Заколотники з "Баунті" - Верн Жуль

Жуль Верн

ЗАКОЛОТНИКИ З "БАУНТІ"

Оповідання

Переклад Віктора Часника

Глава1

Покинуті напризволяще

Ні найменшого подиху вітерцю, ні єдиної складочки на гладі моря, жодної хмаринки на небі. Величні сузір'я південної півкулі вимальовуються з неповторною чіткістю. Вітрила на "Баунті" обвисли уздовж щогл, судно застигло в нерухомості, і місячне світло, бліднучи перед все більш палаючим сходом, осяває водну широчінь чарівним сяйвом.

"Баунті", корабель водотоннажністю двісті п'ятнадцять тонн, з екіпажем сорок шість чоловік, вийшов у море з міста Спітхед (південне узбережжя Великої Британії. Перекл.) 23 грудня 1787 під командою капітана Блая, досвідченого, але досить суворого моряка, який супроводжував капітана Кука в його останній експедиції.

"Баунті " отримав особливе завдання: перевезти на Антильські острови хлібне дерево, що росте в достатку на таїтянському архіпелазі (зараз – архіпелаг Товариства. Перекл.). Після шестимісячної стоянки в бухті Матавай Вільям Блай, завантаживши тисячу саджанців і зробивши коротку зупинку на одному з островів Товариства, взяв курс на Вест-Індію.

Підозрілість і запальний характер капітана не раз приводили його до зіткнень з деякими офіцерами. Однак спокій, що панував на борту вранці 28 квітня 1789, ніяк не віщував грізних подій, які незабаром відбулися.

Раптово на кораблі виникло незрозуміле пожвавлення. Матроси збивалися групками, тихенько перекидалися двома-трьома словами і безшумно зникали.

Що це, ранкова зміна вахти ? Або щось інше?

— Головне, друзі, ніякого шуму, — сказав Флетчер Крістіан, старпом. — Боб, зарядіть-но пістолет, але не стріляйте без наказу. Ви, Черчилль, візьміть сокиру і збийте замок з капітанської каюти. Пам'ятайте, Блай потрібен мені живим!

З десяток матросів, озброєних шаблями, тесаками і пістолетами, пішли за своїм ватажком, який спустився на нижню палубу. Перед каютою мічмана Стюарда і гардемарина Петера Хейвуда Крістіан поставив двох вартових, а потім зупинився навпроти дверей капітана.

— А ну, молодці, — старпом намагався не показати хвилювання, — рушить їх плечем!

Двері затріщали і піддалися, матроси ввалились в каюту. Несподівано опинившись в темряві, вони, бути може, згадали, яку страшну справу затіяли, і зупинилися в хвилинної нерішучості.

— Гей там? Що сталося? Хто посмів? .. — закричав капітан, схоплюючись з ліжка.

— Мовчи, Блай, мовчи! — відповів Черчилль . — А надумаєш чинити опір, я заткну тобі пельку!

— Одягатися ні до чого, — додав Боб, — ти і так будеш хороший, коли повиснеш на реї бізань-щогли.

— Руки за спину! Зв'яжіть його, Черчилль, — наказав Крістіан, — і тягніть на палубу!

— Найгрізніший капітан не так вже страшний, якщо діяти з розумом, — підсумував Джон Сміт, філософ цієї банди.

Потім, і не подумавши розбудити матросів останньої вахти, які ще спали, кортеж рушив по сходах і вийшов на палубу.

Це був формений заколот. З усіх офіцерів тільки гардемарин Юнг приєднався до повсталих.

Що до екіпажу, то більшість віддалося загальному пориву, а інші, беззбройні, без ватажка, стали просто глядачами драми, що розгорталася.

Всі вишикувалися на палубі в повному мовчанні і стежили, як поведе себе напіводягнений, з високо піднятою головою чоловік, перед яким на судні звикли тремтіти.

— Блай, — різко кинув Крістіан, — ви зняті з поста капітана корабля!

