Зоря півдня - Верн Жуль
Не надумуючись, випряг Матакіт струса і скочивши зручно на його хребет, пігнав дальше.
Тепер почались шалені перегони, які мабуть не відбували ся ще від часу римських ігрищ.
Струс Матакіта гнав з виїмковою скорістю, за ним напружував всї свої сили кінь Панталяччія, а жірафи, заохочені батогом, не лишались позаду них.
Нї один побідник на перегонах, в Льондонї чи Парижі, не дорівняв би в скорости струсови і Матакіт незабаром значно випередив Панталяччія.
Дістав ся незабаром в гущавину, зложену з дерев фігових і зник з очий.
В тій самій хвилї кінь Панталяччія спотикнув ся, скинув їздця на землю а сам пігнав в поле.
— Матакіт втїче нам — кликнув Лї.
— Так, однак сей підлий Італієць є в наших руках — відповів Кипріян.
За пів години доїхали до місця, де упав Панталяччі.
Драбуга був ще на тім самім місці'. Кипріян під'їхав на 200 кроків до нього і зрозумів причину його упадку.
Здоганяючи Матакіта, Панталяччі не завважав розтягненої Кафрами на низьких корчах сїти на птахи, які нищили їм засіви. В отсю сіть замотав ся Панталяччі.
А була се чимала сіть. Мала що найменше по 5 метрів з кождої сторони і кілька тисячів ріжних птахів вже находило ся у ній. Між ними також кільканайцять величезних "gyраeteїї", яких розложені крила сягають довготою до 1 !/о метра.
Нараз розірвала ся сіть під тягаром Італійця. Нещасний вхопив С9 руками і повис у воздусї (стор. 110).
Нечайний упадок Неаполітанця в пташине царство, спричинив між ними велику трівогу.
В першій хвилі', приголомшений своїм упадком, Панталяччі, прийшов незабаром до свідомости і почав розмотуватись з сїти. Однак се не легко йому приходило ся. Руки і ноги замотали ся в сіть і годі було їх видобути. .Люто рвав він сїтию на всі боки, відриваючи її з паликів, якими була прикріплена до землі'. '
Птахи також били крильми, стараючись видобути ся .на верха.
Панталяччі почував себе дуже упокореним, коли Лї наблизив ся на жірафі і з іронічним усміхом почав приживляти ся його рухам. Злобний Китаєць не мав нічого пильнїйшого до роботи, як злізти скоренько з жирафи, івідняти частину сїти з паликів і обмотати нею Італійця.
В тій хвилі природа допомогла до помсти Китайця : зірвав ся сильний вихор і почав віяти з нечуваною силою, піднімаючи сіть на усї сторони.
Нараз сталось щось ненадійного. Вихор, птахи і шамо-танє Панталяччія відорвали сіть з придержуючих її паликів і підняли в гору на яких 30 метрів.
Сила вітру і птахів була так велика, що 200 фунтовий тягар тїла Панталяччія не міг ставити опору.
З страшним вереском знялось дрібне птаство з сїти і розлетілось усюди; великі птахи, замотавши свої кігті в очка сїти,. не так легко могли увільнити ся.
Змучені "gy])aetcn'"H заявили нараз охоту спустити ся на землю. Замотана, місцями пірвана сіть опустила ся разом з ними на корчі, звідки, спочивши кілька хвиль, з більшою, ще силою підняли ся назад в гору.
З дрожию бачив Кипріян, як нещасний Панталяччі, пірваний вітром і летом великанських птахів, зістав піднятий на 150 стіп в гору.
Нараз розірвала ся сіть під тягаром Італійця. Нещасний вхопив ся руками і повис у воздусї. По кількох хвилинах руки йому омлїли і отворились, отже упав він на землю, як безвладна маса.
Позбавлена тягару сіть підняла ся ще на кілька метрів в гору; відтак опала, коли птахи, увільнивши свої кігтї, зняли ся в гору.
Коли Кипріян надбіг з помічю, Панталяччі вже був мертвий. Згинув так марно, як жив.
