Пертська красуня - Скотт Вальтер

Досі її слова проти війни й турнірів особливого подиву в батька не викликали. І хоч такі погляди В дочки були йому новиною, проте зовсім помилковими не здалися. Сказати правду, Саймонові й самому не хотілося, щоб його майбутній зять важив без потреби головою,— адже сміливий на вдачу й незвичайно сильний Генрі Сміт досі наражався на небезпеку вельми охоче. Тим-то Главер був би не проти, якби доводи Ка-таріни вплинули на її шанувальника. Бо рукавичник знав, що в полоні своїх ніжних почуттів Генрі буває так само м'який, як і лютий та впертий, коли підступити до нього з ворожими погро-вами чи вимогами. Але тепер красномовність дочки припала йому не до смаку. І справді, чого це вона заповзялася вмовляти його майбутнього зятя покинути ремесло, яке на той час у Шотландії давало більший прибуток, ніж будь-яке інше, а надто Смі-тові з Перта,— такими заробітками, як у нього, не міг похвалитися жоден інший зброяр у країні. Саймон невиразно відчував, що так рішуче відраджувати Генрі-коваля щоразу хапатися за меч не варто. Главер навіть пишався дружбою з чоловіком, який так прекрасно володів зброєю, адже за тих войовничих часів цим умінням радий був похвалитися кожен. Та коли Катаріна почала переконувати коваля, нібито найкоротший шлях до миролюб-ства — це відмовитися від вигідного ремесла, в якому Смітові не було рівних і яке завдяки постійним чварам між окремими людьми та війнам між державами давало йому великий зиск, тут старий Главер уже не міг стримувати свій гнів. Щойно дочка порадила ковалеві виробляти всіляке там домашнє начиння, Саймон, відчувши впевненість у своїй правоті — цього йому трохи бракувало на початку розмови,— перебив її:

— Атож, замки, лемеші, засуви, борони! А чом би й не ґратки до камінів, коцюбки та калроські дечка1?! А на додачу ще стати віслюком та й тягати на собі все оте причандалля по світу, а ти будеш другим віслюком, який водить першого на повідку! Ох, Катаріно, дівчинко моя, чи ти геть стратилася розуму? Чи ти гадаєш, у цей суворий, грізний час люди віддадуть срібло за щось інше, крім того, що поможе їм захистити життя або знищити ворога? Дурненьке ти дівча! Нам потрібен меч, щоб будь-якої хвилини постояти за себе, а не леміш обробляти землю під посів, коли ми, може, й не побачимо сходів. А наш хліб щоденний... Хто має силу, той бере його й живе, а хто слабкий, той ви-

1 Калроські дечка тоненькі залізні дечка, які підвішуються над вогнем і на яких готують улюблену шотландську л а коминку — вівсяний пиріг. Місто Калрос здавна славилось такими дечками (прим. авт.).

рощуе хліб для інших, а са& гине з голоду. Щасливий той, хто, як мій достойний син, умів добувати собі на життя інакше, ніж вістрям меча, якого сам кує. Закликай його до миру скільки завгодно — я ніколи не скажу тобі на це "ні". Але пропонувати першому зброяреві Шотландії кинути робити мечі, бойові сокири й панцери... Та цього досить, щоб оскаженів найтерплячіший чоловік! Геть із-перед моїх очей!.. А вранці, якщо тобі пощастить побачити Генрі-коваля,— хоч своїм ставленням до нього ти цього й не заслужила,— то, прошу тебе, не забувай: перед тобою чоловік, якому немає рівного у всій Шотландії в мистецтві володіти палашем та бойовою сокирою і який уміє, не порушуючи свят, заробити п'ятсот марок на рік!

Катаріна мовчки вислухала батька, що говорив так владно її рішуче, низько вклонилася і, не сказавши навіть добраніч, пішла до кімнатки, де звичайно спочивала.

