Зоря півдня - Верн Жуль

ЗОРЯ ПІВДНЯ

ПОВІСТЬ

ПЕРЕКЛАВ

МИРОСЛАВ КАПІЙ.

У ЛЬВОВІ — 1913.

І.

Палкі Французи.

— Говоріть, прошу, слухаю вас!

— Пане, маю честь просити о руку вашої дочки.

— Так. Дивує вас моя просьба? Чи вільно однак менї знати, що бачите в ній так незвичайного? Маю 26 літ і називаю ся Кипріян Мере. Скінчив я політехніку й одержав липльом гірничого інжінєра. Родина моя тїшить ся загальною пошаною, помимо сього, що не зачисляеть ся до богатих. Конзуль французький в Капштатї може, якщо ви сього забажаєте, потвердити правду моїх слів, як також, звісний вам та цілій околиці', відважний стрілець, а мій приятель, Фарамон Варт.

Приїхав я тут висланий академією наук та французьким правительством.

Минувшого року я здобув нагороду імени Гюдарта, за працю про хемічний склад вульканїчних скель Овернїї. Розвідка про дїямантові поля в Уелю, яку кінчу," буде мабуть добре принята науковим світом; якщо поверну ся до Парижа, жде мене становище при школї гірничій; замовив я вже навіть помешканє при Університетській вулиці' під ч. 104 на третому поверсі'. Доходи мої виносять 4,800 франків, не є се богато, можу однак легко сю суму подвоїти : приватними лекціями, конкурсовими нагородами та співробітництвом в наукових журналах. Додам ще, що, маючи малі потреби, буду почувати ся в тих услови-нах цілковито щасливим. Повторяю отже просьбу о руку вашої дочки.

Рішучість, з —якою говорив, доказувала, що Кипріяк Мере привик все іти просто до мети, не перебираючи в середниках.

Вираз лиця молодого чоловіка не перечив його словам. Було се поважне лице ученого, призвичаєне до абстрактних думок а не віддаюче богато часу дрібницям сього світа. Темне волося, коротко обстрижена, мала, ясна борідка, звичайна, подорожня одежа з сїрого сукна, соломяний капелюх за 10 су, всьо те говорило про поважний настрій інжінера, який мабуть не дбав про елегантність свойого вигляду, а ясний його погляд казав догадуватись чистого серця й сумлїня.

Мусимо ще додати, що молодий інжінер говорив так поправно по англїйськи, неначе би довший час перебував в Велико-британськім королівстві.

Пускаючи клуби диму з великої люльки, пан Веткінс спокійно слухав, мови інжінера. Сидячи на деревляному фотелі, з простягненою лівою ногою на соломянному кріслі', спертий ліктями на простому столї, мав проти себе пан Веткінс збанок з джіном, з якого наливав доволі' часто до стоячої побіч склянки, любуючись міцним напитком.

Був він одягнений в білі споднї, камізельку з грубого, синього сукна і в флянелеву сорочку без ковнїра. З під великого, повстяного капелюха, який здавав ся був прирослим до сивіючого волося, виринало лице набряскле, червоне, де-не-де заросле, а черти його нїяк не зраджували доброти анї вирозумілости. На оправдане пана Веткінса треба сказати, що саме в тій хвилі' мучить його гостець і приневолює до держаня ноги прямо, а напади гостця, так само в південній Африці', як і в инших краях, цілком не причиняють ся до лагідности вдачі своїх жертв. Сказане висше, відбувало ся в партеровій кімнаті', дому фармера п. Веткінса. Ферма його находила ся під 29° південної ширини і 25° східної довготи від Грінїч с. є в середині' південної голяндсько-анґлїйської Африки. Край сей, який на півдні' граничить з великою пустинею Калякарі, та з правим берегом ріки Оранжу, представлений є на старих мапах назвою Griqualand, однак від десяти років більше знаний є під назвою "Di a monts-Field", себто Діяманто-вих піль.