XVIII. Говорячий струс.
По.страшній катастрофі, яка стрінула Неаполітанця, Кипріян і Лї віддалили ся сейчас від місця нещасної пригоди. Рішили удати ся на північ, вздовж корчів. Проїхавши годину, натрафили на корито висохлої ріки і пустили ся нею, бо було догіднїйше туди їхати, чим по зарослім хащами березі*.
Ждала однак на них чимала несподіванка. Корито ріки вело на беріг доволі' великого ставу.
Кипріян мав. охоту завернути, однак в такім случаю треба.було виречи ся надії спійманя Матакіта. Лї радив окружити став, що й зробили. Страчено майже три години, щоби прийти до противного берега перебутої дороги.
Змучені і голодні, рішили розложитись на нічліг у під-ніжа ланцюха невеликих горбків.
Лї забрав ся приладжувати вечерю і подаючи її, •сказав:
— Пане, бачу, що ви дуже змучені, до сього вже не богато у нас поживи; позвольте отже мені' удати ся до найблизшого села, де розвідаю ся про се, що нам треба і куплю поживи.
— Хочеш мене самого лишити? — спитав затрізоже-ний дещо в першій хвилі' Кипріян.
— Се конечно — сказав Китаєць. — Сяду на жирафу і поїду на північ. Столиця Тонаї, про яку говорив Льопепе, не може бути дуже віддаленою з відси. Приготую там для вас добре принятє і відтак вернемо до Ґріквелєнду, де не будете потребували лякати ся більше тих драбів, які всі* так нужденно серед дороги згинули.
Інжінєр задумав ся над проектом Лїя. Дійсно, якщо мали спіймати Матакіта, не розумно було покинути околицю, в якій його бачили; по друге треба було придбати поживи, яка що раз більше зменшувала ся. Рішив ся отже, хоч важко було йому роспращати ся з Китайцем і полишити ся 48 годин самому, дожидаючи його повороту.
Через два дни можна було на жирафі переїхати великий кусень дороги. Лї, не тратячи часу, попращав Кипріяна, сїв на жирафу і зник в темноті* ночі.
Вперве, від покиненя Вендергарт-копальнї, полишив ся Кипріян сам один серед безмежної пустині'. Сум огорнув його і понурі думки насували ся. Одинокий, без припасу пороху і поживи, що зробить в тім місці', віддаленім о кілька сот миль від цивілізованих країв? Спіймати Матакіта діло також не легке. Хочби находив ся о пів кільо-метра від його, так звідки дізнаєть ся про се?
Рішучо виправі не вело ся. Майже кожду перебуту сотню миль заплатив один з учасників житєм. Він тільки полишив ся. Він самий. Може і йому доля судила згинути так нужденно?
Такі думки снували ся в голові Кипріяна, заки заснув.
Свіжість ранку і нічний відпочинок розвіяли той його сум, коли пробудив ся. Дожидаючи повороту Китайця, рішив ся вийти на вершок найвисшої гори, щоби з відти оглянути околицю. Припускав також, що може удасть ся йому при помочі далековида відкрити слід Матакіта.
Щоби се виконати, мусів покинути жирафу, бо ще ніякий природник не відкрив у неї здібности спинати ся на гору. Кипріян розпочав свої приготованя від сього, що зняв з жірафи упряж і привязав її сильно до дерева, стоячого серед густої трави. Довгота шнура давала жірафі можність руху.
Зробивши се, закинув Кипріян на рамя стрільбу, взяв в руку свій коц і погладивши на пращанє жірафу, почав спинати ся на гору.
Дуже важко приходило ся се йому! Цілий день проминав на спинаню по стрімких дебрах, гладких "скелях, на окружуваню недоступних верхів. Треба було відложити до слідуючого дня дальше спинанє.
Вранці', глянувши попередно на долину крізь далевид, чи Лї не вернув ще, забрав ся Кипріян до дальшої дороги і в полуднє станув на вершку гори.