роздал ні

Та кожен Сміт — хай з лордів чи з панів — Веде свій рід від простих ковалів!

Вврстігат

Сповнене суперечливих почуттів ковалеве серце билося так, що, здавалося, ось-ось вискочить з-під шкіряного колета. Генрі встав, відвернувся й, не дивлячись на старого рукавичника, ніби не хотів, щоб той побачив на його обличчі хвилювання, простяг руку. *

— Ні, нехай мене повісять, якщо я так тебе відпущу, чоловіче! — вигукнув Саймон, ляснувши долонею по простягненій руці зброяра.— Я потисну на прощання твою руку не раніш як через годину. Чоловіче, постривай хвилинку, я тобі все поясню. А ті кілька краплин крові з подряпин та кілька безглуздих слів, що зірвалися з язика дурного дівчиська,— адже вони, звісно, не розлучать батька з сином, які так довго не бачилися? Зостанься, чоловіче, коли бажаєш благословення батька й святого Валентина — завтра ж бо, як на те, його день!

Невдовзі гучний голос Главера покликав Дороті. Почувся брязкіт ключів, важкі кроки вгору й униз по сходах, і нарешті з'явилася стара служниця з трьома чималими келихами з зеленого скла — на той час великою і коштовною дивинкою, а вслід за жінкою і сам рукавичник зі здоровенним, кварти на три, бутлем — куди там бутлям наших змізернілих днів!

— Ось де винце, Генрі! — промовив Главер.— Старіше за мене разів у півтора. Мій батько дістав його в подарунок від старого

2*

35

сміливця Краббе, фламандського механіка,— того, що так хоробро захищай Перт яри недоліткові Давиді Другому. Нам, рукавичникам, завжди е що робити у війну, хоч ми й причетні до неї менше, ніж ви, хто працює з залізом та крицею. А мій батько зробив старому Краббе одну послугу. Колись я тобі розкажу, як і скільки років ці бутлі довелося переховувати під землею, щоб їх не познаходили оті грабіжники з Півдня. Тож давай вип'ємо по келиху за упокій душі мого шановного батька! Нехай господь простить йому всі гріхи! Дороті, пом'яни й ти з нами мого батька, а тоді йди до себе на горище. Я бачу, голубко, ти вже нашорошила вуха! Але мені треба сказати моєму названому синові щось таке, чого ніхто, крім нього, не повинен чути.

Дороті перечити не стала; вона досить хвацько вихилила до дна келих, чи, скоріше, кубок, і, як і наказав господар, пішла до своєї спочивальні. Друзі лишилися самі.

— Мені боляче,— почав Саймон, знов наливаючи вина собі й гостеві,— до глибини душі боляче, що моя дочка так по-дурному затялась і край. Та здається мені, друже Генрі, що ти ще й сам можеш усе поправити. Навіщо тобі, приходячи сюди, брязкати мечем та кинджалом, коли дівка з дурної голови не може їх бачити? Хіба ти забув, що ви посварилися з нею навіть перед твоїм останнім від'їздом із Перта, бо тобі конче хотілося ходити не так, як усі шановні й мирні громадяни, а при зброї, немов оті ниці джекмени 1 на службі у вельмож? Звісно, й порядним городянам нерідко доводиться брати зброю на заклик міського дзвону, коли він зве нас виступити у військових обладунках.

— Ох, добрий мій батьку,— зітхнув Генрі,— я ні в чому не винен. Ледве сплигнувши з коня, я одразу поспішив сюди сказати, що вернувся. Я думав спитати у вас, коли ваша ласка, поради, як мені стати на цей рік Валентином панни Катаріни. А пані Дороті повідомила, що ви пішли до Чорних Братів2 на службу божу. Подамся, думаю, і я туди: і одну з вами відправу послухаю, і — нехай просгять мені богородиЦя і святий Валентин! — погляну на ту, яка про мене й згадувати не хоче... А як заходили ви до церкви, я помітив кількох небезпечних на вигляд чоловіків : вони про щось змовлялися й позирали на вас і на Катаріну. Серед них був і сер Джон Раморні, я його зразу впізнав, хоч він і переодягся, натяг на око оксамитову пов'язку й накинув зверху плащ, мов у слуги. От я і вирішив, батько Саймон, що для бійки ви вже застарі, а отой нащадок горян ще надто зелений, тож піду я, думаю; тихенько вслід за вами. Тою цяцькою, що висить у мене

1 Тобто люди, що носять солдатські куртки й бойові обладунки (прим. авт.).

