Надзвичайні пригоди надзвичайного космонавта - Медвєдєв Валерій
Забезпечу... Білий космонавт. А як я з вами триматиму зв'язок?
Рудий космонавт. Ось через цей відрошо-■ лом... Даю пробу... Ти мене чуєш? Білий космонавт. Чую...
Рудий космонавт. Ти не передумав летіти?
Білий космонавт. Ш-і-і-зно-о-о!
Рудий космонавт. Правильно! А яку ти хочеш зробити заяву перед польотом?
Білий космонавт. Ва-ва-ва-ва...
Рудий космонавт. Що?
Білий космонавт. Ва-ва-ва-ва...
Рудий космонавт. Не хвилюйся, Борю! Я перекладу нашим глядачам... Борис хоче сказати, що він дуже щасливий і пишається тим, що у перший експериментальний клоунський політ до зірок летить він, а не я...
Білий космонавт. Ва-ва-ва-ва...
Рудий космонавт. От промову видав... Приготуватися до старту! ((Уніформісти беруться за ручки стільця.) Борисе, слухай мене! Я — Віктор.
Білий космонавт. Ва-ва-ва-ва!..
Рудий космонавт. Все ще виголошує промову!.. (Б'є дерев'яним молотком по відру.) Ти будеш мене слухати?
Білий космонавт. Слухаюі Слухаю!
Рудий космонавт. Слухай, Борисе!.. Спочатку твій зореліт повільно набиратиме швидкість, ти пролі-татимеш над верхів'ям дерев. Не лякайся, якщо чіплятимешся за них... Приготуватися до старту!
Білий космонавт. Ой мамочко!
Рудий космонавт. Таж яз тобою! (Віктор кладе руку на плече Борисові). Увімкнути перший двигун! (Вибух.)
Білий космонавт. Братці! Я передумав летіти!..
Рудий космонавт. Пізно, Борисе! Ти вже в польоті!
Уніформісти починають піднімати стілець. Віктор стає на коліна. У Бориса враження, що Віктор залишається внизу, а він сам піднімається. Стілець піднімають ще вище. Борис хапає Віктора $>а руку. Уніформісти розхитують стілець.
Рудий космонавт. Я — Віктор! Віктор! Борисе! Ти піднімаєшся до вершечків дерев... Обережніше!.. (Лоскоче Бориса гілкою.)
Білий космонавт. Ой мамочко!.. (Хапається за гілку. Віктор вириває гілку з рук Бориса.)
Рудий космонавт. Спокійно! Зараз на тебе почнуть діяти перевантаження. (Уніформісти за лонжу підтягають Бориса трохи вище. Віктор і з ним ще чотири чоловіки виснуть на Борисові.) Білий космонавт. Це що таке? Рудий космонавт.Перевантаження! Білий космонавт. Ой, важко! (Уніформісти разом з Віктором одриваються, стягаючи при цьому з Бориса штани. Він лишається в трусах). Караул! Роздягають! Куди міліція дивиться?!
Рудий космонавт. Спокійно, Борисе! Яка в космосі міліція?! Білий космонавт. А хто з мене штани зняв? Рудий космонавт. Це все перевантаження! Зараз почнеться стан невагомості... (Піднімає Бориса на лонжі ще вище, тепер той висить в повітрі, роблячи руками рухи як при плаванні. Уніформісти ривками смикають лонжу.)
Білий космонавт. А що це таке? Рудий космонавт. Повітряні ями!
Білий космонавт. Ями!.. А що їх, засипати не могли? Ну й доріжка!
Рудий космонавт. Тримай! (Дає Борисові шматок вати.)
Білий космонавт. А це що таке?
Рудий космонавт. Це ти пролітаєш хмари.
Білий космонавт. А чи не можна дати мені світло? Дуже темно.
Рудий космонавт. Вмикаю зоревізор! Борисе, ти бачиш зорі?
Білий космонавт. Нічого я не бачу!.. ,
Рудий космонавт. (Б'є дерев'яним молотком по відру.) А зараз бачиш зорі?
Білий космонавт. Зараз бачу...
