Мацюсеві пригоди - Корчак Януш

Адже зрозуміло, що хоч одна битва має відбутися.

Ідуть війська, ідуть, ідуть, ніхто їх не затримує. Народ бачить, що ніхто не захищає, і, розгніваний на Мацюся, не тільки не обороняється сам, а навіть вітає ворога як рятівника.

Гайда, діти, до школи, минулася Мацюсева влада...

Аж раптом хтось іде й метляє білим прапором.

Ага, Мацюсь уже дізнався про війну.

Молодий король прочитав Мацюсеву ноту й зареготався:

— Ого, який щедрий ваш Мацюсь, пропонує мені половину золота! Такий подарунок, ха-ха, хто б не поласився?

— То що я маю відповісти моєму королеві? Коли половини золота замало, ми можемо дати більше. Чекаю на вашу відповідь.

— Ну, то скажи своєму Мацюсеві, що з дітьми не домовляються, їх — лупцюють. І більше ніяких листів мені не принось, бо й тобі перепаде на горіхи. Ну, мерщій забирайся геть!

Молодий король кинув ноту на підлогу й став топтати її ногами.

— Ваша королівська величність, міжнародне право вимагає відповіді на королівські листи.

— Ну, коли так, то я відповім.

І на Мацюсевому листі, зібганому й забрудненому, молодий король написав лише два слова: "Нема дурників!"

Тим часом Мацюсева столиця дізналася про війну та про Мацюсеву ноту й з нетерпінням чекала відповіді. І ось надходить така відповідь. Усі страшенно обурились.

— Який зарозумілий. Який брутальний. Стривай, ми ще тобі покажемо!

І місто не на жарт почало лаштуватися до оборони.

— Ми ще тобі покажемо!

Всі як один стали на бік Мацюся. Забули всі кривди й прикрості — пам'ятали лише його заслуги. І тепер не одна, а всі газети писали про Мацюся-реформатора, про Мацюся-героя.

На фабриках робота кипіла вдень і вночі. Війська вчилися на вулицях і на майданах. Усі повторювали Мацюсеві слова: "Перемогти або загинути!"

Щодня надходили нові відомості та чутки; одні погані, інші хороші:

— Ворог наближається до столиці.

— Сумний король обіцяв Мацюсеві допомогу.

— Бум-Друм надсилає своє чорне військо.

А коли Клю-Клю вивела п'ятсот чорних дітей на вулицю, жителів міста охопив такий захват, що вони закидали її квітами й носили на руках.

Тим часом ворог наближався. І, нарешті, почалася битва.

У місті чулися постріли. Ввечері люди вилазили на дахи й казали, що бачать вогонь. Це була правда. На другий день битви постріли чулися вже менш виразно. І всі казали, що це, певно, Мацюсь переміг ворога й жене його геть від столиці.

На третій день запала тиша.

— Ворог, мабуть, уже далеко.

Та ось надійшла звістка з поля бою, що ворог, хоч і одійшов верст на п'ять, проте його не розбито і він заліг в окопи, на всяк випадок підготовлені раніше.

Битву можна було б виграти, але гармат та пороху в Мацюся не вистачало. Битву можна було б виграти, бо ворог не сподівався, що столиця оборонятиметься; Мацюсь був змушений економити порох, щоб не лишитися без нічого. Прикро, але нічого не вдієш.

Тим часом до ворожого короля з'явився шпигун-журналіст. Молодий король з люттю накинувся на нього:

— Що ж ти мені набрехав, ніби в Мацюся нема ані пороху, ані гармат?! Ах ти мерзотник! Коли б я не був такий обережний, то, певно, програв би війну.

І тут шпигун розказав, як Мацюсь його викрив, як стріляв у нього, як він ледве втік і цілий тиждень ховався в льоху, що, мабуть, їх хтось зрадив, бо Мацюсь вийшов у місто і побачив на власні очі, що там коїться. Розказав шпигун і про Фелека, словом, про все.

