Не хочу, щоб він помирав - Олдрідж Джеймс

Ти хочеш, щоб я була такою щедрою, як зараз?

— Так. Звісно, хочу!

— Попроси.

— Не буду.

— То хоч просто скажи. Будь ласка, Скотті, благаю.

— Твоя неймовірна щедрість...

— Ти справді так думаєш? Я щедра? Дуже щедра?

— Не можу добрати слів...

— Бачиш, що для людини важливо? Щедрість. І безроздільність. Належати комусь безроздільно! Розумієш, Скотті? Ох, як мені це потрібно! Коли б ти тільки знав! Ось вона, безроздільність! Ну, скажи мені що-небудь іще.

Йому нічого було сказати.

— Я тебе вб'ю, якщо ти мовчатимеш. Скажи хоч що-небудь!

— "Про любов вам не розкажуть Всі слова на білім світі..."

— Говори, любий, ще говори! Я не знала, що ти такий... Ти завжди від мене ховався. Ти такий надзвичайний. Говори ще, благаю...

— "Про любов вам не розкажуть Всі слова на білім світі..."

— Який же ти хороший! Благаю, говори ще... Повторюй це без кінця. Я ніколи не чула нічого чарівнішого. 0x7 який же ти незбагненний, Скотті. І як нам чудесно удвох. Ох, я, здається, помру від щастя. Бачиш, я плачу. Бачиш, які ми щасливі...

Трохи згодом вона заспокоїлась і навіть заговорила про майбутнє.

— Якщо ти добре поводитимешся...— сказала вона жартівливо.

— З ким, з тобою?

— Ні. З Черчем! Адже він став для тебе якоюсь невідчепною маною.

— Бідолашний Черч,— сказав він.— От не думав, не гадав, що йому потрібен твій захист.

— Не будь злостивим. До Черча мені нема ніякого діла.

— То чого ж тобі так допікає, що мені до нього є діло?

— Мені це не допікає, любий. Мені це заважає. І тобі теле. Невже ти не можеш викинути цього з голови? Невже я не можу тебе переконати?

— Очевидно, не можеш, Люсі.

— То що ж ти збираєшся робити?

— Іще не знаю.

— Послухай, Скотті! — Вона сіла й схилилася над ним.— Нам з тобою може бути дуже-дуже гарно, ми будемо щасливі. І все в нас піде чудесно, я знаю. По суті, я сама кинулась тобі в обійми, але, клянуся, це тому, що я готова віддати тобі все своє життя! Ти повинен це відчувати.

— Не треба зараз про це говорити.

— Гаразд. Але все-таки, що ж ти надумався?

— А що б ти хотіла, щоб я надумався? — сказав він уже з роздратуванням.

— Я б хотіла, щоб ти робив те, що тобі під силу. Ти повинен дати згоду на пропозицію Уоррена. Це буде правильно, дуже правильно. Я знаю, що думає сам Уоррен; я знаю, що від тебе він у захваті; він хоче відкрити перед тобою великі можливості, і треба лише скористатися ними як слід. Я так боюся, що, засліплений ненавистю до Черча, ти зіпсуєш собі майбутнє. Тільки за тебе єдиного я непокоюсь. Я хочу, щоб тебе визнали, оцінили по заслугах. Нарешті тобі випадає нагода чогось домогтись, показати себе! І я хочу, щоб

ти це зробив. Тоді ми будемо щасливі. А всі оті безглузді фантазування відносно Черча викинь геть з голови — вони тебе тільки зламають, погублять, залишать ні з чим. Абсолютно ні з чим, Скотті!

— Ти гадаєш, я можу дозволити, щоб злочинна помилка Черча розвіялась у пам'яті людей, мов дим?

— Саме так, бо тепер це не має ніякого значення.

— І це кажеш ти?

— Так, це кажу я. Я не можу простити Джеку Черчу того, що він зробив, але я можу про це забути, бо повинна про це забути. Так само, як і ти. Адже ти для мене тепер усе. Хіба не бачиш?