Рудий космонавт. Звідки летять зорі?
Білий космонавт. Вони летять у мене з очей...
Рудий космонавт. Прекрасне видовище?
Білий космонавт. Яб не ск&зяв...(Рудий космонавт б'є дерев'яним молоточком по відру.)
Білий космонавт. Заходьте! (Рудий космонавт підносить до простягнутої руки Білого космонавта запалену свічку.)
Білий космонавт. Ой-ой-ой! Горю! Гаряче! Чому так гаряче?!
Рудий космонавт. Це був розпечений метеорит.
Для людини з нормальною нервовою системою таке видовище було б рівноцінне стресу. Стреси перш за все ставлять вимоги нервовій системі. В результаті підвищується вироблення тих гормонів, з допомогою яких організм пристосовується до змін зовнішнього середовища. Проте в ході такої гормональної перебудови страждає серцево-судинна система — безпосередній виконавець головних реакцій пристосування! Але моя наднервова надсистема була спокійна, а на сцені тим часом відбувалося ось що.
Рудий космонавт подає знак уніформістам, ті виносять на сцену двоє відер з водою. Білий космонавт несподівано знімає з себе шолом. Стежить за Рудим космонавтом.
Білий космонавт. А зараз що буде?
Рудий космонавт. Зараз ти потрапиш у зону космічних дощів.
Білий космонавт. Я потраплю? (Рудому космонавтові.) Це ти зараз потрапиш у зону космічних дощів...
Рудий космонавт повертається, бачить Білого космонавта без шолома. Уніформісти опускають лонжу. Білий космонавт хапав відро з водою і женеться з ним за Рудим космонавтом.
"Так,— подумав я.— Сьогодні вони кепкують з космонавта, а завтра і до надкосмонавта доберуться... Треба з цим їхнім "добиранням" покінчити раз і назавжди, щоб і надалі ніхто на таке не зважився!"
Я вискочив на сцену, щоб, висловлюючись мовою дипломатичного протоколу, заявити енергійний протест. Я закричав на весь свій надголос, а надголос я вимірював на шумометрі. Між іншим, в одній лондонській школі провели недавно такі змагання •— хто голосніше крикне. Силу і міць своїх голосових зв'язок пробували біля двохсот школярів. Мікрофон з вимірювальним приладом помістили на відстані одного метра від крикунів. У середньому школярі кричали в межах 114 децибелів. Перемогла дванадцятирічна дівчинка, яка кричала з силою звуку сто двадцять два децибели. З хлопців ніхто не наблизився до чемпіонки ближче як на два децибели. Воно й природно! А на
що ще здатні ці дівчиська! А тільки на те й здатні, щоб зчиняти вереск та галас. Та ця англійська крику-ха-чемпіонка могла з ким завгодно змагатися, тільки не зі мною. З криком силою в двісті сорок чотири децибели я вискочив на сцену: "Ви уявляєте, що ви робите?!" Я підбіг до цих рудо-білих комедіантів: "Адже, як показали численні досліди радянських учених на великій центрифузі, при збільшенні ваги досліджуваних у десять-дванадцять разів вони на деякий час перестають бачити. Перед їх очима з'являється чорна пелена. А коли перевантаження зростає у п'ятнадцять разів, то "висидіти" в такому стані людина не може більше як десять секунд! А ви що тут робите?! Адже численними дослідами встановлено, що під кутом вісімдесят градусів до дії прискорення космонавт здатний витримати надзвичайні перевантаження — у двадцять шість з половиною разів! А ви тут чим займаєтесь?!!"
Вони потім казали, дорогі товариші нащадки, що я нібито штовхнув Рудого клоуна-космонавта, того самого, що тримав у руці запалену свічку. А насправді, я сам те бачив: сила звуку, з якою я викрикував слова, була така, що полум'я свічки одірвалося і полетіло в куліси. Спалахнула декорація, і дівчата в один голос заверещали: "Пожежа! Пожежа! Пожежа!"
ЧАСТИНА ДРУГА
ДЕ ЗК ВИ БУЛИ РАНІШЕ, ЧАРЛЗЕ ДАРВІНЕ?
