Зоря півдня - Верн Жуль
Ходило віщованє, що коли біла людина пізнає її тайни, держава Тонаї роз-летить ся.
Деспотичний король не любив, коли його піддані висказували свою думку і тому може рішив,ся поступити прямо противно, щоби їм показати, що не позволить накинути собі иншої думки.
— Тоная замінив кров з своїм приятелем — сказав гордо і не має перед ним тайн. Чи ти і твій приятель вмієте додержати присяги? —
Фарамон Барт відповів впевняючо.
-— Отже добре — говорив дальше король — присягніть мені', що не доторкнете ся нічого з того, що в печері побачите і присягніть, ідо по виході' з неї, викинете ЇЇ з вашої памяти! Присягніть, ідо нїколи не будете старати ся відкрити входу до неї, анї не захочете повернути до неї! Вкінци присягніть, що нікому не скажете нї слова про се, що там побачите!
Піднявши руку, повторяв Кипріян і Варт слова присяги.
Тоная видав тоді' кілька приказів. Двір встав, войов-ники уставились в два ряди. Слуги принесли два куснї полотна, щоби завязати очі чужинцям, король сїв в паланкин і приказавши їм, щоби сїли побіч його, пустив ся в дорогу, несений 12 Кафрами, окружений усею двірською-дружиною. Дорога була доволі' довга і трівала дві годині*. По колиханю, яке відчували, пізнали Кипріян і Фарамон, що їх несуть під гору. З дивного холоду воздуха і відгомону кроків походу, можна було догадуватись, що сходять у підземелє. Вкінци дим походив мабуть з смолоскипів, якими освітлювано дорогу. Ще пів години трівав похід, відтак паланкин поставлено на землю. Тоная злїз і приказав своїм гостям зняти перепаску з очий.
В першій хвилі', осліплені сяйвом світла, як се звичайно буває, коли зір на хвилину є заслонений, Кипріян і Фарамон здогадувались, що є жертвою галюцинації, так незвичайне й чудове явище роскрило ся перед їх очима.
Стояли вони серед величезної печери, якої долівка була вкрита золотим піском. Звід, подібний до готицьких святинь, поринав у сутінку. Стїни сеї підземної палати виложені були сталяктитами ріжнородної краски; світло смолоскипів відбивало ся у них красками веселки.
Не було тут, як в инших печерах, одноманітного нагромадженя кварцових стовпів. Природа показала тут більше фантазії. Аметистові скелї, лавки з рубінів, смарагдові й шафірові колюмни, гори з аквамарінів, зеркала з опалів, ґанки з рожевого гіпсу та сардоніксу, всьо, ЩО' царство мінералів має чудового, прозорого, дорогого, ужито" тут до тієї чудесної палати.
З ростинного світа вибрано тут усьо, на ідо найбуй-нїйша людська фантазія могла здобути ся. Тапети з мінерального моху, мягкі, як оксаміт, прозорі плетінки з верби., в яких цвіти і овочі зроблені з дорогих камінїв, нагадували чарівні городи.
В глубинї яснїло плесо озера, утворене з зануреного в піску одного діяманту, довгого на 20 метрів. Легкої будови, замки з хальцедону, кіоски і вежочки з берилю і топазу піднімали ся так високо, що око змучене їх блеском, не глядало їхнього кінця. Снопи світла, відбиті в тисячних хрусталях, заломлюючись і схрещуючись з усїх сторін, творили таку сімфонїю красок, що аж надто вистарчало до цілковитого обезсиленя людського ока.
Кипріян не сумнївав ся довше. Бачив себе перенесеним до одної з тих таємних печер, яких єствуваня вже-давно догадував ся, а де природа збирає і кристалізує най-дорозші камінї, з яких копачі в найбогатших копальнях, находять тільки малі кусники.
З початку сумнївав ся, щоби се було правдою, що бачив, пересвідчив ся однак, краючи перстінцем величезну лавку з-хрусталю, що се природний камінь, бо не полишив* ся найменший слід на ньому.
