Українська література » Зарубіжна література » Домбі і син - Діккенс Чарлз

Домбі і син - Діккенс Чарлз

Читаємо онлайн Домбі і син - Діккенс Чарлз

Може, — додав капітан, — ви чули моє ім'я від вашого шефа? Капітан Катл?

— Ні,— одказав містер Турбот, ще енергійніше вищиривши зуби.

— Що ж, — вів далі капітан. — Але я маю приємність бути його знайомим. Я їздив до нього на Уессекське узбережжя разом з моїм другом Уол-ром, коли… коротше кажучи, в одній невеличкій справі.— І капітан кивнув головою — ніби між іншим, невимушено і разом з тим значуще. — Ви, насмілюся думати, пригадуєте?

— По-моєму, — сказав містер Турбот, — я мав честь залагоджувати цю справу.

— Авжеж! — мовив капітан. — Знов саме так! Мали! Тож я й дозволив собі прийти сюди…

— Може, присядете? — запропонував, усміхаючись, містер Турбот.

— Спасибі, — відповів капітан, скориставшися з пропозиції. — Все воно якось зручніше розмовляти сидячи. А самі ви не сядете?

— Ні, дякую, — відмовився управитель і залишився стояти (мабуть, за набутою взимку звичкою) спиною до, каміна, дивлячись зверху на капітана всіма зубами і яснами. Ви, кажете, дозволили собі… хоча тут немає нічого…

— Красно дякую, чоловіче, — мовив капітан. — Дозволив собі прийти сюди в справі мого друга, Уол-ра Гея Сол Джілс, його дядько, — людина вчена і в науці він — дока. Та його не можна назвати удатним моряком, — він не практик. Уол-р — хлопець ловкий, яких мало, та в одному йому клепки бракує — він надто скромний. Тепер ось що я хотів би сказати вам, — капітан стишив голос до конфіденційного шепоту, — як другові: хай це буде тільки між нами й на моїй відповідальності, доки ваш шеф не стане трохи прихильніший і ми підемо з ним одним галсом. Чи все тут гаразд і чи за ходового вітру відчалює Уол-р?

— А як ви гадаєте, капітане Катле? — спитав містер Турбот, піднімаючи поли фрака і стаючи в позицію. — Ви, людина практична, — як ви гадаєте?

Жодними словами — крім уже згаданих вище невимовних китайських ієрогліфів — не можна було б описати всю значущість і гостроту капітанового погляду, якого, підморгнувши, він послав у відповідь.

— Та ну! — розцвів капітан. — Як кажете? Маю я рацію чи ні?

Підбадьорений і натхнений люб'язними посмішками містера Турбота, капітан вклав у свій погляд так багато змісту, що мав відчуття, наче висловив усе вичерпно й красномовно, тож міг і собі поставити запитання.

— Маєте рацію, безсумнівно, — сказав містер Турбот

— Значить, погода сприятлива? — вигукнув капітан Катл.

Містер Турбот ствердно посміхнувся.

— Вітер попутний, міцний? — допитувався капітан.

Містер Турбот знову ствердно всміхнувся.

— Ага! — з полегшенням гукнув задоволений капітан. — Я добре знав це й так і казав Уол-рові. Спасибі, спасибі.

— У Гея блискуче майбутнє, — докинув містер Турбот, ще ширше розтягуючи рот. — Перед ним — цілий світ.

— Цілий світ і дружина, як та кажуть, — натхненно додав капітан.

При слові "дружина" (яке злетіло ненароком) капітан зробив паузу, знову підморгнув, настромив на каракуватий ціпок свій капелюх, крутнув ним і скосив око на свого широко усміхненого приятеля.

— Закладаюсь на пляшку ямайського рому, — мовив капітан, пильно дивлячись на нього, — що я знаю, чого ви всміхаєтесь.

Містер Турбот уступив до гри і всміхнувся ще ширше.

— Воно не вийде звідси? — капітан тицьнув ціпком у двері, щоб перевірити, чи вони зачинені.

