Дожити до світанку - Биков Василь

З останньою трепетною надією він слухав наближення чужих, незнайомих кроків і думав, що, можливо, не все ще і утрачено, може, й пощастить. Якийсь наймізерніший, певно, шанс у нього ще зостався. Помалу, дуже обережно, тамуючи новий пекельний біль, він повертався на бік, вивільняючи з-під ваги тіла планку гранати. І лейтенант вивільнив її якраз у той момент, коли кроки на дорозі стихли десь поблизу. Івановський відчув тоді під боком тугий пружинистий ривок планки, і зразу ж гулко ляснув детонатор. Німець коротко вигукнув, напевно, кинувся геть. Івановський устиг ще почути два його переляканих крики і більше нічого не чув…

За кілька секунд, коли осів перемішаний зі снігом пил, Івановського вже не було на цій дорозі, тільки невелика воронка курилася на вітрі в одній колії; довкола на розметеному снігу лежали мерзлі грудки землі, підвода з розтрушеною навкруги соломою перекинулася на бік, біля неї, намагаючись стати на ноги, бився вгодований гнідий битюг, а за канавою лежав ниць відкинутий вибухом труп німця. Другого не було видно…

1972

Переклад Миколи Цівини