Були се отже діяманти, рубіни 'і сафіри, нагромаджень в так великій скількости, що їх вартість можнаби оцінити тільки астрономічними числами. Лежали тут камінї, варто-сти трілїонів і квадрілїонів.
Чи Тоная знав про отті величезні богатства, можна було сумнївати ся, бо і Варт, здавало ся, не припускав,, щоби ті хрусталі були дорогоцінними камінями.
Король Негрів вважав мабуть тільки себе паном і властителем доволі' незвичайної печери, яку оберігати наказувало йому віщоваиє. Потверджували сей здогад, здасть ся;.
цілі громади людських костий, які лежали по кутках. Чи було се похоронне місце, чи може печера служила, ідо є дуже можливо, до обходів страшних свят, підчас яких •плила щедро кров людська при канібальських бенкетах?
Бартови насували ся також такі здогади і схиляючись до товариша, сказав пошепки:
— — Тоная вправдї впевняє, що підчас його пануваня такі обходи не лучали ся, однак отті кости вказують, що не треба вірити його словам.
Вказав при тім на величезний костир свіжо зложених костий, які мали на собі слїди, що вкриваюче їх мясо було варене.
Вражінє се незабаром ще скріпило ся.
Король і його гостї дійшли до кінця печери, де було заглубленє, в родї каплички біля катедри. Сильна деревляна крата замикала вхід, за яким, в деревляній клїтцї, сидїв . вязень.
Клїтка була так мала, що міг він в ній сидіти тільки "скорчившись. Вязнем сим був Матакіт!
— Се ви, пане — крикнув нещасний Кафр в хвили, коли пізнав Кипріяна. — Заберіть мене з відси, освобо-дїть мене! Волю вже вернути до Ґріквелєнду і бути там, повішеним, чим тут, в тій курячій клїтцї, дожидати страш-гної смерти! Тоная з'їсть мене!
Слова отті сказав так зворушаючим голосом, що Кип-ріянови зробило ся жаль його.
— Добре, Матакіт — відповів йому інжінєр — можу постаратись о твоє увільнене, однак, поки не віддаш діяманту, не вийдеш з сеї клітки.
— Віддати діямант, пане т— кликнув Матакіт — алеж я не мав його ніколи, кляну ся! — Говорив се з такою правдою у голосі', що не можна було сумнївати ся в його слова.
Знаємо, що Кипріян вже перед тим не дуже вірив в вину Матакіта.
Сильна деревляна крата з а литка л а вхід, за яким, в деревляній клїтцї сидїв вязень (стор. 124).
— Якщо ти отже не украв діяманту, так чому-ж ти втікав? — питав його дальше.
— Тому—відповів Матакіт — що по доказаию невинности моїх товаришів сказали би певно, що се я украв, а знаєте добре, що в Ґріквелєндї не дуже то церемонять ся з повішенєм Кафра. Засуджують його, заки обвинува-чуть! Я перелякав ся і утїкав крізь Трансваль, як справжніший винуватець.
— Ну, добре, вірю тобі — сказав Кипріян — однак хочеш вернути до Ґріквелєнду і наразити ся знов на підозріня?
— Так, волю, чим тут полишитись — сказав нещасний дріжучи з трівоги.
— Будь спокійний, мій приятелю, постараюсь тебе Увільнити. —
Стрілець звернув ся до Тонаї.
— Скажи щиро, що хочеш за сього вязня. Тоная, по короткій надумі, сказав:
— Чотири рушниці", десять разів по десять набоїв до кождої і чотири мошонки скляних перел; се не за ббгато, правда?
— Се є 20 разів за богато, однак Фарамон Барт є твоїм приятелем і зробить все, щоби тебе вдоволити.
Сказавши ті слова, задумав ся хвилину, а відтак відозвав ся:
— Слухай Тоная, дістанеш, що хочеш, однак даш нам за се кілька буйволів, потрібну поживу і почетну сторожу, щоби всіх нас перевела крізь Трансваль.
