Мацюсеві пригоди - Корчак Януш

По-перше, Мацюсь був у них з візитом, отже, тепер він повинен запросити їх до себе. По-друге, треба врочисто, в присутності всіх королів, відкрити перше засідання парламенту. Далі, треба показати їм новий зоологічний сад. І що найголовніше, треба домовитися, чи хочуть вони бути з ним у дружбі, чи ні.

Летіли лист за листом, телеграма за телеграмою, міністри від'їздили й приїздили. Справа була дуже важлива: або дружба з королями й спокійна робота, щоб усе було гаразд і всім було добре, щоб усі мали багато роботи й за роботу хорошу платню, щоб усе було дешеве й добротне, або — нова війна.

Засідання відбувалися і вдень і вночі: у палаці Мацюся, у палацах іноземних королів.

Одного разу прийшов посол і сказав:

— Мій король хоче жити в злагоді з королем Мацюсем.

— А чому ваш король готує нові війська й будує нові фортеці? Якщо хтось не хоче війни, він не споруджує нових фортець.

— Мій король,— відповів посол,— програв одну війну й тепер повинен пильнувати, але це зовсім не означає, що він хоче напасти на короля Мацюся.

Проте шпигуни доносили, що цей король загрожує найбільше. Власне кажучи, навіть не стільки сам король хотів воювати,— вія старий і кволий,— як його старший син, престолонаступник, неодмінно прагнув війни з Мацюсем. Мацюсеві шпигуни підслухали навіть одну розмову цього короля з сином.

— Батьку, ти вже старий і немічний,— сказав син.— Краще буде, коли ти віддаси мені трон, тоді вже я впораюся з Мацюсем.

— А що поганого зробив тобі Мацюсь? Він приємний хлопчик і мені дуже подобається.

— Подобається, подобається!.. Але він написав листа до сумного короля, щоб той посварився з нами й дружив лише з ним. Другому королю він хоче віддати всіх жовтих королів, а собі залишити Бум-Друма та інших африканських царків. А хто тоді буде з нами, хто надсилатиме нам золото та подарунки? Як тільки ми залишимось самі, вони подружаться з Мацюсем і втрьох нападуть на нас. Ми повинні збудувати дві нові фортеці та збільшити кількість військ.

Старий король мусив пристати на вимогу сина. Він боявся, що, коли спалахне війна й він знову її програє, син йому скаже: "Я ж доводив тобі, що так буде! Треба було віддати мені трон і корону, тоді цього не сталося б".

І так усю осінь та зиму було зовсім невідомо: хто з ким дружитиме.

Лише коли Мацюсь надіслав листи й запросив усіх у гості, королі були змушені сказати правду — чи хочуть вони приїхати, чи ні. Відповідь на запрошення надійшла така:

"Звичайно, ми охоче приїдемо, але ставимо умову, що Мацюсь не запросить Бум-Друма. Ми, білі королі, не бажаємо сидіти за одним столом з людожерами. Наше добре виховання й наша королівська честь не дозволяють нам брататися з дикунами".

Бідолашного Мацюся страшенно образила така відповідь. Адже це означало, що він погано вихований і позбавлений королівської гордості. Міністр закордонних справ радив удати, що ніхто цього не помітив і не зрозумів, але Мацюсь нізащо не хотів з цим погодитись.

— Не буду вдавати з себе дурника. Не хочуть, то й не треба. Вони образили не тільки мене, а й мого друга, який заприсягнув мені на вірність і ладен віддати за мене життя під час небезпеки на воді, в огні та в повітрі, який на доказ того, що він мене любить, хотів, аби я його з'їв! Так, він дикий, дуже дикий, але хоче виправитися. Він мій справжній друг, він мені довіряє, і ні він до мене, ні я до нього шпигунів не засилаємо. А білі королі брехливі й заздрісні. І я їм про все це напишу.

Міністр закордонних справ перелякався на смерть.