— Ні на палець, — заспокоїв його містер Турбот.

— Ви, певне, подумали про те, що починається з великого "Ф"?

Містер Турбот не заперечив.

— А далі щось ніби "л", а потім "о"?

Містер Турбот не переставав усміхатись.

— Я знову вгадав? — прошепотів капітан, і червона смужка у нього на лобі від піднесення аж набрякла.

А що містер Турбот, і далі всміхаючись, закивав головою, то капітан Катл підвівся, потис йому руку й запевнив, що обидва вони йдуть одним галсом і що він (Катл) давно вже ліг на цей курс.

— Він познайомився з нею, — прорік капітан таємничо та серйозно, як того вимагала задана тема, — цілком небуденно. Пригадуєте, він знайшов її на вулиці, коли вона була ще крихітка. Відтоді він полюбив її, а вона його, як можуть любитись такі молодятка. Ми — Сол Джілс і я — завжди казали, що вони створені одне для одного.

Ні кішка, ні мавпа, ні гієна, ні сама смерть не показали б капітанові більше зубів, ніж показав містер Турбот під час цього монологу.

— Все воно в один бік хилиться, — вирік щасливий капітан. — І вітер, і течія, як бачите, ідуть в одному напрямку. Завважте, що того дня саме він трапився під руку.

— Надзвичайно сприятлива прикмета, — сказав містер Турбот.

— Завважте знов-таки, що його взяли на буксир і опісля, — провадив своєї капітан. — Що ж може кинути його в самоплав тепер?

— Нічого, — відповів містер Турбот.

— Ще раз маєте рацію, — знову потис йому руку капітан. — Нічого! Отже, — так тримати! А ще син — миле таке дитя — помер, так?

— Так, син помер, — потвердив згідливий Турбот.

— Промовте лиш слово, і маєте іншого, — процитував капітан. — Небіж ученого дядька! Небіж Сола Джілса! Уол-р! Уол-р, котрий уже у вас! І,— капітан поволі підносив голос, готуючи співбесідника до завершального вибуху, — котрий щодня ходить од Сола Джілса до вас, у ваші обійми!

Самовдоволення, з яким капітан при кожній наступній фразі ніжно підштовхував ліктем містера Турбота, могло перевищити тільки те переможне почуття, з яким капітан відкинувся на спинку крісла і глянув на Турбота, завершивши цей блискучий зразок свого красномовства. Перейми при народженні такого шедевру здійняли хвилі на його обширному синьому жилеті, а ніс з тієї ж причини палився вогнем.

— Правий я? — запитав капітан.

— Капітане Катле, — відповів містер Турбот, на хвилинку дивно якось перегнувшись мало не до колін, немов хотів звитися в клубок, — ваші погляди в усьому, що торкається Уолтера Гея, абсолютно й бездоганно правильні. Гадаю, ми говоримо конфіденційно?

— Слово честі! — підтвердив капітан. — Ні звуку!

— Ні йому, ні нікому?

Каштан Катл насупився й похитав головою.

— Хай це буде для вас просто як підтримка і керівництво до дії, — так, керівництво до дії, — повторив містер Турбот, — беручи до уваги вашу майбутню діяльність.

— Щиро дякую. Безперечно, що так, — відповів капітан, нашорошивши вуха.

— Я не вагаючись скажу, що так воно і є. Ви точно врахували всі можливості.

— А щодо вашого шефа, — мовив капітан, — то краще нам побачитись при слушнішій нагоді. Часу ще досить.

— Часу досить, — повторив містер Турбот, розтягши рота від вуха до вуха, — не вимовив, а лише окреслив ці слова язиком та губами і мило вклонився.

— Тепер я знаю, — а я це завжди казав, — Уол-р на шляху до багатства, — мовив капітан.

— На шляху до багатства, — в той же німий спосіб відгукнувся містер Турбот.

— І ця його невеличка подорож, можна вважати, — буденна річ і початок його кар'єри.

— Початок його кар'єри, — безгучно погодився містер Турбот.

