Лоліта - Набоков Володимир
I ось, зважаючи на цi обставини, ми дещо ошелешенi, бо Доллi, яка виглядає чемною дiвчинкою, вживає слова, якi вам, iноземцевi, ймовiрно, просто незрозумiлi. Можливо, було б краще — може покликати сюди Доллi й не вiдкладаючи, тутож усе й обговорити? Не хочете? Бачте — Ах, та будьмо простомовнi. Доллi написала непристойний термiн, який, за словами нашої докторки Кутлер, значить пiсуар на низькопробному мексиканському жаргонi, — написала його своїм губним олiвцем на однiй з брошур по охоронi здоров'я, їх роздала дiвчинкам мiс Редкок, яка виходить замiж у червнi, й ми вирiшили, що Доллi залишиться пiсля класiв — на пiвгодинки десь. Та якщо ви бажаєте — " "Нi", сказав я, "не хочу порушувати ваших правил. Я з нею поговорю наодинцi. Я це з'ясую".
"Так, зробiть це", сказала мiс Пратт, встаючи зi свого мiсця на поруччi крiсла. "А ми знов поговоримо можливо в найближчий час, i якщо покращення не буде, попросимо нашу докторку проаналiзувати дiвчинку".
А чи не женитись на Праччисi й придушити її? "А крiм того, нехай ваш домашнiй лiкар огляне її фiзично — проста, рутинна перевiрка. Я посадила її в Клас-Квас, останнiй в кiнцi коридору".
Поясню, що Бердслейська Гiмназiя наслiдувала знану школу для дiвчаток в Англiї тим, що надала рiзних, буцiмто "традицiйних", назв класним кiмнатам, як наприклад: Клас-Раз, Клас-Два-с, Клас-Час тощо. "Квас" виявився гидко пахнучим, з брунатною репродукцiєю "Рокiв невинностi" Рейнольдса над чорною дошкою й кiлькома рядами корявих парт. При однiй з них Лолiта була занурена в роздiл про Дiалог в "Драматичнiй технiцi" Беккера, й скрiзь було дуже тихо, а перед нею сидiла iнша дiвчинка, з вельми голою, фарфорово-бiлою шиєю й чудним блiдо-золотим волоссям, i також читала, забувши геть про все на свiтi, причому невпинно накручувала м'якого локона на палець, i я сiв поруч з Доллi, й розстiбнув пальто, й за шiстдесят п'ять центiв плюс дозвiл брати участь в шкiльному спектаклi, домiгся того, щоб Доллi позичила менi, пiд прикриттям парти, свою крейдою й чорнилом заплямлену, з червоними кiсточками руку. Ах, це безсумнiвно було глупо й необережно з мого боку, та пiсля недавнiх терзань в кабiнетi начальницi, я просто був змушений скористатись комбiнацiєю, яка, я знав, нiколи не повториться.
12.
Близько Рiздва вона дуже застудилась, i її оглянула одна з подруг Бiанки Лестер, докторка Iльза Трiстрамсон — (добридень, Iльзо, ви були дуже чемнi, не виказавши зайвої цiкавостi, й торкали мою голубку так нiжно).
Докторка встановила бронхiт, поплескала Лолiту по голiй спинi (де пушок уздовж хребта дибки стояв вiд жару) й поклала її в лiжко на тиждень або довше. Спочатку в неї була висока температура, i я не мiг вiдмовитись вiд спеки нежданих насолод (Venus fabriculosa!) та, правду сказати, дуже квола дiвчинка постогнувала й кашляла, й тряслась вiд остуди в моїх настiйливих обiймах. А як тiльки вона одужала, я влаштував для неї Вечiрку з Хлопчиками.
Мабуть, я надто багато випив, готуючись до тяжкого випробування.
Мабуть, я поставив себе в кепське становище. Дiвчинки прикрасили й заштепселили ялинку (нiмецький рiздвяний звичай, тiльки ранiше були свiчки, а тепер — кольоровi жарiвки). Обирали платiвки й годували ними грамофон мого господаря. Доллi була в чепурному сiрому платтi з облягаючим лiфом i спiдницею кльош. Муркочучи мотив, я пiшов до себе нагору, й за тим кожнi десять або двадцять хвилин спускався як бовдур на декiлька секунд з приводу, що забув люльку на камiнi або прийшов подивитись, де залишив газету: та з кожним разом менi ставало все важче й важче виконувати цi простi дiї, i я проти волi пригадував тi жахливо-далекi днi, в Рамзделi, коли я бувало так розпачливо ладнався до того, щоб недбало ввiйти в кiмнату, де грамофон спiвав "Маленьку Кармен".