— Ваша королівська величність не хоче війни, а така відповідь — це неминуча війна. Можна їм написати, але трохи інакше.

Знов Мацюсь не спав усю ніч, спільно з міністрами обдумував відповідь.

Зрештою дійшли згоди:

Король Мацюсь саме тому й подружився з Бум-Друмом, щоб той перестав бути людожером. Бум-Друм обіцяв Мацюсеві, що більше не їстиме людей. Одне слово, Мацюсь згоден перевірити, чи виконав Бум-Друм свою обіцянку.

Наприкінці листа Мацюсь додав:

"Запевняю Ваші Королівські Величності, що й мені дорога моя честь і честь мого чорного друга, і я ладен захищати ту честь ціною власної крові й життя".

Це означало, що іноземні королі повинні бути обережніші, бо Мацюсь не дозволить ображати себе і, хоч він і не бажає цього, може розпочати нову війну.

Іноземні королі відписали:

"Гаразд. Якщо Бум-Друм перестав бути людожером, ми можемо гостювати у Мацюся разом з ним".

Іноземні королі, а власне кажучи, тільки той старий з сином, зволікали, тому що нові фортеці в них ще не були готові. Вони думали: "Коли Мацюсь напише, що Бум-Друм уже не людожер, ми напишемо, що чорні королі брешуть, що вони підступні й вірити їм не можна. Отже, приїхати до Мацюся відмовляємось".

Вони не сподівалися, що Мацюсь встругне їм нового коника!

Як тільки Мацюсь одержав відповідь, він заявив:

— Лечу літаком до короля Бум-Друма. Хочу переконатися, що він уже не їсть людського м'яса.

Дарма міністри відраджували Мацюся од такої ризикованої подорожі, мовляв, вітер може перекинути літак, пілот може заблудитися, може забракнути бензину, нарешті, може щось зіпсуватися в моторі. Навіть фабрикант, який мав збудувати літак і розраховував на цьому заробити, відговорював Мацюся:

— Я не можу ручитися, що літак, перебуваючи протягом п'яти днів у повітрі, не зазнає жодного пошкодження. Літаки звичайно літають у холодних країнах, і ми не певні, чи не зіпсується там щось від спеки. Може зламатися якийсь гвинтик, а в пустелі ж нема механіка, який міг би полагодити зіпсований літак.

Зрештою, літак не зможе підняти нікого більше, крім пілота й Мацюся. А як Мацюсь порозуміється з Бум-Друмом без професора, котрий знає п'ятдесят мов?

Мацюсь хитав головою, мовляв, все це так, він розуміє, що це надто важка й небезпечна подорож: він справді може загинути в пісках пустелі, і без професора буде дуже важко порозумітися з Бум-Друмом; але всупереч усьому сказав, що вирішив летіти і — полетить.

Мацюсь попросив фабриканта не шкодувати грошей і викликати найкращих майстрів, взяти найкращі інструменти й матеріали і збудувати літак якнайліпше та якнайшвидше.

Фабрикант відклав усі замовлення, найкращі механіки працювали в три зміни удень і вночі. Головний інженер все так вираховував, що кінець кінцем збожеволів і мусив два місяці пролежати в лікарні. А Мацюсь щоденно приїздив на фабрику в королівському автомобілі й по кілька годин сидів там і докладно оглядав кожну трубку й кожний гвинтик.

Яке враження справила ця звістка в країні та за кордоном, легко собі уявити. В газетах ні про що інше не писали, тільки про королівську подорож. Мацюся називали "Королем Повітря", "Королем Пустелі", "Мацюсем Великим", "Мацюсем Шаленим".

— Ну, тепер уже йому кінець,— пророкували заздрісники.

— Двічі Мацюсеві щастило, але цей номер йому не вдасться.

Довго шукав Мацюсь пілота.

Зголосилося двоє: один — трохи вже старий, без ніг і без одного ока, а другий — Фелек.