СПОГАД ДЕВ'ЯТНАДЦЯТИЙ
Година без секунди — це не година, а тільки 59 хвилин і 59 секунд
— А може, ми справді недостатньо використовуємо коефіцієнт корисної дії нашого мозку? — почув я за стіною голос батька.— Може, вчені мають рацію?
Я прислухався. Батько вів далі:
— А може, де акселерація мозку? Ось я, наприклад, страждаю через свого синочка безсонням, п'ю усілякі ліки, а виявляється, існує природне снотворне. Вчені витягли із мозку сонних кроликів венозну кров, пропустили її через спеціальний фільтр, щоб виділити макромолекули. Цю вилучену фракцію ввели іншим кроликам, і через десять-п'ятнадцять хвилин електроенцефалограма цих кроликів показала подвоєну 'активність дельтахвиль мозку, характерних при легкому сні. Цією "речовиною сну" виявився білок.
— Так, так,— сказала мама,— я, наприклад, все намагаюся схуднути і сиджу на дієтах, а виявляється, ■ є гормон, який регулює апетит. Варто цьому гормонові
видалитись в організмі, як пропадає інтерес до їжі. Але все це я пам'ятаю лише годину-друту, а як Юрко пам'ятає все і весь час, збагнути не можу.
— А треба якраз збагнути,— тихо порадив батько
мамі.
"Що таке, що таке? — застрибало у мене в долові.— Звідки у моїх батьків така ерудиція?" Я підбіг до дверей і крізь щілину побачив: мама і тато сиділи за столом, захаращеним газетами і журналами, і читали одне одному різні цікаві речі.
"Ну так, здається, можна". Я ліг у постіль і продовжив свій перерваний відпочинок, слухаючи, про що говорять за стіною мої батьки.
— От, наприклад, є асоціативний метод пам'яті,— сказав тато, гортаючи газету.— Виявляється, що асоціативну пам'ять деяких людей пов'язують з фокусами і трюками. Однак це зовсім не так. Такі люди крім неординарних здібностей до запам'ятовування володіють, наприклад, сильною концентрацією уваги, яскраво вираженим асоціативним мисленням і більш чи менш свідомо вираженою технікою запам'ятовування.— Тут батько перервав своє читання і далі говорив уже від себе:— А може, справа в тому,.Машо, що людина повинна чи працювати, чи відпочивати, а то ж часто ми робимо ні те ні се. Може, наш Юрко відкрив саме цей простий секрет?..
Взагалі за розкладом у мене сон уже закінчувався, однак тому, що мій політ на планері тривав на п'ятнадцять хвилин довше, ніж було заплановано, то я ці
п'ятнадцять хвилин приплюсував до свого відпочинку. А все через той мішок з баластом із пресованої тирси. Я забув покласти його до кабіни. Це тренер так гадає, а насправді я просто не взяв його з собою. Мені було цікаво знати, як себе поводитиме планер у недовантаженому варіанті. А тут де не візьмись той могутній повітряний потік, і легка без баласту машина піднялась мало не в космос Ледве-ледве я з нею впорався і посадив на п'ятнадцять хвилин пізніше, ніж вимагав розклад польотів, а тому я на п'ятнадцять хвилин збільшив свій відпочинок і оце дивуючись прислухався до розмови моїх батьків.
— Я завжди казала, що мого сина чекає велике майбутнє,— сказала мама.
— Таке велике, що він з ним напевне не впорається,— іронізуючи, промовив тато.— І взагалі, ти не дуже хизуйся своїм сином. Він такий не один на світі. Є й не гірші за нього. Ось будь ласка.
"Є не гірші за мене?" — повторив я і став чекати, як батько зможе пояснити це вже геть фантастичне припущення, що на світі може існувати людина не гірша за мене.
— Ось, будь ласка,— вів далі батько.— Дванадцятирічний Давид Арутюнян став студентом Єреванського політехнічного інституту. Він блискуче склав вступні іспити і вчиться на відділенні обчислювальних машин факультету кібернетики.