Кімната, в якій велась висше згадана розмова, заставлена була дивною мішаниною дорогих заграничних меблів із звичайними столами та кріслами місцевого витвору. Долівка вкрита була тут і там гарним килимом або дорогою шкірою. На голій стїнї, на якій ніколи не було оббитя, яснїв гарний годинник з вигладженої міди, та дорога збруя ріж-ного рода; не бракувало також вартістних англійських рито-вин в богатих рамах.

Оксамітна канапа стояла біля стола із звичайних дощок, який виглядав так, начеб був призначений до кухонного вжитку. З Європи спроваджені вигідні фотелі даремно простягали рамена, бо п. Веткінс волів деревлянний столець, який колись сам зробив. Вигляд стелї вказував" виразно, що дім сей не має поверха і так само, як всі в тім краю партерові будинки, збудований був з простих дощок, в части з глини, а вкритий цинковим дахом. Легко рівнож пізнати, що дім сей від недавна доперва був замешкуваний. Виглянувши вікном, можна було спостерегти пять до шість почорнілих будинків, однаково збудованих, однак не однакових вікон. Будинки сї, своїм опущенєм, наглядно доказували, що були засуджені на знищене. Зростаюче майно п. Веткінса, який їх по черзі* замешкував, так і надавало їм характеристичні черти. Перший з черги будинок, побудований з землі', ледви й заслугував на імя хати ; слідуючий вже з глини, третій вже з глини й дощок; четвертий з глини і бляхи.

Як бачимо, зростаюча заможність п. Веткінса позволяла йому на постепенне поліпшуване своїх помешкань. Всі" отті будинки занимали горбок, що находив ся при зливі рік Валі' та Моддери, головних допливів ріки Оранж.

Околиця, так в північній стороні', як в південній, уявляла з себе сумну рівнину, позбавлену рістнї. Поле, як там кажуть, є се суха, червона, неродюча земля, де-не-де тільки вкрита нужденною травою або корчами тернини.

Цілковита недостача дерев є характеристичною чертою тіє'ь околиці'. Дочисливши ще недостачу камяного вугля та трудність перевозу, не задивує нас, що недостача опалу приневолює тамошнє населене до уживаня навозу домашних звірят, яко топлива.

На оттій то одноманітній, навіваючій мелянхолїю площині", простягали ся дві ріки, так плиткі, що важко зрозуміти, чому не заливали цілої рівнини. Тільки в північній стороні' перетинають овид верхи двох гір Плятберґа і Падерберґа, а у підніжа їх чоловік, наділений виїмково сильним зором, мігби розпізнати хмарки диму, невеликі шатра та муравлище працюючих людий. На оттім то полі* находяться експльоатувані саме, копальні' діямантів: Дю Топ Пан. Ню-Рут і найбогатша з них Вендерґарт-коналімя.

Копальні' дали від 1870 року діямантів та инших дорогоцінних каменів на суму біля 4 мілїонів.

Копальні' є розміщені в невеликій від себе віддалі', а з вікон ферми п. Веткінса, яка є віддалена від них о чотири англійські милі', легко можна їх розпізнати при помочи доброго далевида.

Назва ферми в тім краю не відповідає дійсному зна-чіню сього слова, бо фармери не занимають ся управою рілї. Всі', так звані фармери південної Африки, є се властиво годівельники і властителі' численних стад волів, кіз та овець.

Пан Веткінс не спішив ся з відповідю на просьбу чемну, однак рішучу, Кипріяна.

Вкінци, по довгій надумі, вийняв люльку з рота і сказав речене, яке дуже мало вязалось з порушеним питанєм.

— Здаєть ся менї, що буде зміна погоди, дорогий пане, бо ще ніколи не доскулював менї так гостець, як сьогодня від ранку.

Розчароване відняло на хвилину мову молодому чоловікові однак незабаром поборов зворушене, прояснив зморщене мимовільно чоло і по хвили ніхто не пізнав би по нїм ненадійно одержаного удару.

