Лоліта - Набоков Володимир

Менi хотiлось бути cas , хотiлось прикрiпитись на яку-небудь пiстряву поверхню, з якою б лагiдно злились мої арештантськi смужки. От менi й згадався добре вiдомий менi професор французької лiтератури в Бердслейському унiверситетi: добряк користався в класах мною складеними пiдручниками й навiть запросив мене якось приїхати прочитати лекцiю.

Лекторство в жiночому унiверситетi нiяк не могло мене звабити, звiсна рiч, (як було вже не раз вiдзначено на сторiнках цiєї сповiдi) мало знаю видiв бридкiших, нiж важкi вiдвислi зади, товстi литки й прищавi лоби бiльшостi студенток (можливо, я в них бачу гробницi з загрублої жiночої плотi, в яких заживо похованi мої нiмфетки!); та я сумував по ярлику, життєвому тлу, личинi, i як скоро розповiм, iснувала ще окрема й доволi дивочна причина, чому товариство милого Гастона Годена могло б менi слугувати винятково надiйним захистом.

Була, нарештi, грошова квестiя. Мiй прибуток не витримував збиткiв, спричинених нашою розважальною поїздкою. Я, щоправда, старався обирати халупи якнайдешевшi, та раз-у-раз бюджет наш трiщав вiд стоянок в шумних готелях люкс або претензiйних "дудках" (псевдоранчо для франтiв). Вражаючi суми збувались також на огляд достоуважностей i на лолiтчин гардероб, та й старий гейзiвський ридван, хоч був жилястим й вельми вiдданим возом, повсякчас потребував бiльшого або меншого ремонту. В однiй з книжечок маршрутних мап блокнотного типу, що випадком збереглась серед паперiв, якими властi милостиво дозволили менi користуватись для цих нотаток, я знайшов деякi накресленi мною викладки, з яких виходить, що за екстравагантний 1947-48 рiк, вiд одного серпня до iншого, дах i стiл нам коштували близько 5.500 доларiв, а бензин, мастило й ремонт — 1.234; майже стiльки ж пiшло на рiзнi додатковi витрати, отже за сто п'ятдесят днiв актуальної їзди (ми покрили близько 27.000 миль!), ще й приблизно двiстi днiв промiжних стоянок, скромний рантьє Гумберт витратив 8.000 доларiв, адже я з непрактичностi своєї забув, певно, чимало статей.

I ось ми рушили знову на схiд: я радше спустошений, нiж окрилений торжеством пристрастi, вона, повна здоров'я, з вiдстанню мiж пiдвздошними кiсточками все ще не бiльш нiж у хлопчика, хоч рiст у неї збiльшився на два вершки, а вага на вiсiм американських фунтiв. Ми побували всюди. Ми в цiлому, нiчого не бачили й сьогоднi хапаю себе на думцi, що наша довга подорож лишень спаплюжила звивистою стягою слизi прекрасну, довiрливу, мрiйливу, велику країну, яка заднiм числом звелась до колекцiї пошарпаних мап, розтрушених путiвникiв, старих шин i до її схлипування кожної ночi — кожної, кожної ночi як тiльки я удавав, що сплю —

4.

Коли крiзь гiрлянди тiней та свiтла ми пiдкотили до номера 14 на вулицi Теєра, нас стрiнув серйозний малий хлопчик з ключами й цидулкою вiд Гастона, який зняв для нас цей будинок. Моя Лолiта, не вшанувавши хоча б поглядом своє нове житло, слiпо ввiмкнула радiо, до якого iнстинкт миттю привiв її, й повалившись на канапу в вiтальнi з пачкою старих iлюстрованих журналiв, яку з тiєю ж незрячою точнiстю вона видобула, запустивши руку в нижню анатомiю диванного столика.

