Зоря півдня - Верн Жуль
Вистарчить розрізати горло, або жолудок. Позволите менї підняти ся сеї операції? Студіював я колись в ЗООЛЬОҐІЧНІМ музею і надїю ся, що добре справлю ся з сею хірургічною роботою. Веткінс згодив ся.
При помочи Бардіка і Лїя, звязано сильно Даду, відтак Кипріян, щоби заощадити її болю, і щоби підчас операції не боронила ся, обвязав її голову хусткою, напоєною хльороформом. Відтак острим ножем перетяв звисаючу верхню шкіру на горлї, відсунув на бік судини кровні і перетяв тканки білі, як перлова маса. * {
Горло Дали виглядало, як сильно видута кишеня, в якій находила ся паша і предмети проковтнеш нею попе-редного дня, а може давнїйше.
Перший погляд на сей здоровий проликовий знаряд казав догадуватись, що механїчні заглубленя в нїм нічого йому не пошкодять.
Доволі' широкий отвір позволив Кипріянови вложити руку знов і видобути кулю із слоневої кости, яка там стреміла.
Кулю сю проковтнула Дада перед пяти місяцями, отже мабуть не могла вона перейти крізь долїшний отвір горла.
Відкладаючи кулю на бік, Кипріян узяв ся до дальших розслїдів в горлі Дади як археольог в римському таборі.
— Мосяжний ліхтарик — кликнув здивуваний, витягаючи зігнений домашній знаряд.
Бардіка і Лїя огорнув так 'веселий сміх, що на його голос прийшла Алїса з другої кімнати.
— Золота монета, ключ,' гребінь — викликував по черзі' Кипріян, винимаючи отті предмети.
Нараз зблід.
Пальці' його діткнули ся предмета дивного вигляду, нї... се неможливо!...
Вкінци підняв руку разом з оттим предметом. Пан Веткінс крикнув голосно:
— "Зоря Півдня"!...
Так, славний діямант, цїлком ненарушений, знайшов ся і яснїв в дневному світлі', як велика зоря.
Тільки дивна річ, діямант змінив краску — запримічено се загально. О скільки попередно була гебаново чорна, "Зоря Півдня" світила тепер рожево, так гарним рожевим блеском, що се побільшувало ще її прозорість і підносило блеск.
— Думаєте, що через се брилянт втратить на цїнї? — питав фармер по перших вибухах радости.
— Цїлком нї — впевняв його Кипріян — навпаки, тепер можна його зачислити до громади хамелєон-діяман-тів. Мабуть в горлі' Дади не було йому холодно. Тим можна пояснити зміну краски.
Се явище вже нераз розглядали наукові товариства ! годили ся, що викликати його може нечайна зміна температури.
— Богови дяка, віднайшов я отже тебе, ти скарбе моєї душі — повторяв п. Веткінс, стискаючи в руках брилянт, щоби впевнити ся, що се не сон.
— Тільки прикрости вчинив ти мені' своїм зникненєм, що більше не випущу тебе з рук.
Підняв його в гору, граючись з ним так, що здавало ся, що на зразок Дади готов його проковтнути.
Міжтим Кипріян зашив сильною ниткою отвір в горлї, відтак шкіру на шиї і розвязав Даду.
Дуже змучена, немов засоромлена, лежала Дада спокійно, не показуючи ніякої охоти до утечі.
— Чи вона виздоровіє? — спитала Алїса, мабуть більше засумована станом Дади, чим врадувана віднайденим брилянтом.
— Без сумніву виздоровіє — впевняв Кипріян.— Я не підняв би ся був операції, колиб не вірив, що вона удасть ся. Ручу вам панї, що по трьох днях нї сліду не буде з рани і що Дада, заки мине дві години, знов напхає своє горло, яке саме тепер ми випорожнили.
Алїса, заспокоєна тими словами, подякувала Кипрія-нови приязним поглядом.
Пан Веткінс досить вже натішив ся своїм каменем і звертаючись до Кипріяна, сказав гордим тоном:
— Пане Мере', віддали ви менї велику прислугу, так, що не знаю, чим вам зможу відвдячитись?
Серце Кипріяна почало скорше битись.