— Добре зробилиб ви, вирікаючись джіну — сказав Кипріян коротко, вказуючи при тім на збанок з паленої глини, з якого напито'к скоро зменшував ся.

— Виректися джіну? Пробіг! гарну раду даєте менї! — кликнув фармер. — Чи джін пошкодив коли небудь порядній людині? Ага, вже знаю до чого ви прямуєте; хочете менї пригадати припис даний одному льордови-майорови славним лікарем Абернетай'ом, чи як він там називав ся.

"Хочете виздоровіти — говорила ся знаменитість до терплячого на гостець льорда — так не видавайте більше над одного шілїнга денно, а і сей здобудьте фізичною працею."

Так, без сумніву, се гарно сказано, та якщо менї не має бути вільно видати більше над шілїнґ денно, отже пощо до біса працюю ціле житє над зібранєм майна? Нї, такі дурниці негідні є інтелігентного чоловіка, пане Мере. Прошу, не згадуйте менї більше про здержливість, бо волїв би я сейчас покласти ся в могилу, ніж накладати на себе такі окови. Нема у мене инших приємностий, як добре їсти, добре пити і курити, скільки менї захочеть ся, а ви хочете мене і тих позбавити?

— Не маю цілком того наміру, впевняю вас — відповів Кипріян — згадав я тільки про условини гігієни, які здають ся менї є умотивовані, якщо однак ви собі бажаєте, можемо більше про се не говорити, повернімо краще до річи, яка привела мене до вас сьогодня.

Так балакливий перед хвилею п. Веткінс, почувши ті слова, замовк від разу і, закривши очі, віддав ся цілий своїй люльці'. Нараз відчинили ся двері і молода дївчина увійшла крізь н-их, несучи на срібній підставі повну склянку якогось напитку.

Мила дївчина, найбільше 19-літня, одягнена була дуже просто в полотнянну суконку в дрібні квітки, а великий чіпочок, ношений загально в тій околиці', вкривав її гарне, ясне волося. З під чіпочка визирали великі, синї, усміхнені очі, а від білого, правильного личка, так і тхнуло житєм і молодістю.

— Добрийдень, пане Мере — сказала по французьку з легким англійським наголосом.

— Добрийдень, панно Алїсо — відповів кланяючись Кипріян, який встав при її приході*.

— Я бачила, як ви надходили, пане Мере — говорила дальше панна Веткінс — а знаючи, що ваш смак до того поганого джіну не такий, як у мого татка, зладила для вас склянку оранжади.

— Дякую з£ память, панно Алїсо.

— Уявіть собі, що мій струс, моя Дада, сьогодня в ранцї зробила. Нї менше, нї більше, тільки проковтнула кулю із слоневої кости, якої вживала я при направі пан-чох. А куля ся чимала, як вам звісно, дістала я її прямо з білярду в Ню-Руш. А ся пажерлива Дада проковтнула ії, як нїщо. Се погане сотворінє зажене ще мене колись в могилу. — Кажучи сї слова, очі. Алїси зберегли цілу свою веселість, яка нї трохи не лицювала з повагою тону її слів та сумним змістом віщуваня.

З ніжною інтуіцією женщини завважала однак мовчанку і ніяковий настрій обох панів.

— Здасть ся мені', що я тут зайва — сказала Алїса — якщо так, то вийду в сій хвилині', не цікава я тайн не для мене призначених. А остаточно нема в мене часу, мушу ще попрацювати над сонатою, а потім забрати ся до обіду.

Ах, які ви сьогодня мовчазні! Прощайте, утікаю, полиша-ючи вас з вашими чорними намірами.

З тими словами Алїса вийшла, по хвили однак вернула, говорячи весело до Кипріяна.

— Пане Мере, я до вашої розпорядимости, якщо схочете мене випитати про кисень.