— Я не визнаю за вами права ... — почав заарештований.

— Це даремні сперечання, — перериваючи його, закричав старпом. — Зараз я — представник екіпажу "Баунті". Не встигли ми залишити Англію, як мерзенними підозрами і грубими окриками ви почали переслідувати і офіцерів, і матросів. Ніхто ніколи не отримував від вас заслуженого заохочення. Ви з презирством відкидали всі наші закиди! Тільки й чулося — "негідники, розбійники, покидьки, злодюги". Жодна жива душа не в силах довго виносити подібне поводження! Навіть мене ви не пощадили — співвітчизника, знайомого з вашою родиною, що провів під вашою командою два далеких плавання. Звинуватили вчора в крадіжці якихось жалюгідних плодів! Що ж говорити про решту! За найменшу провину — в кайдани! За всяку дрібницю — двадцять п'ять ударів батогом! Так от, настає час розплати. Ви були дуже щедрі, роздаючи покарання, Блай! Несправедливість, безглузді звинувачення, моральні та фізичні тортури, якими ось вже півтора року ви терзаєте екіпаж, доведеться тепер спокутувати, так, спокутувати дорогою ціною! Капітан, ті, кого ви ображали, визнали вас винним і засудили ... Правильно я сказав, друзі?

— Так! Так! До смерті! — пролунали несамовиті крики.

— Капітан Блай, — продовжував Крістіан , — одні матроси пропонують підійняти вас на мотузці між небом і морською безоднею, інші — засікти до смерті кішкою – дев'ятіхвісткою. Яка ж у них безкрила уява! Є набагато кращий вихід з положення. Для вас і для тих, хто покірно виконував ваші жорстокі накази. Голод, хвилі і вітер бувають страшніше петлі і батога. Гей! Спустіть на воду баркас!

Останні слова Крістіана викликали незадоволений гомін, на що він, однак, не звернув уваги.

Блай, якого не злякали погрози, скористався тишею і звернувся до екіпажу:

— Офіцери і матроси! Я, як вірний слуга Його Величності і капітан "Баунті", протестую проти того, що зараз відбувається. Незадоволені тим, як я командував кораблем, можуть подати скаргу до суду. Подумайте, навіщо йти на настільки тяжкий злочин: підняти руку на капітана — значить почати заколот, зазіхнути на закон, стати розбійниками. Вам буде назавжди заборонено в'їзд на батьківщину. Рано чи пізно зрадників і бунтівників очікує ганебна смерть. Згадайте про честь, обов'язок і присягу!

— Ми прекрасно знаємо, на що прирікаємо себе, — відповів Черчилль.

— Досить! Досить! — в нетерпінні закричали матроси.

— Ну що ж, якщо вам неодмінно потрібна жертва, — сказав Блай, — нехай нею буду я, але я один! Ті, хто тільки виконував мої накази, невинні!

Але тут потік проклять знову перервав капітана. Переконати в чому-небудь озлоблених людей було неможливо.

І ось почалися приготування до задуманого. Однак негайно між старпомом і декількома бунтівниками, що хотіли Блая і його супутників відправити в море без зброї і крихти хліба, розгорівся бурхлива суперечка .

Черчилль і деякі інші вважали, що моряки, які не брали участі у змові, ненадійні і теж повинні покинути корабель. Та й покарання для капітана придумано занадто м'яке. У Черчилля досі болить спина від побоїв батогом за дезертирство на Гаїті. Найкращий і швидкий спосіб залікувати його рани — відразу видати йому Блая. Вже він з ним розбереться!

— Хайвард! Халлет! — закричав Крістіан, повернувшись до двох офіцерів, не звертаючи уваги на крики Черчилля, — спускайтеся в баркас!

— Що я зробив поганого, Крістіан, звідки така жорстокість? — благав Хайвард. — Адже ви посилаєте мене на вірну смерть!