— Згода — сказав Тоная дуже вдоволений.
Вязня випущено сейчас на свободу і наситивши ще раз очи чудесами печери, позволили собі Фарамон, Кипріян і Матакіт завязати очі, і відвести назад до палати Тонаї, де з причини заключеної умови мала відбути ся велика гостина.
Умовлено ся ще, що Матакіт не верне ще зараз до Вендергарт-копальнї, тільки дожидати-ме вістки від Кипріяна.
Події, які відтак склали ся, показали, що ся обережність була на місци.
Слідуючого дня Кипріян, Фарамон, Лї і Матакіт пустили ся з численною сторожию в дорогу з поворотом до Ґрі-квелєнду.
Тепер годї було вже не сумнївати ся, що "Зоря Півдня" пропала і п. Веткінс не вишле її до Льондона, щоби там поміж найкращими брилянтами Англії лишала ся своїм блеском.
XX. Поворот.
Джон Веткінс ніколи не був в такім лихім гуморі, як по від'їзді' чотирьох соперників в погоню за Матакітом. Кожний день, кождий тиждень, який минав, віднимав в нього надію відзисканя свого брилянту, кромі сього не доставало йому звичайного товариства і тужив за Гільто-ном, Фріделем, Панталяччім а навіть за Кипріяном.
Скорочував собі час дожиданя збанком джіну а збільшена скількість алькоголю не впливала цілком лагодячо на його вдачу. До сього прилучилась трівога о судьбу виправи, бо Бардік, взятий в неволю бандою Кафрів, по кількох днях утік і вернув на ферму, де росказав про трагічну смерть Фріделя.
Був се лихий знак для Панталяччія і Кипріяна.
Алїса також почувала себе нещасливою. Не співала вже і рояль замовк. Не цікавило її так дуже стадо струсів, навіть Дада не займала її своєю пажерливістю і птах проковтував безкарно найріжнородн'їйші предмети.
Одного вечера, в три— місяці' від часу від'їзду виправи, сиділа Алїса, гафтуючи при світлі' лямпи біля батька, який сидїв у свойому фотелі' з невідступним збанком.
З похиленою над роботою головою сумно думала Алїса, коли нараз заковтано до дверий.
— Прошу війти — відповіла здивувана, що хтось приходить до них так пізно.
— Ось і я, пане Веткінс — відозвав ся голос Кипріяна. Був се дійсно Кипріян, однак який блідий, змарнілий,
з довгою бородою і знищеною подорожню одїжю. Помимо сього сяли його очі весело а уста усміхали ся.
Алїса повздержала скоро оклик здивуваня і радости, простягнула тільки мовчки руки, щоби привитати приятеля..
Розбуджений з своєї дрімоти, пан Веткінс, протирав собі очі і питав ся, що стало ся. Минуло кілька хвилин, заки фармер вспів зібрати думки і, зрозумівши вкінци, якого має гостя, кликнув :
— А діямант?
— Діямант, на жаль, не вернув ся!
Кипріян росказав короткими словами про подробиці' виправи, смерть товаришів, побут в Тонаї, промовчуючи, розумієть ся, про Матакіта. Замітив тільки, що є пересвідчений про його невинність.
Не забув згадати про докази привязаня Бардіка, Лїя і про приязнь Фарамона Варта. Підчас оповіданя не згадав про лихі наміри своїх соперників, як також про се, до чого був приневолений присягою, про чудесну печеру. Тоная — кінчив Кипріян своє оповідане —— додержав своєї обіцянки. В два дни по прибутю до столиці', приготовано достаточну скількість поживи, буйволи та сторожу. Під проводом самого короля товаришило нам 300 Негрів, навантажений мукою і вудженим мясом аж до місця, де полишили ми віз. Знайшли ми його в добрім стані', під галузями, якими його вкрито.
Попращали ми нашого гостинного господаря і дали ми йому місто обіцяних чотирьох, пять рушниць і значний.
запас набоїв.
