, буцімто всіх їх приваблює тільки те, що чарує око. Треба зачаровувати їм і слух, чоловіче; жінка повинна знати, що той, кому вона віддає перевагу, хоробрий і водночас покірний та веселий, він може завоювати кохання двадцяти таких, як вона, хоч і запобігає її ласки. Повір мені, старому чоловікові: жінки більше прислухаються до того, що їм кажуть люди, ніж до власного розуму. Якщо моя дочка спитає, хго найвідважніший чоловік у Перті, то кого їй назвуть, як не Гаррі-Паливітра?.. А хто найкращий зброяр, який будь-коли кував мечі на ковадлі? Знову ж таки Гаррі Сміт!.. А наймоторніший танцюрист біля "травневого дерева"? Ну звісно, силач Генрі!.. А найвеселіші балади хто складає? Та хто ж — Гаррі Гру!.. А хто в нас перший борець, хто найспритніше грає мечем та щитом?.. Король збройних оглядів... Приборкувач оскаженілих коней... А хто укоськує диких горян?.. Все ти, ти... ніхто інший, крім тебе!.. То нєвзкє лс Катаріна віддасть переиагу отому жовторотому хлопчакові з Гірської Країни перед тобою?.. Тьху! Та нехай вона спробує пошити з лайки залізну рукавицю! Кажу ж тобі, Конахар для неї — ніщо. Але вона раденька завадити дияволові прибрати до рук його законну здобич — чи цього хлопця, чи когось іншого з гір... Благослови її, господи, сердешну! Якби вона могла, то всіх навернула б до чистіших думок...

— А от із цього в неї запевне нічого не вийде,— промовив коваль, що — читач це, мабуть, уже й помітив — не дуже полюбляв гірське плем'я.— В цій суперечці я ставлю не на Катаріну, а на старого Ніка 1. Про нього мені принаймні відомо, що він, як і я, все ж таки теж має до діла з вогнем. От йому й дістануться горяни, можна не сумніватися.

— Еге, зате Катаріна,— заперечив Главер,— має спільника, про якого ти мало знаєш. За юного розбишаку взявся сам отець Клімент. А цей сотні чортів боїться не більше, ніж я табуна гусей.

— Отец Клімент? — перепитав Сміт.— У вас тут, у цьому богом береженому Сент-Джонстоні, що день, то новий святий. Заради того кия, який намне боки чортам, скажи, хто він такий, цей отець Клімент?.. Котрийсь із тутешніх самітників, що набив руку на своєму ділі, як добре тренований борець, і постами та каяттям наснажує себе до війни з нечистю, еге ж?

— У тому й усе диво, що ні,— відповів Саймон.— Отець Клімент їсть, п'є і живе, як і більшість із нас. Проте суворо додержується всіх приписів церкви.

Старий Нік — диявол, ворог роду людського.

— А-а, розумію!.. Такий собі вгодований священик, один із тих, котрі дбають більше про благо черева, ніж про благо душі... Випиває барило на проводах масниці, щоб набратися сили й при здравії зустріти великий піст... Уміє ладнати з батьками міста... і сповідує всіх найвродливіших жіночок міста?

— Знов ти не .влучив, Сміте. Кажу ж тобі, у нас із Катаріною добрий нюх на лицеміра — байдуже, пісник це чи товстопуз. Але отець Клімент ні той, ні той.

— Ради бога, тоді хто ж він такий?

— Він або стократ кращий, ніж половина всіх його побратимів у Сент-Джонстоні заразом, або настільки гірший від найгіршого з них, що гріх і ганьба взагалі терпіти його в країні.

— Здається мені, тепер не важко сказати, хто він — той чи той,— кинув коваль.

— Вдовольнися тим, друже мій, що я зараз тобі розповім,— промовив Саймон.— Коли судитимеш про отця Клімента з того, що каже й робить він сам, то назвеш його найкращою, найдобрі-шою людиною на світі, яка дає втіху кожному в біді і пораду в лиху годину, наставляє на шлях істини багатого чоловіка, а бідного не кидає в нужді. А коли послухаєш, що кажуть про нього домініканці, то він — благослови нас, господи! — тут Саймон ревно перехрестився,— нечестивий єретик, якого слід через вогонь земний послати у вогонь пекельний.

Сміт і собі перехрестився й вигукнув:

— Пресвята Маріє! Батьку Саймон, як же це ви, такий добрий і розважливий,— люди вас так і називають: "Мудрий Главер із Перта",— дозволили дочці вибрати своїм духовним пастирем, чоловіка, який — хай бережуть нас усі святі! — який, може, у спілці з самим дияволом?! Згадайте, хіба ж то не священик накликав диявола під час служби божої, коли буревій раптом перекинув будинок Ходжа Джексона?.. А того ранку, коли змило наш прекрасний міст,— хіба то не диявол явився на середині Тею, перевдягнений у стихар священика? Хіба то не він дельфіном стрибав на хвилях?

— Являвся він чи ні — не знаю,— промовив рукавичник.— Знаю тільки одне: сам я його не бачив. А щодо Катаріни, то не можна сказати, що вона вибрала отця Клімента своїм духовним пастирем, бо її сповідує старий домініканець отець Френсіс. Вона й сьогодні сповідалася в нього. Та жінки часом бувають уперті, і моя дочка, звісно, бігає до отця Клімента по пораду частіше, ніж мені хотілося б. А коли я сам заводжу з ним розмову, він здається мені таким добрим, таким святим чоловіком, що я сам ладен довірити йому своє спасіння. А серед домініканців про нього йде погана слава, це правда. Та яке діло до того нам, мирянам, синку? Краще платімо належне матері-церкві, роздаваймо милостиню, сповідаймося і відбуваймо, як годиться, нашу покуту, а святі отці подбають про наші душі.

— Ай правда. І вони зрозуміють і не засудять чоловіка,— промовив коваль,— коли він необачно чи ненароком ударить, бува, у бійці свого супротивника, який захищається зі зброєю в руках чи й сам нападає.