Лоліта - Набоков Володимир
З двох будинкiв короткотривалого пустища навпроти нас, один був позабиваний, а в iншому мешкали двi професорки англiйської словесностi, твiдова, коротко-волоса мiс Лестер i блякло-жiноча мiс Фабiан: єдиною їх емою пiд час наших коротких тротуарних розмов були (я благословляв їхнiй такт!) юна привабнiсть моєї доньки й "наївний шарм" Гастона Годена. Сусiдка моя зi схiдного боку була значно шкiдливiшою вiд усiх. Ця банальна проноза вийшла прямо з фарсу. Її покiйний брат був колись "причетним до унiверситету" — в якостi старшого сторожа. Пам'ятаю, як вона раз зупинила Доллi на вулицi, поки я стояв при вiкнi у вiтальнi, нестямно чекаючи повернення зi школи моєї голубки. Обридлива стара дiва, силячись приховати хворобливу цiкавiсть пiд маскою сласної зичливостi, спиралась на свою схудлу, як цiпок, парасольку (крупа щойно спинилась, ледь вислизнуло холодне, вологе сонце), а Доллi в розстiбнутому попри гнилу холоднечу коричневому пальтi, стояла, прижимаючи до тулуба двоповерхову споруду книжок на бюварi (так у них було в модi носити пiдручники); її рожевi колiна виднiли мiж краєм спiдницi й незграбними халявами довгих гумових чобот, i дурнувате, розгублене всмiхнячко то з'являлось, то згасало на її кирпатому обличчi, яке — можливо внаслiдок блiдого зимового свiтла — здавалось майже некрасивим, на зразок простенької нiмецької M gdelein; i ось так вона стояла й старалася справитись з запитаннями мiс Схiд: "А де твоя мама, люба? А чим займається твiй бiдний батько? А де ви жили ранiш?" Iншого разу ця бридка тварюка до мене пiдiйшла на розi з привiтанням, — та менi вдалося зiрвати розмову; а кiлька днiв по тому вiд неї прийшла записка в конвертi з темно-синiм обiдком: тонко змiшуючи патоку з отрутою, вона запрошувала Доллi прийти до неї якось у недiлю: — "згорнутись у крiслi й перебрати купу чудних книжок, якi покiйна мати подарувала менi в дитинствi, замiсть того щоб вмикати радiо на повну гучнiсть кожної ночi до бозна якої години".
Велику обачнiсть я також повинен був мати до панi Гулiган, прибиральницi й препоганої кухарки, яку я успадкував разом з пилососом вiд попереднiх жильцiв. Доллi отримувала щоденний снiданок у школi, отже тут утруднень не було; брекфаст-бо, вельми рясний, я навчився готувати для неї сам, а вечором пiдiгрiвав обiд, який панi Гулiганчиха готувала перед вiдходом. В цiєї зичливої й нешкiдливої жiнки було, слава богу, доволi мутне око, яке не помiчало подробиць; я складав постелi й у цьому став експертом, та все ж нiяк не мiг позбутися вiдчуття, що десь залишився роковий слiд; а в рiдких випадках, коли присутнiсть Гулiганчихи збiгалась з Лолiтчиною, я все побоювався, що моя простодушна дiвчинка пiдпаде пiд колисковi чари чуйної баби й що-небудь вибовкне на кухнi. Менi часто бачилось, що ми живемо в освiтленому наскрiзь скляному будинку, i що кожної митi тонкогубе пергаментне обличчя сусiдки може зазирнути крiзь випадково незавiшене вiкно, щоби задарма побачити речi, за один позирк яких найпересиченiший voyeur заплатив би невеликий маєток.
6.