— Бачу, бачу. Не треба так хвилюватис^,

— Та як же мені не хвилюватись! Ти тільки подумай, як добре нам може бути. Пробач, що я напосі-лась на тебе, але я нічого не можу з собою вдіяти. Не можу. Я віддаю тобі все, Скотті. Коли б ти тільки знав...

Скотт заспокоїв її.

— Гаразд,— сказав він зненацька.— Я все одно нічого не можу вирішити. Я тобі казав: Черч для мене— не просто недоумок, що вкинув у м'ясорубку два десятки людей. Але я не бачу виходу, не знаю, з чого мені почати. Тому краще забути про Черча. Очевидно, я повинен буду про нього забути.

— Саме повинен! І я певна, що ти так і зробиш.

— А комусь би треба було поквитатися з ним, і вже давно,— з болем промовив він.— Хоча б з ним одним. Інакше почуватимеш себе таким жалюгідним нікчемою...

— Я тебе розумію. Але ти мусиш забути всю цю історію. Геть-чисто забути! До того ж тепер не від Черча, а від генерала Уоррена залежить твоє майбутнє...

— Еге. Треба завтра сходити до Уоррена.

— Тобі ж подобається Уоррен. Я знаю, що подобається. Не думай про Черча. Він — ніщо.

— Гаразд. Гаразд... З ним уже покінчено.

— От бачиш! Який ти хороший, який благородний, Скотті! Дорогий ти мій, рідний... От бачиш, як нам чудесно, які ми будемо щасливі!..

ЧАСТИНА ТРЕТЯ

У СМЕРТІ?..

РОЗДІЛ 20

Він знав, які вони щасливі і які гони можуть бути щасливі.

Про це він думав, сидячи на задньому сидінні старенького "фіата"-таксі, яке вів підсліпуватий шофер у галабії. Шофер безнадійно силкувався вчасно помітити невидимі для нього перешкоди, що загрозливо рухались попереду або ще загрозливіше ставали йому на дорозі. Так, міркував Скотт, Люсі мала рацію, коли казала, що кохання — це щедрість. Якщо в коханні є хоч якийсь сенс, він — у душевній щедрості. Найактивніше з дієслів — давати. Та кому потрібні всі оці визначення? Адже він і сам їй сказав, повторюючи слова Вільяма Блейка (Скотт зашарівся, згадуючи, що промовляв їх у голос):

Про любоз вам не розкажуть Всі слова на білім світі; І невидимо, й мовчазно Диха цей ласкавий вітер.

Кохання щедре, невидиме для очей і німе. І Люсі була такою щедрою, що він раптом знову відчув, як його заливає гарячою хвилею, як усе його єство проймає дрож. Дуже непідходящий настрій для розмови з Уорреном!

Щоб заспокоїтись, увійти в норму, він нахилився вперед і став дивитися туди, куди лупив очі шофер. Але відстань між НИМРІ В цьому старомодному лімузині була така велика, а напруження, з яким водій таксі вдивлявся у свою долю, що підстерігала його на кожному кроці, було до того лячне, що він знову відкинувся назад. Не завадило б поділитися своїми думками з Уорреном. Уоррен усе зрозуміє. Сором'язливо відведе очі і, як завжди, майже не розтуляючи вуст, промимрить: "Що так, то так. Справжнє кохання — це насамперед щедрість, без-меж-на щедрість... Молена б, звичайно, підшукати й точніше визначення..."

Недоречні зараз усі ці думки!

— Ай оста! 1— гукнув він шоферові.— Зупиніться десь тут. Де вам зручно.

"Фіат" занесло праворуч, і він зупинився. Скотт вийшов, попросив водія зачекати, а сам кілька хвилин стояв нерухомо. Руки його тремтіли. І весь ВІН ПІД СВІЖИМ враженням її близькості, її щедрості відчував такий трепет, що втамувати його могла тільки ходьба. Скотт рушив уздовж тротуару, ніби знав, куди йому йти. Але йти було нікуди. Він купив газету в хлопчика у фесці, який, побачивши його форму, машинально сплюнув.