— Всякі сперечання марні! Коріться, а не те ... Фрейер, і ви теж — на баркас!

Але офіцери, замість того щоб рухатися до баркаса, підійшли до Блая, і Фрейер, найбільш рішучий з усіх, нахилився до нього і сказав:

— Капітан, хочете спробувати знову оволодіти кораблем? Правда, ми беззбройні, але якщо напасти раптово, вони навряд чи встоять. Може, деякі з нас будуть убиті — ну що ж? Спробувати однаково варто. Як гадаєте?

Офіцери вже готувалися кинутися на бунтівників, зайнятих спуском баркаса зі шлюп-блоків, але від Черчилля не приховались їх швидкі переговори. Він наказав кільком збройним матросам оточити заарештованих і змусити спуститися в баркас.

— Мілворд, Муспрат, Брикети і ви теж, — кинув чолов'яга декільком морякам, які не брали участі в заколоті, — бігом в кубрик і захопіть все, що маєте цінного. Будете супроводжувати Блая. Ти, Моррісон, постережи цих молодчиків! А ти, Парсел, можеш забрати з собою ящик з теслярським інструментом, я дозволяю.

Дві щогли з вітрилами, трохи цвяхів, одна пила, піврулона полотна для вітрил, чотири невеликих бака води місткістю сто двадцять п'ять літрів, сто п'ятдесят фунтів сухарів, тридцять два фунти солоної свинини, шість пляшок вина, шість пляшок рому — винний запас капітана, — ось все, що вигнанцям дозволили взяти з собою, якщо не вважати трьох заіржавілих шабель.

— А де ж Хейвуд і Стюард? — запитав капітан, спустившись у баркас. — Теж зрадили мене?

Хейвуд і Стюард його не видавали, але Крістіан вирішив залишити їх на кораблі.

Переживши хвилинний напад відчаю і цілком зрозумілої слабкості, Блай сказав:

— Крістіан , клянусь честю забути все, що тут сталося, якщо ви отямитесь! Благаю, подумайте про мою дружину і дітей! Якщо я помру, що з ними стане!

— Якби у вас була честь, — відрубав Крістіан. — події не зайшли б так далеко. Якби ви самі хоч трохи думали про свою сім'ю, а також про наші сім'ї, ви не були б таким жорстоким і несправедливим.

Перед відплиттям боцман теж спробував пом'якшити Крістіана. Але нічого не добився.

— Занадто довго я страждав, — з гіркотою відповів старпом. — Ви не знаєте, які муки довелося мені зазнати! Адже в цьому плаванні зі мною, другою людиною на кораблі, Блай поводився як з останнім псом! Однак не хочу бути занадто жорстким і позбавляти морського офіцера будь-якої надії на порятунок! Сміт, зійдіть в каюту капітана і принесіть йому одяг, документи, судновий журнал і портфель з навігаційними картами і секстантом. Дамо цій людині шанс врятувати себе і товаришів.

Накази Крістіана були виконані, хоча і без найменшого ентузіазму.

— A тепер, Моррісон, віддай швартови, — крикнула друга людина на кораблі, що стала першою, — і хай допоможе нам Бог!

Поки заколотники проводжали насмішками капітана Блая і його нещасних супутників, Крістіан стояв на палубі і не міг відірвати очей від баркаса, що віддалявся. Хоробрий офіцер, який за чесність і прямоту заслужив похвали від всіх капітанів, під чиєю командою він плавав, став лише ватажком банди головорізів і тепер ніколи не зможе повернутися додому побачити стару матір і наречену, поглянути на далекі береги острова Мен — своєї батьківщини. Він відчував, що сам втратив до себе повагу і ізганьбився в чужих очах. За виною вже йшла відплата!

Глава 2

Вигнанці

Невеличкий баркас з дев'ятнадцятьма пасажирами і маленьким запасом провізії був так перевантажений, що борти лише на п'ятнадцять дюймів виступали над рівнем моря.