Два слова про Гастона Годена. Знайомство з ним було для мене приємним — або принаймнi не обтяжливим — через флюїди цiлковитої безпеки, якi, йдучи вiд його широкої фiгури, обвiювали з усiх бокiв мою таємницю. Це не значить, що вiн про неї не здогадувався: я не мав особливих причин вiдкритись йому, а вiн був надто егоцентричний i розсiяний, аби добачити або почуяти будь-що спроможне навiяти йому вiдверте запитання до мене. Вiн добре вiдзивався про мене в розмовах з iншими бердслейцями, вiн був моїм добрим провiсником. Якби вiн узнав mes go ts i статус Лолiти, це його б зацiкавило тiльки, адже воно могло кинути деяке свiтло на простоту мого ставлення до нього самого, ставлення, позбавленого як почтивої напруженостi, так i всякого натяку на розпуснiсть; адже, попри його безбарвний розум i туманну пам'ять, вiн можливо й усвiдомлював, що про нього менi вiдомо бiльше, нiж бюргерам Бердслея. Це був пухлявий, набряклий, меланхолiйний одинак, звужуваний догори, де вiн закiнчувався парою вузьких плечей неоднакової величини, й грушовидною головою з гладким зачосом на одному краї й лише рештками чорного плаского волосся на iншому. Нижня ж частина його тiла була величезна, й вiн пересувався на феноменально товстих ногах забавною ходою обережного слона.
Вiн завжди носив чорне — навiть чорну краватку; вiн рiдко брав ванну; його англiйська мова була самим бурлеском. Проте всi його вважали найчарiвнiшим, чарiвливо-оригiнальним паном. Сусiди няньчилися з ним, вiн знав на iм'я всiх маленьких хлопчикiв у своєму кварталi (мешкав за кiлька вуличок вiд мене) й наймав їх чистити тротуар проти свого дому, спалювати опале листя в задньому дворi, носити дрова йому в сарайчик i навiть виконувати деякi простi завдання в господi; годував їх французькими шоколадними цукерками зi "справжнiм" лiкером всерединi, в вiдлюдному сарайчику, який вiн собi завiв у пiдвалi, розвiсивши всякi забавнi кинджали й пiстолети по заплiснявiлих, але оздоблених килимами стiнах промiж закамуфльованих водогiнних труб. На горищi в нього було "ательє": наш любий шарлатан займався трохи живописом. Вiн покрив скiсну стiнку мансарди свiтлинами замисленого Андре Жiда, Чайковського, Нормана Дугласа, двох iнших вiдомих англiйських письменникiв, Нiжинського (велеудого й усього сповитого фiговим листям), Гарольда Ексена (мрiйливо-лiвого професора в середньозахiдному коледжi) й Марселя Пруста.
Всi цi бiдаки були готовi, здавалось, зслизнути ось-ось зi своєї скiсної площини. Крiм того, в нього був альбом з моментальними знiмками всiх цих Джимiв i Джекiв околицi, й коли я був, гортаючи його, казав що-небудь люб'язне, Гастон напинав свої й так товстi губи й цiдив з сентиментальним манiрством: "Oui, ils sont gentils". Його карi очi блукали при цьому по розмаїтих бiльш або менш художнiх дрiбничках у майстернi, яка вмiщувала i його власнi вбогi полотна (примiтивно-умовно написанi очi, зрiзанi гiтари, синi сисцi, геометричнi узори — словом усе "сучасне ") й невиразно жестикулюючи в напрямку якого-небудь предмета, писанкової дерев'яної салатницi або вази в прожилках, вiн казав: "Prenez donc une de ces poires.
La bonne dame d'en face m'en offre plus queje n'en peux savourer". Або: "Mississe Taille Lore vient de me donner cel dahlias, belles fleurs que j'ex ctre" — (все це смерково, сумно, з вiдлунням якоїсь свiтової нудьги...) З очевидних причин я частiш обирав своє житло, нiж його, коли ми з ним збирались, щоб грати в шахи двiчi чи тричi на тиждень. Скидаючись на старого пiдбитого iдола, вiн сидiв, поклавши на колiна пухлявi руки, i так дивився на дошку, якби це був труп. Хвилин десять вiн, посапуючи, думав — i за тим робив програшний хiд. Ба раз iще симпатiйко, пiсля ще бiльш тривалого роздуму, промовляв: "Au roi!", зi сповiльненим гавканням старого пса, що скiнчалось звуком якогось полоскання, вiд чого його брили тряслися, як драглi, й за тим вiн здiймав трикутнi брови з глибоким вдихом, адже я йому вказував, що вiн сам стоїть пiд шахом.