Велике розчароване дожидало його. Густі хмари окружали овид і заслонювали вид на долину. Кипріян, не зра-жуючись невдачею, рішив ждати, поки хмари не розійдуть ся; на жаль хмари зібрали ся ще густїйші і під вечір пустив ся сильний дощ. Таке звичайне .явище, як дощ, заповідаючий довгу непогоду, було ще більш немилим серед сеї дикої пустині', де не було дерева чи скелї, де би можна було схоронитись. Отже й Кипріян перемок незабаром до нитки, так, що і коц не поміг йому богато.
Положене його ставало безвихідним. В таких обставинах сходити на долину було би чистою шаленістю. Не було ради і Кипріян потїшав себе тільки, що завтрішне сонце висушить йому мокру одїж.
Знайшов навіть втіху в тій купелі' по так довгій посусі*.
Щоби розвести вогонь, годї було й подумати. Тому Кипріян з'їв сушене мясо, так як приніс його, а відтак ста-рав ся заснути, схиляючи голову на мокрий камінь.
Та над ранком вже напала його дрож — пропасниця таки дібрала ся до него.
Пересвідчений, що вмре, якщо полишить ся дальше на ласцї дощу, який не переставав падати, Кипріян підняв ся з трудом і опираючись на стрільбі як на палиці", почав сходити з гори.
В який спосіб знайшов ся на долинї, не вмів би сказати. Совгаючись по мокрих камінях, без віддиху, напів ослїплий і мучений горячкою, знайшов ся на місці', де привязав жірафу.
Жірафи не було. Мабуть голодна, бо трава біля дерева була з'їджена, перегризла шнур, який придержував ЇЇ і увільнивши ся в сей спосіб, утїкла.
Новий сей удар Кипріян відчув би дуже, колиб находив ся в звичайних обставинах. Надмірне однак умученє робило його байдужним. Мав ще тілько стільки сили, що змінив скоро одіж, на щастє його подорожний мішок був неперемакаючий і упав біля дерева, яке виростало на рівнині'. Почала ся для него хвиля півсонної несві-домости, в якій простір, час і віддалене мішали ся із собою.
Був день, чи ніч? Дощ лив, чи сонце світило? Чи помер вже, чи ще живе? Такі питаня завдавав собі без упину, не вміючи однак знайти на них відповіли.
Гарні й погані сни снували ся в його уяві.
Париж, гірнича школа, домашнє огнище, ферма Веи-дергарта, міс Веткінс, Панталяччі, Гільтон, Фрідель, стада слонів, Матакіт і хмари птахів вкриваючі овид.
Всьо, що любив або ненавидів, бороло ся і мішалось в його мозку. До сих примар дійсність додавала також свої вражіня. Дійсно, страшний є стан хворого в пустині', серед вереску виючих шакалів, реву тигрів, витя гієн. Здавало ся йому також, що чує гук вистрілу, по якім запанувала дивна тишина, так відбиваюча від попередних криків.
Незабаром сей пекольний концерт розпочав ся на ново і трівав аж до ранку.
В такому положеню розпращав би ся був мабуть наш інжінєр з сим світом, колиб не незвичайні події, які незабаром склали ся.
Дощ устав і сонце стояло вже доволі* високо на небі, коли Кипріян, роскривши очі, із здивуванєм побачив, що до нього наблизив ся величезний струс.
— Чи се не струс Матакгїа? — спитав сам себе. Довгоногий птах виручив його в відповіди і, що най-
дивнїйше, заговорив чисто по фраицуськи.
— Не помиляю ся! Кипріян Мере! Мій коханий, що ти до біса тут робиш?
Струс, говорячий його рідною мовою, струс, який знав його імя, був би без сумніву незвичайно здивував людину при здорових змислах. Кипріян приняв однакож яко річ цїлком звичайну се неприродне явище. В своїх горячкових мріях бачив ще більші чуда.
— Не дуже ти чемний, пане струсе — відповів йому — яким правом тикаєш менї? — сказав Кипріян уриваним голосом, по якім легко пізнати хворих у горячцї.
