Не хочу, щоб він помирав - Олдрідж Джеймс
бачите, вже заводить... ще кілька клубків ядучого диму... вмикав швидкість... Ні, ви тільки погляньте!.. Ще затяжка — і поїхав. Старий пень! Але просто чародій у всьому, що стосується електрики. Ходімо. Я вас проведу на цей матч.
Скотт ішов слідом за ним, відчуваючи такий самий приплив симпатії до цієї людини, який він нещодавно відчув до Гамаля.
Ніякої наради не було, і Черч спровадив Пікока геть.
— Сідайте ближче, Скотт, та зніміть свою амуніцію.— У Черча навіть ввічливість виявлялась у формі наказу.— Мені якось дивно бачити на вас оте реміння.
Скотт сів на найближчий стілець, не потурбувавшись відповісти, що портупея йому підтримує штани.
— В цю війну портупею носять тільки піжони,— вів далі Черч, розтягуючи тонкогубий рот в подобу добродушної усмішки.— Ви цього, звичайно, пам'ятати не можете, але портупея служила нам добру службу в першу війну; ми тоді носили незрівнянно важчі пістолети й гранати. Доводилось її одягати, щоб зменшити навантаження на поясний ремінь. Але тепер особисту зброю і гранати носять рідко; в такій війні, як зараз, вони й не дуже потрібні офіцерові. В окопній війні, в рукопашному бою, коли ти на відчай душі кидаєшся вперед, конче треба щось мати в руках, інакше почуваєш себе зовсім беззахисним. І все одно у тебе ідіотський вигляд.
Черч розгортав перед Скоттом такі мальовничі й такі дорогі йому спогади. Нанизуючи слово на слово, він намагався розтермосити гостя, пробитися крізь його непроникну броню.
Скотт слухав, не підводячи очей. Він розстебнув мідну пряжку портупеї, витяг з-під погона шлею, скинув ремінний пояс з пістолетом у кобурі, акуратно все це скрутив і поклав біля себе на полірований стіл.
— Нам з вами треба обговорити багато питань,— сказав Черч, промацуючи шлях до головної теми розмови.— Але мені здається, що насамперед вам треба знати, чого ми від вас хочемо, а потім уже...— Черч підвів свої поцятковані дрібним ластовинням руки. Він надзвичайно потребував допомоги.
Та Скотт і в гадці не мав іти йому назустріч.
— Адже я знаю: ви можете й відмовитись од цього доручення. Генерал Уоррен вважає, що вам треба надати право вибору. Йому здається, що тут треба цілком покластися на ваше почуття обов'язку, бо справа дуже небезпечна. Що ж до мене,— різко закінчив Черч,— то я завжди такої думки: що більша небезпека, то більшого вимагає обов'язок...
— Так точно, сер,— перебив його Скотт.
Він чекав, але, глянувши на бундючну пику кривавого Черча, раптом відчув, що вся його довголітня звичка очікувати кудись зникла. Очікування розтліває душу, і ось, нарешті, він звільнився від цієї найзаска-рублішої і, мабуть, найшкідливішої риси своєї вдачі: від звички очікувати, мовчки придивлятися, поки майбутнє само не виясниться, поки в думках не сяйне сонячний промінь. Нарешті він розпрощався з цією звичкою.
Черч ніби щось відчув:
— Ви довго чекали, Скотт. І ось тепер настав час для справжнього випробування всього, що ви встигли надбати,— вашого досвіду, вашого особливого вміння діяти в пустелі,— одне слово, того, для чого ви ніби й створені. Здається, ви щось сказали?
— Ні, генерале, я слухаю.
— Шкерінг багато дав би за таке доручення, але ми тепер знаємо, що фактично виконувати його все одно довелося б не Пікерінгу, а вам.
Черч пробоєм ішов до своєї мети, і Скотт відчув, що цього разу його удар припав саме туди, куди він мітив: генерал звертався до несхитної віри Скотта — віри в уміння, накопичене незліченними поколіннями таких самих Скоттів.