Чим відвдячитись? О, п. Веткінс міг йому відвдячитись. Чи йому так важко нагадати собі обіцянку, дану перед виїздом, що хто йому поверне брилянт, тому віддасть руку своєї дочки, а чи він не звернув йому, хоч не в Трансвалї найшов його?
Кипріян говорив се в своїй душі, за гордий був він, щоби сказати голосно такі-слова. Зрештою був певний, що пан Веткінс сам собі нагадає про обіцянку.
Між тим Веткінс нї словом не доторкнув ся до сього діла, тільки попращав холодно Кипріяна і дав знак дочцї, щоби пішла за ним.
Матакіта сейчас освободжено. Не богато однак бракувало, щоби бідолаха житєм своїм не наложив сей незвичайний апетит струса.
Завдяки щасливому случаєви був вратований в останній хвилі".
XXIII.
Перерваний бенькет.
Щасливий з віднайденя "Зорі Півдня", Веткінс рішив устроїти з тієї нагоди величавий бенькет. Діямант забезпечено всякими можливими середниками від поновного зник-неня, а Даду не запрошено вже на бенькет. Слідуючого дня, пополудні', приготованя були в повнім розгарі.
ю
— "Зоря Півдня"!...
Так, славний діямант, цїлком ненарушений, знайшов ся і яснїв в дневному світлі", як велика зоря.
Тільки дивна річ, діямант змінив краску — запримічено се загально. О скільки попередно була гебаново чорна, "Зоря Півдня" світила тепер рожево, так гарним рожевим блеском, що се побільшувало ще її прозорість і підносило блеск.
— Думаєте, що через се брилянт втратить на цїнї? — питав фармер по перших вибухах радости.
— Цїлком нї — впевняв його Кипріян —— навпаки, тепер можна його зачислити до громади хамелєон-діяман-тів. Мабуть в горлі" Дади не було йому холодно. Тим можна пояснити зміну краски.
Се явище вже нераз розглядали наукові товариства ! годили ся, що викликати його може нечайна зміна температури.
— Богови дяка, віднайшов я отже тебе, ти скарбе моєї душі — повторяв п. Веткінс, стискаючи в руках брилянт, щоби впевнити ся, що се не сон.
— Тільки прикрости вчинив ти менї своїм зникненєм, що більше не випущу тебе з рук.
Підняв його в гору, граючись з ним так, що здавало ся, що на зразок Дади готов його проковтнути.
Міжтим Кипріян зашив сильною ниткою отвір в горлі, відтак шкіру на шиї і розвязав Даду.
Дуже змучена, немов засоромлена, лежала Дада спокійно, не показуючи ніякої охоти до утечі.
— Чи вона виздоровіє? — спитала Алїса, мабуть більше засумована станом Дади, чим врадувана віднайденим брилянтом.
— Без сумніву виздоровіє — впевняв Кипріян.— Я не підняв би ся був операції, колиб не вірив, що вона удасть ся. Ручу вам панї, що по трьох днях нї сліду не буде з рани і що Дада, заки мине дві години, знов напхає своє горло, яке саме тепер ми випорожнили.
Алїса, заспокоєна тими словами, подякувала Кипрія-нови приязним поглядом.
Пан Веткінс досить вже натішив ся своїм каменем і звертаючись до Кипріяна, сказав гордим тоном:
— Пане Мере, віддали ви менї велику прислугу, так, що не знаю, чим вам зможу відвдячитись?
Серце Кипріяна почало скорше битись.
Чим відвдячитись? О, п. Веткінс міг йому відвдячитись. Чи йому так важко нагадати собі обіцянку, дану перед виїздом, що хто йому поверне брилянт, тому віддасть руку своєї дочки, а чи він не звернув йому, хоч не в Трансвалї найшов його?
Кипріян говорив се в своїй душі, за гордий був він, щоби сказати голосно такі — слова. Зрештою був певний, що пан Веткінс сам собі нагадає про обіцянку.
Між тим Веткінс нї словом не доторкнув ся до сього діла, тільки попращав холодно Кипріяна і дав знак дочцї, щоби пішла за ним.
Матакіта сейчас освободжено. Не богато однак бракувало, щоби бідолаха житєм своїм не наложив сей незвичайний апетит струса.
Завдяки щасливому случаєви був вратований в останній хвилі".
XXIII.
Перерваний бенькет.
Щасливий з віднайденя "Зорі Півдня", Веткінс рішив устроїти з тієї нагоди величавий бенькет. Діямант забезпечено всякими можливими середниками від поновного зник-неня, а Даду не запрошено вже на бенькет. Слідуючого дня, пополудні", приготованя були в повнім розгарі.
Візники звозили припаси мяса, які могли прокормити цілий полк піхоти, а пан Веткінс не відпочав, поки всі" лікери, вина, овочі і ярина всіх склепів з околиці', не перенесли ся до його кухнї.
Около четвертої години стіл був накритий. Батерія фляшок стояла в взірцевім порядку на бічнім столику, а запах печені' долітав з кухнї.
О шестій почали сходити ся гостї. О семій гамір був. так великий, що навіть орхестрі не вдало би ся його заглушити.
Присутний був також Матвій Преторіюс, значно спо-кійнїйший від часу, коли не потребував лякати ся жартів Панталяччія, Тома Стіль, купець Натан, фармери, копачі, купці* і урядники.
На просьбу Алїси з'явив ся також Кипріян і заняв біля неї місце. Обоє не були в надто добрім настрою, бо 50-кратний міл'їонер п. Веткінс анї думав про віддане руки своєї дочки звичайному інжінєрови, який навіть не вмів "робити діямантів". Фармер легковажив тепер інжінєра, не тямлячи, що з його рук одержав богацтво. Перед щасливим фармером, отже не за ним, як підчас попереднього бенькета, ясніла "Зоря Півдня", лежачи на синій окса-мітнїй подушці' під склянним кльошем. До сього, для обез-печеня, кльош був ще обведений дротяною сіткою.
Випито кілька тостів на честь "Зорі".
В салї ставало горячо до невидержаня. Нараз три сильні удари перервали гамір розмови.
— Прошу війти — сказав п. Веткінс — хто би се не був, буду йому радий, о скільки тілько є він спрагнений.
На порозі' з'явила ся висока, худощава стать Якова Вендерґарта.
Гості були здивувані; знаючи загально ворожнечу, яка була поміж обома сусідами, надїяли ся з нежданної появи Вендерґарта, немилого інціденту.
Тишина огорнула широку салю. Всі погляди спрямували ся на сивоволосого, старого шлїфіра, а він стояв мовчки, із схрещеними руками, в високім капелюсі' на голові і довгім, чорнілі пальті'.
Пана Веткінса огорнув неописаний .страх, дрож стрясла ним.
— Га, алеж се довго трівало, заки ви, сусїде, рішили ся зробити менї приємність, явившись в моїй хатї. Що за щасливий вітер привів вас до мене?
— Вітер справедливости, сусїде Веткінс — відповів холодно старик. — Приходжу сказати тобі, що правда по сімох літах вкінци тріюмфує. Приходжу тобі сказати, що година справедливости прийшла, що закон приказує тобі звернути мені" копальню, яка носить моє імя, а яку ти колись силою видер в мене.
О скілько з початку Веткінс був стрівожений появою Вендерґарта, о стільки тепер вперта і нагальна його вдача казала йому станути гордо проти небезпеки.
Опер ся сильно о поруче фотеля і почав сміяти ся згірдно.
— Сей бідолаха ошалів — сказав, звертаючись до своїх гостий. — Знав я вже давнїйше, що в него нема пятої клепки, однак тепер, здаєть ся менї, що вже добре збожеволів.
— Смієть ся добре сей, хто смієгь ся останній — сказав повагом Вендергарт, витягаючи з кишенї папір.
— Мабуть тямиш Джоне Веткінс, що присудом признано тобі ґрунти, які лежать на захід від 25° ширини від Ґрінїч? А менї ґрунти, лежачі на схід від сеї лінії!
— А так, приятелю — жартував дальше Веткінс — і тому зробив би ти краще, колиб пішов до дому й положив ся до ліжка, місто тут чесним людям переризати забаву.
Яків Вендергарт розвинув папір.
— Тут находить ся пояснене — сказав лагідним голосом — королевою Вікторією підписане і губернатором оголошене, а яке торкаєть ся похибки в мапах Ґріквелєнду.