— Мацюсеві скрутно: пороху й гармат у нього мало. Але захищатися легше, ніж нападати. До того ж, у пих поруч столиця, і все напохваті. А нам треба привозити здалеку. Самі ми не впораємося. Друг жовтих королів повинен прийти до нас на допомогу.

— Еге, повинен. Він мене не дуже щось полюбляє. До того ж, коли він прийде помагати, то доведеться з ним ділитися.

— Нічого не вдієш.

"А може, краще взяти половину золота та припинити війну?" — подумав молодий король.

Та вже пізно.

Отож шпигун негайно виїхав у столицю короля, друга жовтих королів, і почав його вмовляти, щоб той виступив проти Мацюся. Але друг жовтих королів не згодився.

— Мацюсь не заподіяв мені нічого лихого.

Шпигун почав його умовляти.

Виступити, мовляв, необхідно, бо Мацюсь і так програє війну. Адже молодий король уже під самою столицею. Якщо він один пройшов такий шлях, то й далі дасть собі раду. А що тоді? Молодий король забере все собі. Він не потребує допомоги, а тільки хоче, аби королі порівну поділилися, щоб не було потім заздрості.

— Ну, гаразд: пораджуся ще з сумним королем. Або ми виступимо вдвох, або не виступить ніхто.

— Скільки мені чекати відповіді?

— Три дні.

— Гаразд.

І ось друг жовтих королів пише сумному королю про свій намір, та невдовзі одержує відповідь, що сумний король тяжко хворий і не може відписати. А тут надходить лист від Мацюся з проханням допомогти, оскільки на нього несправедливо напали:

"Ви тільки погляньте, який він: прикидався другом, нібито подарував мені порт та продав кораблі. А тепер висадив у повітря дві фортеці, скористався з того, що діти зіпсували телефон та телеграф, і вдерся з своїм військом. А коли я спитав, які в нього претензії, що, може, йому шкода порту, то я ладен віддати за нього половину золота, молодий король намолов дурниць і написав: "Нема дурників". Хіба так роблять?"

Такого ж листа, тільки ще сердечнішого, написав Мацюсь до сумного короля.

Сумний король зовсім не був хворий. Коли він таємно поїхав до Мацюся, то наказав лікареві говорити, що він захворів, аби ніхто, крім лікаря, не входив до нього в спальню. І лікар щоранку входив у порожню спальню й нібито оглядав там короля, приносив різні ліки, які тут же виливав, та їжу, яку сам з'їдав.

А коли сумний король повернувся, нарешті, з подорожі і справді ліг у постіль, то був такий стомлений, що всі повірили, нібито він переніс тяжку хворобу. Адже неприємно й важко подорожувати по країні, де точиться війна, та ще коли доводиться ховатися від сторонніх очей.

Як тільки сумний король увійшов у кабінет і прочитав обидва листи, він тут же сказав:

— Приготуйте мені королівський поїзд. Їду до короля — друга жовтих.

Сумний король думав, що умовить його на допомогу Мацюсеві. Хіба міг він знати, до якої підступності вдасться шпигун-журналіст.

Розділ п'ятдесятий

Мацюсь не заподіяв тобі нічого лихого,— люто подумав шпигун, виходячи від короля.— В мене є три дні. Треба зробити щось таке, аби ти розізлився на Мацюся. Тоді ти не так заговориш".

У шпигуна в кишені був папір з підписом Фелека та з підробленим підписом Мацюся. Це було звернення до дітей усього світу,

"Діти,— писалося в цьому зверненні,— я, Мацюсь Перший, звертаюся до вас, щоб ви допомогли мені здійснити мої реформи. Я хочу зробити так, щоб дітям не треба було слухатися дорослих. Хочу, щоб діти могли робити, що бажають. Ми тільки й чуємо: не можна, не гаразд, неввічливо. Це несправедливо. Чому дорослим можна все, а нам нічого? На нас завжди сердяться й кричать. Навіть б'ють нас. Я хочу, щоб діти мали такі ж права, як і дорослі.