— Справа така,— сказав Черч.— Ми хочемо, щоб ви непомітно провели двісті чоловік і не менше як півсотні грузовйків до дороги на Агейлу, тобто на двісті п'ятдесят миль у ворожі тили. Зважте, Скотт, я підкреслюю — непомітно. Якщо ви це зумієте, то вже тільки це само по собі буде величезним досягненням. В цьому вся суть операції, бо в разі невдачі може провалитись увесь наш задум.
Скотт кивнув; Черч дивився йому у вічі, ніби ще не втратив надії на його підтримку.
— Але підійти з загоном до дороги — це ще не все, це тільки половина справи,— вів далі Черч.— Опинившись там, треба негайно себе виявити, стати відкрито перед лицем ворога. Ваші грузовики будуть обладнані макетами броні та гармат. Цю "техніку" і людей ви розставите так, щоб Роммель повірив, ніби проти нього зосереджено ударний .кулак. Ви повинні йому здатися добре озброєним з'єднанням з артилерією і бронетранспортерами, серйозною аазпрозою його тилам,— значно серйознішою, ніж якийсь там бродячий загін в кількасот чоловік. Ду як, Скотт, говорить це про що-небудь вашій уяві?
Уяві Скотта це говорило багато про що, але він хотів дослухаєш до жшця.
— Иарш Роммель отямиться, ви справді нападете на дорогу, псшодячжсь так, ніби являєте собою могутній ударний кулак і дуже реальну загрозу; та у вас на кілька ічздшт., л&аб-уть, і вистачить сили. Завдання полягає в тому, щоб за всяку ціну — розумієте, за всяку ціну — примусити Роммеля спішно перекинути з району Агейли ітшййську "Ariete" І, а міоже, й більшу частину всього бронетанкового жорпусу, який він там тримає в резерві. Якщо ви зумієте відтягнути на себе ці два угруповання, хоча б частково, на один-два дні, наш план обходу Тобрука ж оволодіння дорогою на Бенгазі увінчається успіхом. Нам до зарізу потрібен цей час, щоб зробити иродом у передньому краї Роммеля і прорватись туди ріаніше;, ніж він встигне пустити у хід резерви. Ви зрозуміли мету операації? Треба, щоб вона була вам абсолютно ясна.
— Так, генерале, суть операції мені зрозуміла.
— Коли ви зайдете так глибоко в тил, вам загрожуватимуть дві серйозні небезпеки. По-перше, це очевидна можливість нападу з повітря. Але наші військово-повітряні сили обіцяють послати в цей район усе, що зможуть, і протягом двох днів лрикриваши вас від ворожої авіації. А по-друге, вас чекає цілковитий розгром, якщо "Ariete" або німецькі танки вріжуться у ваше розташуванавш чи обійдуть вас з тилу рашше, ніж ви встигнете відетугкітж. Що ж, Скотт, немає потреби навіть говорити, яка а^рнвава баня вам тоді буде.
В цьому криється найбільша небезпека, дуже серйозна небезпека, —Скотт, Поки Роммель не зрозуміє, що його обманули, він кидатиме на вас усі сили, щоб зни-
"Таран" — назва дивізії (італ.).
щити вас швидко й нещадно. Отже, ви, Скотт — ви особисто,— повинні будете провести його за ніс, якщо так можна висловитись, провести за ніс по пустелі.
Тим часом під кінець другого дня — не пізніше ніж уранці третього — я вдарю у лівий фланг його переднього краю біля Тобрука, поверну на дорогу до Бенгазі, змушу його кинути вас і сконцентрувати сили для відсічі мені. Це дасть вам змогу, якщо все піде гаразд, вчасно відступити.
Кривавий Черч відкинувся назад, опустив нижче настінну карту й провів по ній своїм прозорим пальцем, показуючи, якого нищівного удару він сподівається завдати в районі Тобрука. Але на карті, на цій карті великого масштабу, Скотт бачив тільки Джало — кружечок, чорний хрестик і тоненьку червону лінію.
— План нескладний, і обставини вимагають, щоб ви, один з небагатьох, знали наші тактичні та стратегічні задуми. Звичайно, вам ще належить виробити загальні положення з генералом Уорреном та зі мною, дістати відповідне звання і все інше, необхідне для проведення цієї операції. В цьому розумінні ваше майбутнє, я б сказав, цілком забезпечене — все залежить тільки від вас... Але перш ніж ви скажете своє слово, я хотів би додати ще дещо, для вашого ж добра...
