Війна і мир (том 2) (переклад Віктора Часника) - Толстой Лев

Вони були друга пара, яка увійшла в коло. Князь Андрій був одним з кращих танцюристів свого часу. Наташа танцювала чудово. Ніжки її в бальних атласних черевичках швидко, легко і незалежно від неї робили свою справу, а обличчя її сяяло захватом щастя. Її оголені шия і руки були худі і негарні. У порівнянні з плечима Елен, її плечі були худі, груди невизначені, руки тонкі; але на Елен був уже начебто лак від всіх тисяч поглядів, що ковзали по її тілу, а Наташа здавалася дівчинкою, яку в перший раз оголили, і якій би дуже соромно це було, якщо б її не запевнили, що це так необхідно, треба.

Князь Андрій любив танцювати, і бажаючи скоріше звільнитися від політичних і розумних розмов, з якими всі зверталися до нього, і бажаючи скоріше розірвати це прикре йому коло збентеження, що утворився від присутності государя, пішов танцювати і вибрав Наташу, бо на неї вказав йому П'єр і тому, що вона перша з гарненьких жінок потрапила йому на очі; але як тільки він обійняв цей тонкий, рухомий стан, і вона заворушилася так близько від нього і посміхнулася так близько йому, вино її принади вдарило йому в голову: він відчув себе ожилим і молодшим, коли, переводячи дихання і залишивши її, зупинився і став дивитися на танцюючих.

Глава 17

Після князя Андрія до Наташі підійшов Борис, запрошуючи її до танцю, підійшов і той танцюрист-ад'ютант, який почав бал, і ще молоді люди, і Наташа, передаючи своїх зайвих кавалерів Софійці, щаслива і розчервоніла, не переставала танцювати цілий вечір. Вона нічого не помітила і не бачила з того, що займало всіх на цьому балі. Вона не тільки не помітила, як государ довго говорив з французьким посланником, як він особливо милостиве говорив з такою-то дамою, як принц такий-то і такий-то зробили і сказали те-то, як Елен мала великий успіх і удостоїлася особливої уваги такого-то; вона не бачила навіть государя і помітила, що він поїхав тільки тому, що після його від'їзду бал більше пожвавився. Один з веселих котильйонів, перед вечерею, князь Андрій знову танцював з Наташею. Він нагадав їй про їхнє перше побачення в Отрадненської алеї і про те, як вона не могла заснути в місячну ніч, і як він мимоволі чув її. Наташа почервоніла при цьому нагадуванні і намагалася виправдатися, як ніби було щось соромне в тому почутті, в якому мимоволі підслухав її князь Андрій.

Князь Андрій, як всі люди, які виросли в вищому світі, любив зустрічати в світі те, що не мало на собі загального світського відбитка. І така була Наташа, з її подивом, радістю і боязкістю і навіть помилками у французькій мові. Він особливо ніжно і дбайливо поводився і говорив з нею. Сидячи біля неї, розмовляючи з нею про найпростіші і незначні предмети, князь Андрій милувався на радісний блиск її очей і посмішки, яка належала не до говоріння промов, а до її внутрішнього щастя. У той час, як Наташу вибирали і вона з посмішкою вставала і танцювала по залі, князь Андрій милувався особливо на її боязку грацію. В середині котильйонів Наташа, закінчивши фігуру, ще важко дихаючи, підходила до свого місця. Новий кавалер знову запросив її. Вона втомилася і захекалася, і мабуть подумала відмовитися, але зараз знову весело підняла руку на плече кавалера і посміхнулася князю Андрію.

"Я б рада була відпочити і посидіти з вами, я втомилася; але ви бачите, як мене обирають, і я цьому рада, і я щаслива, і я всіх люблю, і ми з вами все це розуміємо", і ще багато чого і багато сказала ця посмішка. Коли кавалер залишив її, Наташа побігла через залу, щоб взяти двох дам для фігур.

"Якщо вона підійде перш до своєї кузини, а потім до іншої жінки, то вона буде моєю дружиною", сказав абсолютно несподівано сам собі князь Андрій, дивлячись на неї. Вона підійшла перш до кузини.

"Яка дурниця іноді приходить в голову! – подумав князь Андрій; – але вірно тільки те, що ця дівчина так мила, так особлива, що вона не протанцює тут місяця і вийде заміж ... Це тут рідкість", думав він, коли Наташа, поправляючи троянду, що відкинулась у корсажа, сідала біля нього.

В кінці котильйону старий граф підійшов в своєму синьому фраку до танцюючих. Він запросив до себе князя Андрія і запитав у дочки, чи весело їй? Наташа не відповіла і тільки посміхнулася такою усмішкою, яка з докором говорила: "як можна було питати про це?"

– Так весело, як ніколи в житті! – сказала вона, і князь Андрій помітив, як швидко піднялися було її худі руки, щоб обійняти батька і негайно ж опустилися. Наташа була така щаслива, як ніколи ще в житті. Вона була на тому вищому ступені щастя, коли людина робиться цілком довірливою і не вірить в можливість зла, нещастя і горя.

П'єр на цьому балі в перший раз відчув себе ображеним тим становищем, яке займала його дружина у вищих сферах. Він був похмурий і неуважний. Поперек чола його була широка складка, і він, стоячи біля вікна, дивився через окуляри і нікого не бачив.

Наташа, прямуючи до вечері, пройшла повз нього.

Похмуре, нещасне обличчя П'єра вразило її. Вона зупинилася проти нього. Їй хотілося допомогти йому, передати йому надлишок свого щастя.