У моїй державі я вже дав дітям права, і в країні королеви Кампанелли діти вже збунтувалися. Повстаньте ж і вимагайте своїх прав. А якщо ваші королі не згодяться, скиньте тих королів і виберіть мене. Я хочу бути королем дітей усього світу: білих, жовтих і чорних. Я дам вам волю. Так допоможіть же мені й повстаньте в усьому світі.

Підписали:

К о р о л ь М а ц ю с ь

М і н і с т р б а р о н ф о н Р а у х".

Журналіст пішов у друкарню, звелів надрукувати велику кількість цих листівок і розкидав їх по всьому місту. Кілька листівок він забруднив болотом, потім висушив, зібрав і сховав у кишеню.

Сумний король і король — друг жовтих саме радилися, що їм робити, і вже хотіли було допомогти Мацюсеві, аж тут увійшов журналіст і сказав:

— Дивіться, що витворяє Мацюсь: він підбурює дітей, хоче стати королем усього світу. Ось я знайшов на вулиці три таких листівки. Вибачте, що вони трохи забруднені.

Королі прочитали й страшенно зажурилися.

— Нічого не вдієш. Ми повинні виступити проти Мацюся. Він втручається в життя наших дітей. Це дуже негарно.

У сумного короля в очах бриніли сльози:

— Що цей Мацюсь накоїв! Що накоїв! Навіщо він так написав?

І він подумав: "Може, для Мацюся буде краще, коли я теж оголошу йому війну. Вони все одно його переможуть, тоді вони будуть безпощадні, то хоч я зможу стати йому в пригоді".

Коли Мацюсь дізнався, що і сумний король, і король — друг жовтих виступили проти нього, він у першу мить не йняв тому віри.

— Отже й сумний король зрадив мене. Ну, що ж, я показав їм у минулій війні, як Мацюсь перемагає, тепер покажу, як Мацюсь гине.

Всі жителі столиці вийшли з лопатами, почали копати рови, робити насипи. Викопали три лінії оборони: одну — за двадцять верст від міста, а дві інші — на відстані п'яти верст одна від одної.

— Будемо відступати крок за кроком.

Коли молодий король дізнався, що війська двох королів ідуть йому на допомогу і перебувають уже недалеко, він розпочав битву, бо хотів перший вдертися в столицю. Думав, що йому пощастить. І справді, дещо йому вдалося, він навіть захопив першу лінію укріплень. Але друга лінія була міцніша, насипи вищі, рови ширші і більше колючого дроту. І саме тоді надійшла допомога. Три війська, об'єднавшись, ударили на військо Мацюсеве.

Весь день точився бій. Ворог зазнав великих втрат, але Мацюсь тримався міцно.

— Може, дамо йому спокій? — запропонував сумний король, та союзники люто накинулись на нього.

— Ні, ми повинні розгромити цього гордія.

І вже вдосвіта знову закипів бій.

— Ого, він уже менше стріляє,— радів ворог.

І, справді, цього дня Мацюсеве військо стріляло менше, оскільки командування дало наказ: "Берегти порох і кулі".

— Що робити? — питає Мацюсь.

— Я гадаю,— сказав старший міністр,— треба просити ще раз, щоб вони припинили війну. Хіба можна вести війну без пороху?

На військовій раді була присутня Клю-Клю як начальник чорного загону. Загін цей ще не брав участі в боях, бо не був озброєний. Чорні діти вміли стріляти лише з луків; але довгий час вони не знаходили відповідного дерева для виготовлення стріл, і ось лише сьогодні їхня зброя була готова.

— Слухайте,— втрутилася Клю-Клю.— Я раджу відійти вночі на третю лінію оборони. Цієї ж ночі хто-небудь пробереться у ворожий табір і скаже, що Бум-Друм надіслав чорне військо з дикими звірами.