Вечiрка не зовсiм вдалась. З трьох запрошених дiвчат, одна не прийшла зовсiм, а один з кавалерiв привiв свого двоюрiдного брата Роя, так що виявились два зайвих хлопчики. Обидва кузени знали всiх танцiв, та два iншi майже зовсiм не вмiли танцювати, внаслiдок чого бiльша частина вечора пiшла на те, щоб поставити догори ногами кухню, а за тим на ведення трiскучих свар щодо того, в яку заграти картярську гру, й деякий час по тому двi дiвчинки й чотири хлопчики опинилися сидьма на пiдлозi в вiтальнi, де вiдкрили всi вiкна i грали в якусь словесну гру, правила якої Опаль нiяк не могла зрозумiти, мiж тим Леона та Рой, довгастий, благовидний юнак, пили iмбирний лимонад на кухнi, сидячи на столi й хитаючи ногами, й шпарко обговорюючи Долепрояв i Закон Статистичної Ймовiрностi. Коли вони всi пiшли, Лолiта видала звук на кшталт "ИХ", прикрила очi й упала в крiсло, зiркоподiбно розкинувши руки й ноги, цим пiдкреслюючи свою вiдразу й знеможення, й стала божитись, що такої бридкої зграї хлопчакiв вона нiколи в життi не бачила. Я купив їй нову тенiсну ракету за цю фразу.
Сiчень видався вогким та погiдним, а лютий ошукав кущi форсiтiї, якi вкрились раптом золотими квiтами. Старожили не могли пригадати такої погоди! Посипалися й iншi дарунки. На її чотирнадцяте народження, першого дня 1949-го року, я подарував їй ровер — оту чарiвливу механiчну газель, яку я раз якось вже згадував, й до цього додав Iсторiю Сучасного Американського Живопису; менi чомусь давало дивне задоволення бувати з її ровером, тобто бути близьким до неї через нього й тому подiбне; та мої спроби вшляхетнити її художнiй смак скiнчились невдачею: вона хотiла знати, чи треба їй вважати фермера, куняючого опiвднi на сiнi (пензля Дорiди Лi), батьком вiдвертої ласолюбки на передньому планi, й не могла збагнути, чому я стверджую, що Грант Вуд i Пiтер Гурд є талановитi, а Реджинальд Марш i Фредерiк Чо бездарнi.
13.
На той час, коли весна забарвила вулицю Теєра жовтими, зеленими й рожевими мазками, Лолiта вже незворотно закохалась в еатр. Мiс Пратт, котру я раз якось у недiлю помiтив за снiданком з якимись дамами у Вальтона, вловила здаля мiй погляд i — поки Лолiта не дивилась — сердечно й стримано нагородила мене беззвучними оплесками. Я не зношу еатр, бачу в ньому в iсторичнiй перспективi, примiтивну й пiдгнилу форму мистецтва, яка вiдлунює обрядами кам'яного вiку й усяким комунальним глупоттям, попри iндивiдуальнi iн'єкцiї генiя, як, скажiмо, поезiя Шекспiра чи Бен Джонсона, яку, в себе замкнувшись i не потребуючи акторiв, читач автоматично вилучає з драматургiї. Будучи на той час надто зайнятим власними лiтературними трудами, я не знайшов можливим ознайомитись iз повним текстом "Зачарованих Мисливцiв" — тiєї п'єси, в якiй Долорес Гейз отримала роль дочки фермера, яка в'явила себе чи то лiсовою чарiвницею, чи то Дiаною: ця дрiада, якимсь чином дiставши пiдручник з гiпнозу, пiддає заблуканих мисливцiв рiзним забавним трансам, та врештi-решт пiдпадає сама пiд чарування бродяги-поета (Мона Даль). От суттю все, що я вичитав з зiм'ятих уривкiв нехлюйно настуканого тексту, якi Лолiта розсипала по всьому дому. Менi було i приємно i сумно, що заголовок п'єси випадком збiгається з назвою незабутнього готелю, та я втомлено сказав собi, що нема чого нагадувати про це моїй власнiй чарiвницi, вiд остраху, що безстидний докiр у сентиментальностi принесе менi ще бiльше страждання, нiж її зневажлива забудькуватiсть. Менi здалося, що п'єса — один з багатьох анонiмних переказiв якоїсь банальної легенди. Так само добре, звичайно, я мiг би подумати, що жадаючи гожої назви, засновник готелю пiдпав, безпосередньо й винятково, пiд вплив слiпої фантазiї ним найнятого другосортного маляра й що в подальшому шильд готелю пiдказав назву п'єси. Та я зi своїм довiрливим, простим i доброзичним розумом неждано повернув усе це в iнший бiк i машинально припустив, що фрески, вивiски й заголовок пiшли вiд спiльного джерела, з мiсцевого чи то переказу, який я, чужий новоанглiйському фольклору, мiг i не знати.