Скотт майже зовсім перестав прислухатися до того, що говоритьЧерч. За мить усе його єство ніби злилося з цією великою настінною картою, на якій були позначені всі пам'ятні для нього місця — не тільки Джало, але й Агейла і Тобрук, Сіва і Джаррабуб,, і сотні інших, непримітніших назв, які ні для кого нічого не значили і які так багато говорили тільки йому. Траси, триан-гуляційні пункти, цистерни, кам'яні піраміди,, могили, гірські проходи. А під ланцюжком червоних рисок з цифрами 21/31 — біла пляма з написом: "Не розвідано". Він так реально відчув усю відлюдність і пустоту цих місць, що отямився тільки тоді, коли в його свідомість знову вдерся голос Черча.
— Облишмо поки що карту,— сказав кривавий Черч і, різко смикнувши шнурок, з тріском згорнув її у рулон.— Особисто мені не хотілося б доручати цю операцію нікому іншому. На вас я можу покластись. І досі я розмовляв з вами цілком приватно,, хоч вам відомо, що в армії, та ще у воєнний час, не заведено давати офіцерам право вибору чи зважати на їхні уподобання, посилаючи на перше-ліпше завдання.— Черч знизав плечима, очевидно, відповідаючи на власні думки.— Не знаю, Скотт, як вам і пояснити... Час від часу зустрінеться тобі така далеко не пересічна людина, і важливо скласти їй належну ціну. Може, ви й народжені для чогось героїчного. Гадати не будемо. Але так чи інакше, а ви успадкували частку легендарної слави Пі-керінга. Хоча, судячи з того, що я про вас знаю, мені здається, ви здатні піти набагато далі за Шкерінга, аби лиш було на те ваше бажання.
А можливість — ось вона, перед вами. Тільки якщо ми визнаємо ваші таланти, і навіть згодні терпіти деякі риси вашої вдачі, то й ви в свою чергу мусите пам'ятати про свою нову, віднині незрівнянно більшу відповідальність. Цілком ясно — з усім, що залишилось від шляхово-топографічного загону, доведеться покінчити. І, як я вже згадував, ви повинні будете працювати в тісному контакті з генералом Уорреном та зі мною. Інакше кажучи, Скотт, з кочівника пустелі ви маєте стати командиром регулярної армії з відповідним становищем, званням і владою.
Черч обернувся до Скотта й нагородив його усмішкою — дивна нагорода!
— Хочеться сподіватись — я говорю особисто про себе,— що наше... наше з вами взаєморозуміння ростиме й міцнітиме.— Тон у генерала все ж таки був сухуватий.— В тому разі, звичайно,— поквапився додати він,— якщо ви погодитесь на це призначення. Навряд чи треба вас попереджати, що ваше "так" чи "ні" поширюється не тільки на це завдання. Від вашого остаточного слова залежить дуже багато для вас особисто.
Останню фразу Черч вимовив навіть з деяким запалом.
— Ну, то як?— спитав генерал. Посмішка уже не приховувала його роздратування.
Скотт сидів нерухомо, нерухоміше, ніж будь-коли в своєму житті; тіло його напружилось, мов для стрибка, але з душевною млявістю було покінчено, покінче-но раз і назавжди.
— Я не думаю, генерале, що можу взяти на себе це доручення,— промовив він.
— Що ви сказали?— Черч аж рявкнув від несподіванки.— Не можете чи не хочете?
— Наскільки я зрозумів, мені було дано право вибору?
— Генерал Уоррен дав вам це право.
— Ну от я й відмовляюсь.
— Ви гадаєте, що задум наш нездійсненний? Так вас накажете розуміти, Скотт?
— Ні, чому ж нездійсненний? Навпаки, генерале, він цілком реальний.
— Тоді, може, ви не довіряєте мені особисто?—■ жовчно запитав Черч.
— Справа й не в цьому,— обережно відповів Скотт, а потім сухо додав: — Можливо.