Цей безногий пілот був саме тим старшим механіком, який складав літак. Він літав уже тоді, коли літаки не були ще такі досконалі, як тепер, і часто падали. Він падав сім разів; чотири рази лише дуже забився, але нічого не пошкодив, на п'ятий втратив око, на шостий — йому розчавило ноги, а на сьомий — зламало два ребра й так струснуло мозок, що він цілий рік лежав у лікарні й втратив мову. Він і тепер говорив невиразно. Останній випадок відбив у нього охоту літати, але через те, що він дуже любив літаки, то пішов на фабрику, щоб хоч будувати їх та дивитися на них, коли вже сам не може літати.

Але з королем Мацюсем він полетить: руки в нього міцні, а одне зряче око цілком замінить два.

Фелек зрозумів, що не може рівнятися з таким досвідченим пілотом, і поступився тим більш охоче, бо думав так, як і всі інші, що в цю подорож легко вирушити, але важко з неї повернутися.

І "Мацюсь Шалений" вирушив у дорогу з своїм безногим товаришем.

Розділ тридцятий

Сидить собі офіцер білого гарнізону в телеграфіста, курить люльку й базікає про те про се:

— От собаче життя, сидиш тут у цьому дикунському селі край самісінької пустелі — і світа божого не бачиш. Відтоді як тут побував король Мацюсь, щодня провозять через наше село клітки з дикими звірами та лантухи з золотом від короля Бум-Друма. Такі дикі звірі житимуть у столиці Мацюся серед білих людей, а я — людина, повинен до самісінької смерті сидіти в цій пустелі!

Телеграфіст хотів щось на те сказати, але раптом затріскотів телеграф.

— Ого, якась телеграма.

Апарат стукав, і на білій паперовій стрічці почали виникати літери.

— Ого-го, цікава новина!

— А що таке?

— Ще не знаю. Ось. "Цілком таємно". Завтра о шістнадцятій годині король Мацюсь прибуде поїздом, щоб летіти через пустелю літаком до короля Бум-Друма. Літак цей також привезуть поїздом. Коли вийматимуть літак, необхідно зламати яке-небудь коліщатко, щоб король Мацюсь не міг далі летіти.

— Розумію,— сказав капітан,— певно, нашим королям не подобається дружба Мацюся з Бум-Друмом. Це дуже неприємний наказ. Самі не хотіли дружити з людожерами й Мацюсеві заважають. Це велике свинство. Проте нічого не вдієш: я офіцер і наказ мушу виконати.

Офіцер зараз же покликав вірного солдата і наказав йому переодягнутися залізничним носильником.

— На залізниці всі носильники — негри, отже, Мацюсь, побачивши одного білого, напевно найме його стежити за дикунами, щоб ті нічого не зіпсували. Отут ти й повинен викрутити коліщатко, щоб зіпсувати літака.

— Слухаю! — відповів солдат, переодягнувся носильником і пішов на станцію.

Приїхав Мацюсь. Негри оточили його. Мацюсь показав на мигах, що треба зняти машину, тільки дуже обережно, аби чогось не зіпсувати. Мацюся непокоїло, що його не розуміють. Коли це раптом з'являється біла людина. Мацюсь страшенно зрадів.

— Я добре заплачу вам,— сказав Мацюсь,— тільки ви їм все поясніть і стежте за ними.

Саме тоді прибіг капітан, ніби він щойно дізнався про приїзд Мацюся.

— Що? Літаком? Хо-хо, оце чудова подорож. Як — уже завтра? Хай король затримається у нас декілька днів. Відпочине. Ну, ходімо, панове, до нас на сніданок.

Мацюсь охоче погодився, але пілот нізащо не хотів іти.

— Я краще простежу своїм єдиним оком, щоб вони нічого тут не "змайстрували".

— Я за ними простежу,— каже переодягнений в носильника солдат.

Але безногий пілот затявся.