Внаслiдок цього в мене склалась думка (така ж випадкова й позбавлена всякого значення), що клята п'єса належить до типу примхливих пустощiв для дитячої аудиторiї, пристосованих i перероблених тисячу разiв, як, примiром, "Гензель i Гретель" такогось або "Спляча Красуня" такоїсь або "Нове вбрання короля" котрихось Морiса Вермонта й Марiони Румпельмеєр (все це можна знайти в будь-якiй збiрцi, подiбнiй до "Шкiльної Сцени" або "Зiграймо п'єсу!").
Iншими словами, я не знав, — а якби знав, то було б менi в тi днi однаково — що насправдi п'єса "Зачарованi Мисливцi" — нещодавно написаний i в технiчному сенсi самобутнiй твiр, вперше поставлений лише три-чотири мiсяцi тому в фасончастiй ново-йоркськiй студiї. Наскiльки я мiг судити з ролi моєї привабницi, дещиця була гнiтюче мудрована, з вiдзвуками вiд Ленормана й Меттерлiнка й розмаїтих безбарвних англiйських химерникiв. Мисливцi були в п'єсi, як то треба в Америцi, зодягненi всi однаково, в однаковi червонi кепки, й тiльки вирiзнялись якiстю озброєння. Один був банкiр, другий водопровiдник, третiй полiцiянт, четвертий трунар, п'ятий страхувальник, а шостий — збiглий в'язень (драматичнi ефекти тут самоочевиднi); всi вони внутрiшньо перемiнились, потрапивши в Дольчин Дiл, i вже пам'ятали справжнє своє життя тiльки як певне видiння або дурний сон, вiд якого їх пробудила маленька моя Дiана; та сьомий мисливець (не в червонiй, а в зеленiй кепцi — який вiн ґава!) був молодий Поет, i вiн почав твердити, на велику досаду Дiанiти, що i вона сама, й iншi учасники дивертисменту (танцюючi нiмфи, ельфи, лiсовики), лишень його, поетове, створення. Наскiльки я зрозумiв, скiнчалось тим, що, обурена його самовпевненiстю, боса Долорес приводила свого поета, тобто Мону, зодягнену в клiтчастi штанцi зi штрипками, на батькiвську ферму, щоб довести хвальковi, що вона-бо зовсiм не його вимисел, а селянська, мiцно вперта в чорнозем дiвчина; й цiлунок пiд завiсу закрiплював глибоку iдею п'єси, яка повчала нас, що мрiя й дiйснiсть зливаються в коханнi. Помiркованiсть радила менi облишити критику в розмовах з Лолiтою: вона так гарно захопилась "кунштами образотворчостi", так чудовно складала в одне свої вузькi флорентiйськi долонi, хляпаючи вiями й заклинаючи мене не бути присутнiм на репетицiях у школi, як робили це декотрi доволi смiшнi батьки! Їй хтiлось, казала вона, заслiпити мене цiлком гладкою першою виставою, а крiм того я, бачте, якось завше втручаюсь не в свою справу, або кажу й сутужу її в присутностi її знайомих.
Серед репетицiй трапилась одна надзвичайна...