Опинившись поблизу закусочної "Брати Іеаєвичі", де готували найкращі в Каїрі фул і тамію 2, Скотт зайшов туди. Довкола був пожовклий від старості мармур та ажурні решітки з поточеного іржею і часом заліза. Скотт зупинився біля величезного чавунного казана, що кипів над двома ревучими примусами. Взявши з прилавка варене яйце, він розбив його, обчистив і проковтнув майже цілим. Відмовившись од миски супу та хліба з фулом, запропонованих йому послужливим кухарем, він з'їв ще одне круте яйце й підійшов до крана, де клієнти "Братів Ісаєвичів", насьорбавшись молохії3, могли сполоснути масні роти. Він плюснув у лице холодною водою, витерся носовиком і, посвіжілий, вийшов надвір.

— Ахлян вахсалян, йа кептен 4,— сказав йому на прощання кухар.

Дивно було чути це привітання, ідучи геть, проте воно означало, що його, як давнього друга, запрошували приходити ще.

— Merci 5, Ібрагім,— сказав Скотт і пішов до машини.

Водій таксі зосліпу не^впізнав у ньому свого пасажира; він довго і самовіддано не пускав Скотта, поки не почув його голосу, а потім одразу дав повний газ перед самісіньким носом запряженого у віз коня. Фурман загорлав їм услід :

— Щоб тобі господь дім зруйнував, клятий байстрюк! Життя немає через ці таксі! Ти що, сліпий?

1 Хазяїн! (Араб.).

2 Назва страви з бобів, варених у маслі (араб.).

3 Овочева юшка з часником (араб.).

4 Гостинно просим, капітане (араб.).

5 Спасибі (фрапц.).

"Атож,— сказав сам собі Скотт.— Він сліпий, бідолаха. Зовсім сліпий".

Сліпота не здавалась таким уже лихом у країні, де два чи три проценти населення були сліпі, де п'ятдесят процентів сільських дітей помирало, не досягши п'ятирічного віку, а ті, що виживали, ледве дотягували до п'ятнадцяти-двадцяти років, і ніяк не більше.

Однак це теж мало підходило для сьогоднішньої розмови з Уорреном, і Скотт не міг зрозуміти, звідки взагалі навіялись йому такі думки: мабуть, від Куо-термейна чи, може, від отого терориста Гамаля.

Про сліпоту він подумав, дивлячись на сліпого шофера, а від того згадався Джек Броді, в тілі якого не лишилося, мабуть, жодного, бодай найменшого живого нерва, коли його так страшно обпалило на мінному полі; особливо лице та очі — їх випалило зовсім. Навіть нутрощі, що повилазили з-під горілого м'яса, й ті обвуглились і почорніли. Колись могутні м'язи висіли на животі та грудях, мов зотліле ганчір'я. Але найбільше запам'яталися порожні орбіти на спаленому до кісток обличчі. З цього обличчя безслідно зникли руда борода й руде волосся — їм ні на чому було більше триматись.

"Мозеса? Твого друга Мозеса?" — перепитала його Люсі.

Волосся й борода у Мозеса були червоні тому (як одного разу висловився Пікерінг), що він палив своє життя з усіх кінців. Не було такого зусилля, яке б могло поглинути його гарячий запал, і тому він розтрачував його на що завгодно — кожної години, кожної хвилини, кожної секунди свого життя. Він спалював на цьому вогні колену мить, даровану йому долею.

"Палаючий Броді!" — сказав про нього Пікерінг.

Якби ж Пікерінг тоді знав, що цими словами він передрікає кончину Джека! Він напророчив і Скотту: "Ви так і помрете цільною людиною — правильної циліндричної форми, а мене й смерть забере, розтерзаного на безліч часток". І це було трагічним віщуванням в устах людини, яку порвало на шматки. Та Пікерінг хоч помер одразу, а в Джека лишилася жити одна незгасла ниточка в мозку. Вона дала йому змогу почути голос Скотта і попросити довершити те, чого не спромігся зробити вогонь.

В той час, в ту жахливу мить добити Джека здавалося актом милосердя. Але в пам'яті цей вчинок не зберігся таким. Зберігся найтяжчий спогад про те, що він, Скотт, обірвав останній живий нерв Джека Броді.