— Отже, скільки я бачу, поспішати нема куди, і я тепер спокійний.

Містер Турбот німо погодився і на це, а капітан Катл остаточно утвердився в думці, що має справу з на диво приємною особою і що навіть містерові Домбі не завадило б повчитися в нього. Тож капітан іще раз вельми сердечно подав йому свою величезну руку (що кольором не відрізнялася від старого цурпалка) і залишив на тендітній шкірі управителя тривкий відбиток всіх тріщин і порізів, якими була щедро позначена капітанова долоня.

— Ну, час добрий! — сказав капітан. — Я людина не балакуча, але мушу подякувати вам за вашу приязнь і щирість. Ви не сердитесь, що я трохи надокучив вам?

— Анітрохи, — була відповідь.

— Спасибі. У мене гавань невелика, — знову обернувся капітан, — але досить затишна. Якщо будете колись поблизу Бриг-майдану, номер дев'ять — занотуєте, може? — і захочете добутися на другий поверх, не звертаючи уваги на те, що скажуть вам унизу, я пишатимусь вашим візитом.

По цім гостиннім запрошенні капітан сказав: "До побачення", — вийшов і зачинив за собою двері, залишивши містера Турбота на тім самім місці біля каміна. В хитрих очах та обережних манерах управителя, в його брехливому роті, що розтягувався, не сміючись, в його бездоганній краватці, в бакенбардах, навіть в рухах м'якої руки, якою він раз по раз проводив по гладенькому обличчю й сліпучо-білій сорочці на грудях, було щось безнадійно котяче.

Наївний капітан вийшов від Турбота такий пишний та гордий з себе, що його обширний синій фрак, здавався скроєним наново. "Тримайся, Неде! — сказав він собі.— Ловку справу ти оборудував нині для наших молодят!"

Повний піднесення, певний своєї близькості — відтепер і надалі — до фірми "Домбі й Син", він не міг стриматись, щоб не пожартувати трохи з містером Перчем, спитавши, чи й досі всі ще зайняті роботою. Та, щоб не образити чоловіка, котрий лиш виконував свій обов'язок, капітан шепнув йому на вухо, що, коли той не проти перехилити склянку грогу, то хай іде за ним — він охоче його почастує.

Перед тим як вийти, капітан немало здивував усіх клерків, бо, зайнявши центральну спостережну позицію, провів загальний огляд контори як невіддільну частину плану, який так близько зачіпав його молодого друга. Особливе захоплення викликала у нього скарбниця, та, щоб не здаватися надто прискіпливим, капітан обмежився схвальним поглядом у той бік і, люб'язно удостоївши штат клерків загальним поклоном, ввічливим та покровительським, вийшов надвір. Незабаром до нього приєднався містер Перч, і він повів цього джентльмена до таверни, де поспіхом виконав свою обіцянку, бо час містера Перча був дорогий.

— Я пропоную тост, — мовив капітан. — За Уол-ра!

— За кого? — перепитав містер Перч.

— За Уол-ра! — повторив капітан громовим голосом.

Містер Перч, якому здалось, що в отроцькі літа він щось наче чував про поета з таким іменем, не заперечував, — його здивувало лише, що, аби випити за поета, капітан прийшов аж до Сіті. Втім, якби капітан запропонував спорудити пам'ятник якомусь поетові, — скажімо, Шекспірові, — посеред вулиці, містер Перч виказав би не більше емоцій. Загалом капітан був такою загадковою та незрозумілою особою, що містер Перч поклав навіть не згадувати про нього при своїй дружині, щоб не викликати, бува, якихось немилих наслідків.

Загадковим та незрозумілим, навіть для своїх друзів, капітан залишався цілий день, носячись із любою серцю думкою, як ловко він оборудував справу молодят; і якби Уолтер не приймав усі ці підморгування, кривляння та інші пантомімічні вирази почуттів за вияв радощів з того приводу, що їм пощастило обхитрувати старого Джілса, то капітан відкрився б йому ще до вечора.

Відгуки про книгу Домбі і син - Діккенс Чарлз (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: