Зоря півдня - Верн Жуль

З такою збруєю володар краю між ріками Замбезі і Лїмпопо буде непобідимий.

— А дальшу подорож як ви відбули? — спитала міс Веткінс.

— Посували ся ми вправдї поволи, однак вже без пригод. Сторожа покинула нас доперва на границі' Транс-валю, де і Фарамон Варт з нами розпращав ся, удаючи ся з своїми Бассутами до-Дюрбану.

По сорок днях дороги крізь Фельд, приходжу на жаль з порожними руками.

— Отже чому Матакіт утїк? — спитала панна Веткінс, слухаючи з увагою оповіданя Кипріяна.

— Із страху — відповів Кипріян.

— Чи нема справедливости в Ґріквелєндї? — обурював ся фармер.

— О, часто аж за богато, однак цілком не дивую ся, що бідолаха, бачучи розбурхані уми ізза зникненя діяманту, волїв на якийсь час усунутись.

— І мене се не дивує — сказала Алїса.

— В кождім случаю впевняю вас, що він є невинуватий і надію ся, що полишуть його в будущинї в супокою.

— Гм — сказав Веткінс мабуть не цілком пересвідчений — може той Кафр удає тільки страх, щоби схоронитись перед поліцією.

— Нї, він є невинуватий, таке є моє пересвідчене і менї здасть ся, що я дорого заплатив за нього — сказав Кипріян рішучо.

— Щож, полишіть ся при своїм пересвідченю, а я полишу ся при своїм — кликнув Веткінс.

Алїса перервала сю неприємну розмову.

— Чи знаєте, пане Мере', що ваш закіп підчас вашої неприсутности став ся дуже видатний і ваш спільник Тома Стіль є на дорозі* до зробленя майна.

— Нічого не знаю про се, першим моїм ділом було вас відвідати — з ніким я-досі' не бачив ся.

— Мабуть ви ще без обіду? — спитала Алїса.

— Признаю ся, що таки так дійсно — відповів Кипріян.

— Ох, не відійдете з відси, не з'ївши обіду. Хорий і по так важкій —подорожі без обіду до 11-ої вечером!

Не вважаючи на відмову Кипріяна, Алїса вибігла до своєї комори і незабаром вернула, несучи на підносі" кілька тарелів з холодним мясом і торт з апрікоз своєї роботи. Поставила се всьо перед збентеженим Кипріяном і коли сей не дуже скоро забирав ся до їди, сказала, сміючи ся весело :

— А може вам покраяти ?

Вид розложених потрав викликав також апетит у п. Веткінса і попросив він Алїсу о порцію "ЬіИоп а (рід консерви з струса). Алїса заїдала міґдали.

Імпровізована вечеря була знаменита. Нїколи Кипріян не відчував такого апетиту. Тричі брав торта, випив дві склянки вина і щоби увінчати діло, згодив ся навіть ско-штувати джін п. Веткінса, який, говорячи мимоходом, дрімав вже добре.

— Чим ви занимали ся через отті три місяці"? — спитав Кипріян Алїсу. — Лякаю ся, що ви вже геть призабули хемію!

— О, помиляєте ся дуже — відповіла з докором. — Я пильно працювала, а навіть позволила собі робити деякі досвіди в вашій лябораторії. Однак заспокійте ся, не збила я там нічого і всьо находить ся в найкращім порядку. Говорячи щиро, дуже полюбила я хемію і дивно мені", як могли ви її покинути для копаня або вандрівки по Фельдї.

— Як се, панно Алїсо — ви не знаєте, чому я се вчинив ?

— Нічого не знаю, відповіла Алїса, почервонівши. — Я на вашому місци робила би діяманти, місто їх шукати. Се краще відповідає гідности ученого.

— Чи се приказ, який ви мені' даєте? — спитав Кипріян.

-— О нї, тільки просьба. Ах, пане Мере', колиб ви знали, як почувала я себе нещасливою, бачучи, що ви нара-жуєтесь на такі небезпеки і труди! Чи мущина, говорила я собі, так здібний, має бути нараженим на нужденну смерть серед пустині' від укушеня змиї або зубів тигра ? Се дійсно було злочином позволити вам виїхати! Чи се не чудо, що ви цілі назад повернули? А без приятеля свого Фарамона, якого, щоби Всевишній за се нагородив... — не докінчила, тільки дві великі сльози блискучі на її віях, говорили ясно про її недокінчену думку.

Кипріян був дуже зворушений.

— Ті дві сльози — сказав Кипріян — є для мене більш дорогі, чим всї діяманти в світі' і для них наразив би ся я ще на далеко більшу небезпеку.

Було вже по півночи, коли Кипріян, розпращавши ся з Алїсою, вернув ся до своєї кімнати. Тут застав пачку листів, які міс Веткінс уложила йому в порядку на бюрку. Держав листи в руках, не маючи відваги отворити їх. Що може бути в них? Чи не принесуть вони вістки про якесь нещастє? Що робить його батько... мати і мала сестричка Жанета?

Боже, шо могло стати ся в протягу тих трьох місяців!... Прочитав скоро ті листи і відотхнув спокійно; усьо було аразд.

Його начальники бажали йому щастя, з нагоди його влучної теорії повставаня діямантів і позволяли полишити ся ще пів року в Ґріквелєндї, якщо вважає се потрібним для науки.

Події укладали ся після його бажаня і Кипріян заснув так вдоволений, як се йому рідко лучало ся.

Слідуючий день перейшов інжінєрови на гостинах у знакомих. Був в Томи Стіля, який приняв його дуже щиро. В розмові рішили, що Лї і Бардік будуть знов працювати в копальні'. Кипріян хотів їм відступити частину її, щоби могли собі призбирати "трохи гроша. Він не думав більше працювати в копальнї, бо дійшов до пересвідченя, що се не його задача.

Надто був чесним, щоби ломити слово, дане Тонаї і використати відомість про чудесну печеру. Єствуванє її утвердило його однак в пересвідченю про правдивість теорії кристалізації діямантів і з тим більшим запалом задумував приступити до нових досвідів.

Почав отже на ново своє давнїйше житє в ляборато-рії, а його запал збільшили ще заохочуючі слова міс Алїси.

Пан Веткінс, від часу зникненя діяманту, нї словом не згадав про обіцянку подружа Кипріяна з Алїсою. Можна однак було здогадуватись, що коли інжінєрови удасть ся зробити камінь, мілїонової вартости, так нагадає собі дану обіцянку.

Забрав ся отже з охотою до нової проби; постарав ся о руру, повторив попередні досвіди і поручив Бардікови піддержувати огонь в рівній мірі.

Відтак забрав ся до другої роботи, яку бажав покінчити перед поворотом до Парижа. Розходилось йому іменно о поміри обниженя верхні' долини в північно-східній стороні*.

Обниженє се приписував дїланю води в епосі* форму-ваня тут діямантів.

Шість днів занимав ся тією працею з незвичайною пильністю. Рисував пляни і порівнував з мапою, купленою в Кімберлї. Однак дивна річ, що ті обчисленя, помимо кількох порівнувань, не згоджували ся. Дійшов до пересвідченя, що мапа мусїла бути зле уложеною. Певний точности своїх мірничих приладів, запримітив Кипріян, що на англійській мапі означена північна точка була висунена доволі" значно на північний схід, в наслідок чого, цілком природно, всї прочі лінії виходили криво.

— Ага, вже знаю, як повстала ся похибка — кликнув інжінєр. — Ті осли, які укладали сю карту, позабули про відхилене магнетної голки. А тут виносить воно не менше як 29° на захід. З того заключенє, що лінії її ширини і довготи повинні бути пересунені о 29° на схід. Треба здогадуватись, що до зробленя сеї мапи Англія не прислала тут своїх найкращих землемірів.

Добре. Errare humaniim est! Нехай той обвинувачує тих землемірів, хто & свойому житю не помилив ся ніколи.

По дорозі' до дому, стрінув старого Вендергарта і рос-казав йому предивний вислїд своїх помірів. Треба буде, додав, зробити спростовонє в усіх мапах сього краю.

— Чи се правда, що говорите? — слитав дивно зворушеним голосом шлїфір.

— Так!

— Чи булиб ви в стані' доказати се перед відповідними властями?

— Перед десятьма, якщо буде треба!

— А ніхто не зможе вам доказати помилки?

— Хібань нї, бо досить є вказати на причину неточности. Не брати під увагу відхилу магнетної ігли є дуже разячою похибкою.-

Яків Вендергарт попращав незабаром Кипріяна, який і не запримітив, як дивно його зворушила вістка, що місцеві мапи є хибно уложені.

По кількох днях Кипріян, переходячи біля хатини Вендергарта, запримітив на дверах напись: "В дорозі' — за ділами!"

XXI.

Справедливість в Грікве/ієндї.

Підчас слідуючих днів Кипріян звернув цілу свою увагу на слїдженє за підпринятою пробою. Надїяв ся що тим разом кристалізація повинна скорше доконати ся, бо печ була краще зроблена:

Розумієть ся, що і Алїса і п. Веткінс дуже цікаво, хоч з ріжних мотивів, дожидали вислїду проби. Якщо однак п. Веткінс і йога дочка заохочували Кипріяна до робленя нових діямантів, населене Ґріквелєнду було невдоволене з сього.

Не було вже вправдї давних провідників Панталяччія і Гільтона, однак полишили ся їхні" товариші, які також ненавиділи Кипріяна за його роботу. Можна було бачити часто громади копачів, живо розправляючих і грозячих піднятими пястуками переходячому Кипріянови.

— Не дамо себе зруйнувати, покинь свої нерозумні експеріменти! — кликали за ним.

Коли однак Кипріян не злякав ся тих погроз, рішено ужити сильнїйших середників. Одного дня, підчас хвилевої неприсутности Бардіка, громада людий в протягу хвилини погасила вогонь, знищила печ, зруйнувала мур і поломила знаряди.

Цїле уряджене, з таким трудом уставлене, зістало знищене.

— Хоч би мав я згинути, зачну усьо ще раз на ново, а не уступлю! — сказав вперто Кипріян — а тих драбів обжалую о знищене моєї власности. Побачу, чи є справедливість в Ґріквелєндї!

Була справедливість, тільки не така, якої надїяв ся інжінєр.

Не говорячи нікому, навіть п. Алїсї, переляканій попе-редними погрозами, про пригоду, сїв Кипріян біля столика і одним замахом написав скаргу, яку завтра мав подати губернаторови Капштату. Відтак поклав ся вже заспокоєний і незабаром заснув. Спав вже може дві години, коли нараз збудив його стукіт дверий, які відчинили ся.

Пятьох замаскованих і узброєних в револьвери людий, з лїхтарнями в руках, підійшло до його ліжка.

Один з них поклав руку на рамени Кипріяна і захриплим голосом почав читати записаний папір, який держав в руках:

"Кипріян Мере.

Повідомляємо тебе отсим, що тайна рада, зложена з 22 властителів Вендерґарт-копальнї, засуджує тебе одноголосно, в імя загального добра, на смерть, яка має наступити сьогодня о пів до першої по півночи..

Ти обвинений за се, що хочеш безправно зробити винахід, який знищить усьо працююче населене в цілім Ґріквелєндї,

Судді* в своїй непомильній мудрости врадили, що винахід сей має бути знищений, а одинока людина, знаюча про нього, вбита; краще вбити одиницю, чим знищити тисячі родин.

Дальше порішено полишити тобі десять хвилин часу на приготовлене до смерти, полишити тобі вибір її, а твої папери мають бути спалені з виїмком отвертих листів до родини; хата твоя має бути зрівнана з землею.

Так нехай стане ся усїм зрадникам."

Кипріян вважав з початку усьо те немудрим жартом, чуючи однак грізні слова присуду, завдав собі питане, чи ся понура комедія, так можлива з огляду на тутешні дикі обичаї, не є часом правдою?

Чоловік, який держав його за руку, розвіяв усякі сумніви.

— Сейчас встаньте — сказав гостро —— нема часу!

— Се є безправне убийство — відповів Кипріян одягаючись.

Був більше обурений, чим зворушений і цілком супокійно напружував свою увагу, бажаючи пізнати по голосі' людий, які йому грозили.

— Чи вибрали ви вже собі смерть? — спитав знов замаскований.

— Не маю потреби вибирати, тільки протестую проти підлої зради, якої хочете допуститись — сказав рішучим голосом Кипріян.

— Можеш протестувати, помимо сього будеш висіти.