Iнодi, з того мiсця, де ми сидiли в холодному моєму кабiнетi, я мiг чути, як босонога Лолiта тренувалась у балетнiй технiцi на голiй пiдлозi вiтальнi, пiд нами; та в Гастона спромоги сприйняття приємно тупiшали вiд гри, i його свiдомостi не сягали цi босi ри ми — i-раз, i-два, вага тiла сунеться на праву ногу, нога вгору i в бiк, i-раз, i-два — й тiльки, коли вона починала плигати, розкидаючи ноги на вершинi стрибка або згинаючи одну ногу й витягуючи iншу, й лiтаючи, й падаючи на носки — тiльки тодi мiй похмурий, землясто-блiдий, величний противник приймався терти голову, або щоку, нiби плутаючи цi окремi стуки з жахливими ударами, завдаваними йому тараном мого грiзного ферзя.
Iнколи ж Лола моя блукаючою ходою впливала до нас, поки ми розмишляли над дошкою, — й для мене було завжди великою втiхою бачити як Гастон, не вiдриваючи слонового очка вiд своїх фiгур, церемонно вставав, щоб подати їй руку, й одразу ж опускав її кволi пальчики, й потiм, так i не глянувши на неї нi разу, опускався знову, щоб впасти у пастку, яку я приготував для нього. Раз якось, близько Рiздва, пiсля того як я його не бачив два десь тижнi, вiн спитав мене: "Et toutes vos fillettes, elles vont bien?" — звiдки менi стало ясно, що вiн помножив мою єдину Лолiту на число костюмних категорiй, мигцем помiчених його похнюпленим мрячним поглядом протягом цiлого ряду її з'яв, то в вузьких синiх штанях, то в спiдницi, то в трусиках, то в стьобаному халатику, то в пiжамi.
Вельми неохоче я так довго порпаюся з бiдним Гастоном (сумно подумати, що за рiк, пiд час поїздки до Європи, з якої не вернув, вiн був утягнутий dans une sale histoire — в Неаполi, от лихо!). Я б i зовсiм не згадав його, якби його iснування в Бердслеї не являло такого дивного контрасту моєму власному випадку. Вiн є потрiбний менi тепер для захисту. От, значить, перед вами вiн, цiлком бездарний людько; посереднiй викладач; поганий вчений; кислий, товстий, брудний; закоренiлий мужеложець, глибоко зневажаючий американський побут; котрий переможно хизується своїм незнанням англiйської мови; просперуючий в бундючнiй Новiй Англiї; балуваний старими людьми й ласкавлений хлопчаками — о, так, котрий насолоджується життям i всiх шиє в дурнi; i ось, значить, я.
7.
Я повинен тепер розв'язати нелегке завдання: позначити деякi змiни до гiршого в моральному обрисi Лолiти. Якщо, з одного боку, її участь в любовному захватi, збуджуваному нею, була завжди незначною, то з iншого, й чистий навiть зиск спершу не збуджував її до поступок. Та я був слабий, я був необачний, моя гiмназистка-нiмфетка тримала мене в чарiвному полонi.
Мiрою того, як все людське в нiй пiдупадало, моя пристрасть, моя нiжнiсть, мої терзання тiльки зростали; й цим вона почала користуватись.
Її тижнева платня, одержувана нею за умови, що вона буде виконувати тричi на добу основнi свої обов'язки, була на початку Бердслейської ери, двадцять один цент (на кiнець цiєї ери вона дiйшла до долара й п'яти центiв), що вже складало не один цент, а цiлих п'ять за сеанс. Це була бiльш нiж щедра платня, якщо взяти до уваги, що дiвчинка весь час брала вiд мене всякi дрiбнi дарунки; не було разу, щоб я не дозволив їй скуштувати якесь цiкаве солодке або подивитись новий фiльм, — хоч, звiсно, я вважав себе в правi нiжно зажадати вiд неї додаткового цiлунку або навiть цiлого асортименту понаднормових любощiв, коли знав, що вона аж надто вподобала те чи iнше з задоволень, властивих її вiку.
