Мацюсеві пригоди - Корчак Януш

А в графі про зміст листів зазначено: прохання про черевики, бо хлопчина не може ходити до школи.

— Я служу протягом двадцяти років, і в моїй канцелярії завжди був порядок.

Мацюсь любив справедливість. Він подав секретареві руку і сказав:

— Сердечно вдячний вам.

Отже, вигадано такий спосіб: листи читатимуть, як і раніше, службовці. Найцікавіші відбиратимуться для Мацюся, але не більше сотні на день. Листи з проханнями читатимуться окремо, і двоє службовців будуть перевіряти, чи правда те, що в них написано.

— Цей хлопчик пише, що йому потрібні черевики. А може, він бреше. Король надішле йому черевики, а хлопець, можливо, продасть їх та купить собі різних непотрібних дрібниць.

Мацюсь повинен був визнати, що це міркування розумне. Він пригадав, як на війні у їхньому загоні один солдат продавав чоботи й купував горілку, а потім знову приходив по чоботи, запевняючи, що вони в нього порвалися.

— Можна запровадити таке правило: коли службовці переконуються, що прохання справедливе, королівська канцелярія покличе дитину, вона прийде на аудієнцію, і ваша величність вручить їй особисто те, про що дитина просила.

"Це слушна думка — подумав Мацюсь.— Я хочу приймати під час аудієнцій не тільки іноземних послів і міністрів, а й дітей".

Отже, тепер Мацюсь знав, що він як дитячий король має робити. Зранку до дванадцятої години у нього будуть уроки. О дванадцятій королівський сніданок. Потім година аудієнції для послів та міністрів; до обіду ж читати листи, після обіду — аудієнція для дітей. Потому засідання з міністрами до самісінької вечері. А вже тоді спати.

Коли розпорядок дня було складено, Мацюсеві стало сумно. Адже жодної годинки не лишалося у нього на забавки. Та нічого не вдієш. Може, трохи згодом, коли він дасть усім те, що їм треба, буде в Мацюся й для себе хвилька вільного часу. "Адже я подорожував. Бачив стільки цікавого, був місяць на морі, відвідав країну людожерів, тепер можу не бавитися, а братися до королівської роботи".

Як вирішено, так і зроблено. Вранці Мацюсь учився, потім йому читали листи. Читав службовець дуже швидко, і Мацюсеві було важко всидіти на одному місці, тому він слухав, походжаючи по кабінеті з закладеними за спину руками. Лікар порадив, щоб у ті дні, коли стояла тепла й гарна погода, читання листів відбувалося в королівському саду. І це втішало Мацюся.

Аудієнції були багатолюдні. Приходили іноземні посли питати, коли скличе Мацюсь перший парламент. Або приходили міністри з фабрикантами, які мали збудувати гойдалки й каруселі по всій державі, запитати короля, як він бажає все це зробити. Або приїздили з усіх кінців світу різні дикі люди сповістити, що їхні королі хочуть жити в дружбі з королем Мацюсем. Якщо король Мацюсь дружить з Бум-Друмом, королем людожерів, то, напевно, і їх не зневажатиме, бо вони хоч і дикуни, проте вже перестали їсти людей.

— У нас уже тридцять років не їдять людей,— запевняє один.

— А у нас останнього чоловіка з'їли сорок років тому. І це був винятковий випадок. Чоловік той був великий ледар, до того ж пройдисвіт, отже, від нього ніякої користі ніхто не мав. А оскільки він був гладкий, то коли його вп'яте судили за те, що він нічого не хоче робити, всі одноголосно ухвалили з'їсти такого непотреба. ‘

Король Мацюсь був тепер обережніший, сам нічого не обіцяв, наказував усе записувати, що говорили посланці, і просив їх прийти по відповідь через тиждень. Адже йому треба порадитися з міністром закордонних справ, і взагалі все це з'ясується лише на засіданні ради міністрів.

Аудієнції для дітей були дуже приємними. До тронного залу по черзі впускали хлопчиків та дівчаток, і Мацюсь вручав їм те, про що вони просили в листах. Кожна дитина мала свій номер, і на пакунку, підготовленому до вручення, стояв такий же номер. Нікого не пускали на аудієнцію доти, поки службовець переконувався, що все це справді необхідне. Тому тут панував зразковий порядок, і кожен йшов додому задоволений.

Один одержував тепле пальто, другий необхідні для навчання книжки, які не мав за що купити, дівчатка часто просили гребінці й зубні щітки. Хто добре малював, одержував фарби. Якийсь хлопчик дуже просив скрипку, бо давно вже грав на губній гармошці і вона йому набридла. Він навіть заграв Мацюсеві на гармошці й дуже зрадів, коли одержав нову скрипку в гарному футлярі. Інколи хто-небудь під час аудієнції просив щось нове, про що не писав у листі, й це Мацюся дуже сердило.

Одна дівчинка, якій Мацюсь дав нове плаття на весілля тітки, попросила ляльку аж до неба.

— Ти нахаба,— сказав Мацюсь,— а якщо будеш забагато хотіти, то не одержиш і плаття.

Тепер Мацюсь став досвідченим королем, і обдурити його було не так легко, як раніше.

Розділ двадцять сьомий

Якось під час аудієнції Мацюсь почув незвичний галас у приймальній. Спершу він не здивувався, бо діти, коли вже призвичаїлись до аудієнції, сиділи завжди не дуже тихо. Але цього разу галас був інший. Здавалося, ніби хтось свариться. Мацюсь послав лакея дізнатися, що там діється. Лакей повернувся й доповів, що якийсь дорослий затявся і будь-що хоче увійти до короля. Це зацікавило Мацюся, і він наказав його впустити.