–Як весело, графе, – сказала вона, – чи не так?

П'єр неуважно посміхнувся, явно не розуміючи того, що йому говорили.

– Так, я дуже радий, – сказав він.

"Як можуть вони бути незадоволені чимось, думала Наташа. Особливо такий хороший, як цей Безухов? " На погляд Наташі всі бувші на балі були однаково добрі, милі, прекрасні люди, що люблять один одного: ніхто не міг образити один одного, і тому всі повинні були бути щасливі.

Глава 18

На другий день князь Андрій згадав вчорашній бал, але не надовго зупинився на ньому думками. "Так, дуже блискучий був бал. І ще ... так, Ростова дуже мила. Щось в ній є свіже, особливе, що не петербурзьке, що відрізняє її ". Ось все, що він думав про вчорашній бал, і напившись чаю, сів за роботу.

Але від втоми або безсоння (день був поганий для занять, і князь Андрій нічого не міг робити) він все критикував сам свою роботу, як це часто з ним бувало, і радий був, коли почув, що хтось приїхав.

Це приїхав був Бицький, що служив в різних комісіях, бував у всіх товариствах Петербурга, пристрасний шанувальник нових ідей і Сперанського і заклопотаний вістовий Петербурга, один з тих людей, які обирають напрямок як плаття — по моді, але які саме тому здаються самими гарячими партизанами напрямків. Він заклопотано, ледве встигнувши зняти капелюх, вбіг до князя Андрія і негайно ж почав говорити. Він тільки що дізнався подробиці засідання державної ради нинішнього ранку, відкритого государем, і з захопленням розповідав про те. Промова государя була надзвичайна. Це була одна з тих речей, які вимовляються тільки конституційними монархами. "Государ прямо сказав, що рада і сенат суть державні стани; він сказав, що правління має мати підставою не свавілля, а тверді основи. Государ сказав, що фінанси повинні бути перетворені і звіти бути публічними", розповідав Бицький, б'ючи на відомі слова і значуще розкриваючи очі.

— Так, нинішня подія є ера, найбільша ера в нашій історії, — уклав він.

Князь Андрій слухав розповідь про відкриття Державної Ради, якої він очікував з таким нетерпінням і який приписував таку важливість, і дивувався, що подія ця тепер, коли вона відбулася, не тільки не обходила його, але яка йому здавалося більш ніж нікчемною. Він з тихою насмішкою слухав захоплену розповідь Бицького. Найпростіша думка приходила йому в голову: "Яка справа мені і Бицького, яке діло нам до того, що государю завгодно було сказати в Раді! Хіба все це може зробити мене щасливішим і краще? "

І це просте міркування раптом знищило для князя Андрія весь колишній інтерес до перетворень, що здійснюються. В цей же день князь Андрій мав обідати у Сперанського "в маленькому зборах", [en petit comite,] як йому сказав господар, запрошуючи його. Обід цей в сімейному та дружньому колі людини, якою він так захоплювався, перш дуже цікавив князя Андрія, тим більше що до сих пір він не бачив Сперанського в його домашньому побуті; але тепер йому не хотілося їхати.

У призначений час обіду, однак, князь Андрій вже входив в власний, невеликий будинок Сперанського біля Таврійського саду. У паркетній їдальні невеликого будиночка, що відрізнявся незвичайною чистотою (нагадує чернечу чистоту) князь Андрій, трохи спізнившись, вже знайшов о п'ятій годині зібраним все коло цього petit comite, інтимних знайомих Сперанського. Дам не було нікого крім маленької дочки Сперанського (з довгим обличчям, схожим на батька) і її гувернантки. Гості були Жерве, Магницький і Столипін. Ще з передньої князь Андрій почув гучні голоси і дзвінкий, виразний регіт — регіт, схожий на той, яким сміються на сцені. Хтось голосом, схожим на голос Сперанського, чітко відбивав: ха ... ха ... ха ... Князь Андрій ніколи не чув сміху Сперанського, і цей дзвінкий, тонкий сміх державної людини дивно вразив його.

Князь Андрій увійшов до їдальні. Вся компанія стояла між двох вікон у невеликого столу з закускою. Сперанський в сірому фраку з зіркою, очевидно в тому ще білому жилеті і високий білій краватці, в яких він був на знаменитому засіданні Державної Ради, з веселим обличчям стояв біля столу. Гості оточували його. Магницький, звертаючись до Михайла Михайловича, розповідав анекдот. Сперанський слухав, вперед сміючись того, що скаже Магницький. У той час як князь Андрій увійшов до кімнати, слова Магницького знову заглушив сміх. Голосно басив Столипін, пережовуючи шматок хліба з сиром; тихим сміхом сичав Жерве, і тонко, чітко сміявся Сперанський.

Сперанський, все ще сміючись, подав князю Андрію свою білу, ніжну руку.

– Дуже радий вас бачити, князь, – сказав він. – Хвилинку ... звернувся він до Магницького, перериваючи його розповідь. – У нас нині домовленість: обід задоволення, і ні слова про справи. – І він знову звернувся до оповідача, і знову засміявся.

Князь Андрій з подивом і сумом розчарування слухав його сміх і дивився як сміється Сперанський. Це був не Сперанський, а інша людина, здавалося князю Андрію. Все, що перш таємниче і привабливо уявлялося князю Андрію в Сперанському, раптом стало йому ясно і непривабливо.

За столом розмова ні на мить не замовкала і складався як нібито із зібрання смішних анекдотів.