Менi по сутi було однаково, де жити при умовi, щоб можна було де-небудь замкнути Лолiту; та, ймовiрно, протягом листування з неясно висловлюваним Гастоном я невиразно уявив цегляну, плющем сповиту вiллу. Насправдi, нове наше помешкання було розпачливо схожим на гейзiвський будинок (до якого було всього лише чотириста миль): така ж нудна будiвля з сiрих дошок з ґонтовим дахом i темно-зеленими маркiзами, й кiмнати, хоч були меншими й обставленi в бiльш суворому плюшово-тарiлковому стилi, являли собою подiбне розташування.

Проте, мiй кабiнет, виявився несподiвано просторим примiщенням, викладеним з пiдлоги до стелi десь двома тисячами книжок з хiмiї — наука, яку викладав у Бердслейському унiверситетi мiй вiд'їхавший на рiк домовласник.

Я був понадiявся, що Бердслейске жiноче училище, коштовна школа для вiдвiдних учениць, з полудневим снiданком i ефектною гiмнастичною залою, не тiльки пестить всi цi молодi тiла, ба також дає деяку основну їжу молодому розуму. Гастон Годен, котрий рiдко бував правий в своїх судженнях про американський побут, попередив мене, що школа, мабуть, є одна з тих, де, за його висловом (як iноземця його тягнуло до таких фраз), "вчать правилам не стiльки граматичним, скiльки ароматичним". Не певний, що хоча б цього вона досягала.

При першому ж моєму побаченнi з начальницею, мiс Пратт, вона виказала схвалення з приводу "милих голубих оченят" моєї доньки (це в Лолiти-то голубi очi!) й моєї дружби з "нашим генiальним французом" (це Гастон-то — генiй!), а за тим передавши Доллi деякiй мiс Корморант, вона зморщила чоло, наче збираючи думки й по паузi почала так: "Ми не надто стремимо, мiстере Гумбард, до того, щоб нашi ученицi ставали книжними робаками чи вмiли вiдтарабанить назви всiх європейських столиць — яких все одно нiхто не знає, — або там знали б напам'ять роки забутих бойовищ. Що нас дiйсно цiкавить, це — пристосування дитини до життя групи. Ось чому ми надаємо такого значення танцям, дебатам, аматорським спектаклям i зустрiчам з хлопчиками. Перед нами є деякi факти. Ваша чарiвлива Доллi скоро вступить до вiкової групи, де такi термiни як "кавалери", "з'явитися з кавалером", "вiзитна сукня" тощо будуть так само важливi для неї як для вас, скажiмо, "комерцiйнi справи", "комерцiйнi зв'язки", "комерцiйний успiх", а для мене (тут вона фальшиво всмiхнулась) — благополуччя моїх учениць. Доро ея Гумбард вже втягнута в цiлу систему соцiального життя, яке складається — до вподоби це вам чи нi — з сосискових кiоскiв, молочних барiв, солодових i кокових напоїв, кiнокартин, танцiвок, нiчних пiкнiкiв на пляжi й навiть перукарських вечiрок, на яких дiвчинки одна одну зачiсують! Звiсно, Бердслейська гiмназiя ставиться негативно до деяких з цих iнтересiв, а деякi з них ми вiдводимо на iншi, бiльш конструктивнi рейки. Ми завжди стараємось повернутися тилом до iмли, а обличчям — до сонця! Коротше кажучи, хоч ми й користуємось деякими метафорами формальної освiти, нас бiльше займає комунiкацiя, нiж композицiя, тобто як би ми не поважали Шекспiра й iнших, ми хочемо, щоб нашi дiвчата вiльно сполучались з живим свiтом навколо них замiсть того, щоб вгрузатись в заплiснявiлi фолiанти. Щоправда, ми все ще просуваємось навпомацки, та дiємо рацiонально, як гiнеколог, який прощупує пухлину. Ми на все дивимось, докторе Гумбурґ, з органiчної й органiзацiйної точки зору. Ми позбулись цiлої маси нiкчемних предметiв, якi в традицiї нiколи не подавались дiвицям до вивчення, не залишаючи часу для практичних знань i прикладних мистецтв, i всiх тих знань, якi їм знадобляться, коли вони почнуть влаштовувати своє життя й — як цинiк мiг би додати — життя чоловiка. Мiстере Гумберсон, дозвольте менi це виразити так: знати точну диспозицiю планети безсумнiвно важливо, але знати, де найбiльш доцiльне мiсце на кухнi для холодильника, мабуть, є важливiшим для молодої ґаздинi. Ви кажете, що все що ви хочете, щоб дiвчатко отримало вiд школи, це — добра освiта. Та як ви розумiєте поняття — "освiта"? За колишнiх днiв це було переважно словесним явищем; iнакше кажучи, ви могли б змусити дитинча зазубрити хорошу енциклопедiю й воно знало б, мабуть, бiльше, нiж школа може надати. Докторе Гуммер, чи ви звiтуєте собi в тiм, що для сучасного пiдлiтка який-небудь середньовiчний похiд має меншу життєву цiннiсть, нiж похiд (вона трохи не пiдмигнула) в кафетерiю з парубком? Це я повторюю жарт, який днями дозволила собi наша психоаналiтичка. Ми живемо не тiльки в свiтi iдей, але й у свiтi речей.