2 Тобто до ченців-домініканців.

при боці, я б хутко наставив на розум кожного, хто потурбував би вас по дорозі додому, будьте певні. А потім, як пам'ятаєте, ви самі побачили мене і проти моєї волі затягли до себе. Якби не ви, повірте, я б і на очі не показався вашій дочці, поки не вбрався б у нову куртку, пошиту за останньою модою в Беріку. Не з'явився б я перед Катаріною і при зброї, якої вона так не любить. Хоча, сказати правду, через усякі непорозуміння я нажив собі стільки смертельних ворогів, що в усій Шотландії нікому так, як мені, не випадає ходити вночі без зброї.

— Дурне дівчисько про це й не думає,— сказав Саймон Гла-вер.— їй ніколи й на розум не спадає, що в нашій рідній, любій Шотландії кожен вважає своїм привілеєм і обов'язком самому помщатися за свої кривди; Але, Гаррі, хлопчику мій, дозволь закинути й тобі докір: нащо ти береш її балачки так близько до серця? Я ж бо сам бачив, який ти сміливий з іншими дівчатами. То чого ж ти перед Катаріною одразу нишкнеш, наче в тебе язик присох?

— Бо Катаріна не така, як решта дівчат, батьку Саймон... Вона не тільки багато краща, а й розумніша, благородніша, святіша і ніби виліплена з ліпшої глини, ніж усі ми, хто її оточує. Біля "травневого дерева" я перед дівчатами можу й задерти носа, та коли підступаю до Катаріни, то відчуваю себе земною, грубою, злою твариною, ледве гідною на неї поглянути, не те що їй перечити.

— Не вмієш ти торгувати, Гаррі Сміте,— відказав Саймон.— Ти надто дорого ціниш товар, який хочеш придбати. Катаріна славна дівка, ще й моя дочка. Та коли ти своєю скромністю і лестощами сам робиш із неї марнолюбну мавпу, то наші з тобою бажання не сповняться, ні, ми цього не діждемося.

— Я й сам частенько за це потерпаю, добрий мій батьку,— зітхнув коваль.— Бо відчуваю, як мало я гідний Катаріни...

— А ти, друже, подивися на це діло з іншого боку! — сказав Главер.— Постав себе на моє місце і на місце Катаріни. Додумай, як бідолашці надокучають з ранку до вечора і хто надокучає — хоч причиняй вікна та замикай двері! Сьогодні теж один причепився до нас — така поважна персона, що страх і називати... То він одверто висловив невдоволення тим, що я, бач, не дозволив йому позалицятися до своєї дочки просто в церкві, поки священик правив службу! А в решти ще менше клепок у голові. Часом я вже й не радий, що Катаріна вдалася красунею. Краще б вона була не дуже вродлива, зате нею менше б так небезпечно захоплювались. Чи хоч би не така свята. Стала б собі звичайною жінкою і була б задоволена відважним Генрі Смітом, а він зуміє захистити свою дружину від будь-якого рицарського нащадка при шотландському дворі.

— А якщо не зумію,— сказав Генрі Сміт, підносячи свою міцну й важку, як у богатиря, руку,— то щоб ніколи не підняти мені над ковадлом молота! Ох, якби моя мрія здійснилася, прекрасна Катаріна тоді побачила б, що немає ніякої шкоди в тому, коли чоловік уміє за себе постояти.