Увійшов юнак із портфелем під пахвою і, навіть не вклонившись, голосно заговорив:

— Ваша королівська величність, я журналіст, тобто пишу в газети. Ось уже місяць намагаюся потрапити на аудієнцію, але мене не впускають. Мені кажуть: "завтра", а завтра знов кажуть: "король стомився", й знов просять прийти завтра. Сьогодні я прикинувся батьком одного з дітей; думав, що так скоріше попаду. Але лакеї мене впізнали й не захотіли впустити. А в мене дуже важлива справа, навіть кілька справ, і я переконаний, що ваша величність захоче мене вислухати.

— Гаразд,— сказав Мацюсь,— почекайте, поки я закінчу з дітьми, бо це їхні години, а потім поговоримо з вами.

— А чи не дозволить мені ваша величність залишитися в тронному залі? Я не заважатиму. А завтра напишу в газети, як відбувається аудієнція в короля. Адже це цікаво для тих, хто читає газети.

Мацюсь наказав дати журналістові крісло, і той весь час щось записував у свій блокнот.

— Будь ласка, кажіть, що у вас,— мовив Мацюсь, коли останній хлопчик вийшов з тронного залу.

— Королю,— почав журналіст,— я не заберу у вас багато часу. Скажу коротко.

Але, всупереч сказаному, журналіст говорив дуже довго й цікаво. Мацюсь слухав уважно й нарешті урвав його:

— Я бачу, справа таки важлива. Прошу вас, повечеряйте зі мною, а потім ми підемо до кабінету й ви закінчите.

До одинадцятої години вечора говорив журналіст, а Мацюсь ходив по кабінету, заклавши руки за спину, й уважно слухав його. Мацюсь уперше бачив людину, яка пише в газети, й мусив визнати, що це розумна людина і, хоча й доросла, зовсім не схожа на його міністрів.

— Ви тільки пишете чи й малюєте також?

— Ні, в кожній редакції одні пишуть, а інші малюють. Коли б ви, ваша королівська величність, забажали відвідати нашу газету, ми були б щасливі.

Мацюсь давно вже не виїздив з палацу, тому охоче скористався з запрошення й другого ж дня поїхав у редакцію.

Це був великий будинок, прикрашений на честь Мацюся прапорами, килимами й квітами. На першому поверсі стояли величезні машини, на яких друкували газету. Вище містилася контора, звідки газети надсилалися на пошту й на продаж. Окремо був ніби магазин, в якому приймали оголошення й гроші за них. Ще вище містилася редакція, де біля кожного столу сиділи люди, які писали те, що друкувалося внизу. Сюди приносили телеграми з усього світу, дзвонив телефон, бігали в засмальцьованих костюмах хлопчаки, носили списані папери в друкарню. Тут писали, тут малювали, а там гула машина. Точнісінько як на війні під час наступу. На срібній таці подали Мацюсеві свіжу газету з фотознімком, на якому було показано, як під час аудієнції Мацюсь приймає дітей, а нижче надруковано, що казали йому діти і що він їм відповідав.

Мацюсь провів у редакції цілих дві години і страшенно був задоволений усім, особливо тим, що тут усе так швидко робиться. Тепер він не дивувався, що в газеті написано про всі події: які де пожежі, які крадіжки, кого де переїхали і що роблять королі й міністри в усьому світі. Журналістова правда, газети знають усе. Як швидко видрукували газети, що робив Мацюсь, коли поїхав у гості до іноземних королів, як швидко писалося про війну, і як зразу ж газети дізналися, що Мацюсь повертається з країни людожерів.

— А чому ви не знали, що я втік на фронт, а в столиці залишилася тільки фарфорова лялька?

— О, ми чудово це знали, але ми не завжди все пишемо. В газетах друкується лише те, що треба, а решту ми знаємо тільки для себе.

Увечері Мацюсь знову довго розмовляв із журналістом. Отже, все, що робить Мацюсь, це не реформи. Мацюсь не реформатор, але може ним стати. Мацюсь хоче зробити так, щоб керував увесь народ. Для цього треба зробити два сейми: в одному будуть керувати дорослі, а в другому — діти. Хай діти також виберуть своїх депутатів і хай скажуть, що вони бажають — шоколад, ляльки, складні ножі чи щось інше. Може, вони віддаватимуть перевагу цукеркам, а може, черевикам, а може, захочуть одержувати грішми, і кожен купить собі те, що йому подобається. Дітям так само, як і дорослим, треба мати свою газету, і вона повинна виходити щоденно. До тієї газети діти писатимуть про свої бажання, які належить виконувати королю, щоб не було так, аби король робив те, що йому заманеться. Адже король не може знати, хто що хоче, а газета все знає. Наприклад, минулого разу не всі діти одержали шоколад, бо в селах службовці самі його з'їли, а діти навіть не знали, що той шоколад їм належить. І все це тому, що в них немає своєї газети.

Усе це було для Мацюся таке зрозуміле, що йому здалося, наче він сам давно придумав такі заходи. Чотири вечори підряд Мацюсь радився з журналістом, усе докладно обміркував і на найближчій нараді міністрів узяв слово.

— Панове міністри! — почав Мацюсь і випив води, бо збирався промовляти довго.— Ми ухвалили залучити до керівництва країною весь народ, щоб увесь народ міг сказати, що йому треба. Але ви забули, панове, що народ — це не тільки дорослі, а й діти. У нас кілька мільйонів дітей, і вони теж повинні керувати.