Слова без практичного досвiду не мають сенсу. Що, власне кажучи, можуть значити для Доро еї Гуммерсон яка-небудь Грецiя чи Ближнiй Схiд з їх гаремами та рабинями? " Ця програма мене спочатку дещо збентежила; та я порадився з двома розумними дамами, в минулому пов'язаними зi школою, й вони запевнили мене, що дiвчата там багато й ґрунтовно читають i що вся ця дурня щодо "комунiкацiї" — просто рекламне дзижчання, маюче на метi оздобити старомодну Бердслейську гiмназiю корисним в фiнансовому сенсi "модерним" вiдтiнком, хоч насправдi вона зосталась так само бундючною, як чепець.

Iнше, що менi сподобалось в цiй саме школi, розсмiшить, напевно, декотрих з моїх читачiв; та для мене воно бачилось дуже важливим, бо вже так я влаштований. Рiч у тiм, що через вулицю, як раз проти нашого будинку, я помiтив пролом межи будiвель — смiттєве пустище з яскраво-фарбованими кущами, груду цеглин, кiлька безладно покладених дошок i лiлово-палеву пiну вбогих осiннiх квiтiв; через цей вилом можна було розгледiти в млойнiй далинi вiдрiзок шкiльної вулицi, яка йшла паралельно до нашої, Теєрiвської, а за цим вiдрiзком — шкiльний майданчик для iгор. Окрiм психологiчного потiшання вiд сумiжностi Дольчиного дня з моїм, наданого менi цiєю комбiнацiєю, я одразу вiдчув задоволення, яке я отримаю, розглядаючи з лiжка в кабiнетi, за допомогою потужного бiнокля, статистично неминучий вiдсоток нiмфеток серед дiвчаток, якi бавляться навколо Доллi пiд час великої перерви. Нажаль, з першого ж шкiльного дня з'явились робочi й збудували паркан впоперек пустища, по чому дуже скоро за парканом зросла споруда з жовтого дерева, яка щiльно закрила мiй чарiвний пролом. Коли ж вони нагромадили достатньо матерiалу, щоб зашкодити менi, цi абсурднi будiвники урвали роботу й нiколи не з'явилися знову.

5.

На Теєрiвськiй вулицi — однiй з кращих негендлярських вулиць, пiд зеленими, рудими, золотими деревними шатрами поважного унiверситетського мiстечка, було неминучим, щоб завелись особи, якi стрiчають вас чемним гавкотом метеорологiчних вiтань. Я пишався точною температурою моїх стосункiв з ними: жодної вульгарностi, але повна вiдчуженiсть. Мiй сусiд на захiд вiд мене, який мiг бути дiлком або професором, або тим i другим, був промовляв до мене, поки голив газон або поливав авто, або дещо пiзнiше, розморожував проїзд до ґанку (байдуже, що всi цi дiєслова не до ладу) та моє уривчасте бумкання, будучи лише тiєю мiрою членоподiбним, що звучало як трафаретне погодження або запитальне заповнення паузи, заважало будь-якому розвитковi фамiльярних стосункiв.