Цусіма - Новиков-Прибой Олексій

Обидва були одягнені у військову форму. Генерал, повнотілий, з великими звисаючими вусами, поважно пройшов у офіцерські каюти, спочатку він про щось розмовляв з Рожественським, а потім наказав викликати на верхню палубу нижні чини. На його привітання вони відповіли тихо, наче знехотя. Він запитав їх про претензії, і відразу залунало стільки голосів зі скаргами, що нічого не можна було розібрати. Тоді генерал запропонував ешелону обрати своїх представників від різних частин. Він відійшов на пів'ют і кожного представника допитував окремо, а наостанку — усіх разом. Навперебій вони заявили одне й те саме.

— У нас, ваше превосходительство, не було б ніякого заколоту. Все через адмірала Рожественського вийшло. Він бив команду штурханами.

— Мало того, він японську поліцію викликав на пароплав. А~пОтім міноносці почали загрожувати нам.

В числі обраних представників був і квартирмейстер Кузнецов. У нього був вигляд суворий, який буває в людини, впевненої в своїй правоті. Кривлячись від болю в лівій нозі, він довго мовчав і нарешті похмуро запитав:

— Ваше превосходительство, в Росію теж покличуть наших ворогів приборкувати революцію?

Генерал почервонів.

— Цього ніколи не може бути. Ми вже якось без японців обійдемося.

— Спасибі вам на доброму слові. І просимо вас — заберіть з пароплава адмірала Рожественського. їїе хочемо ми їхати разом з ним. Відправте нас на батьківщину без нього і більше не буде ніякого хвилювання.

На пароплаві генерал Данилов пробув більше трьох годин. Він вимагав видати призвідників і давав чесне слово, що їх не віддадуть під суд. Справа закінчилася тим, що весь цей ешелон перевели на два пароплави— "Киев" і "Тамбов", а на "Воронеж" призначили новий ешелон. Адмірали Рожественський і Вірен вирушили у Владивосток на маленькому транспорті "Якут".

Так правлячі кола двох імперій, вороги на полі бою, раптом під час повстання на "Воронеже" побраталися і створили спільний фронт проти матросів і солдатів. Це зрозумів Кузнецов і його більш свідомі товариші. Для них стало ясно, що в разі потреби російське самодержавство не посоромиться покликати японців, щоб допомогти задушити не тільки купку полонених, а й весь революційний народ.

Другого дня під натиском тайфуну розлютувалось море. Пароплав "Владимир" то врізався в гори хвиль, що навалювались на нього, розпорюючи їх своїм гострим форштевнем, то ставав на диби, немов наміряючись зробити безумний стрибок у простір. На палубу летіли бризки і клапті піни. Напружено вищали снасті. Під небом, що клубочилося хмарами, серед хиткого водного простору пароплав* димлячи товстою трубою, вперто йшов уперед, у сиву й скуйовджену далечінь. Барометр все падав. Значить, це були тільки перші приступи тайфуну, що розтулювався. Але вже відчувалась його невичерпна сила, позначались його удари, які стрясали крихкий корпус судна.

Коли з капітанського містка сповістили, що проходимо повз острів Цусіма, майже всі матроси вийшли на верхню палубу. Вони оглядались, жадібно шукали щось тривожними очима, але нічого не бачили на поверхні бурхливого моря, наче ніколи й не було тут битви. Хтось зірвав кашкет, і тут же, немов за командою, всі, як один, змахнули руками, і голови обнажилися. Так, у мовчанні, бліді, похмурі, простояли хвилину-дві, слухаючи багатоголосе ревіння тайфуну, що плакав над братським кладовищем.

Почались промови. Виступали матроси і говорили, як уміли. Це були інші люди, не ті, якими я знав їх, коли ми вирушили на війну. На палубі корабля, цього самотнього мандрівця морів і океанів, ніколи ще не звучали так сміливо слова, як цього разу.

Гальванер Голубев витяг із кишені пошарпаний зошит, потряс ним у повітрі і заявив:

— От він! Тут все записано і про японський флот, і про наш. Тут самі факти...

Я знав, про що він говоритиме. Ці ж факти наведені і в моїх записках. Звичайно в бою буває так, що одна з воюючих сторін, знищуючи другу, в той же час і сама зазнає якихось втрат, іноді дуже значних. В морському ж бою з японцями вийшло інакше. Наші моряки і під Цусімою билися з колишньою відвагою і хоробрістю. На деяких навіть напівзатоплених кораблях, оточених переважаючими силами ворога, комендори стріляли до останнього снаряда. Але цілим рядом причин, наведених мною раніше, ми були поставлені в таке становище, що вже ніякий героїзм не міг врятувати нас від катастрофи. Порочна система управління і спорядження царського флоту знизила втрати японців на морі.

Ось яких пошкоджень завдали ми противникові. Броненосець "Мікаса", на якому тримав свій прапор командуючий ескадрою адмірал Того, дістав більше тридцяти наших великих снарядів. У нього були пробиті труби, палуби, пошкоджено багато гармат і розбиті каземати. На ньому налічувалось убитими і пораненими шість офіцерів, один кондуктор та сто шість нижніх чинів. Крейсер "Наніва" дістав пробоїну у ватерлінії і вийшов з ладу. Крейсер "Касагі", якому снарядом пробило борт нижче ватерлінії, змушений був, через велике прибування води, відпливти в затоку Абурдані. Усі ці три кораблі безумовно були б потоплені, якби ми мали повноцінні снаряди. Були серйозні попадання у броненосці: "Сікісіма", "Фудзі" та "Асахі". Потерпіли в бою і крейсери: "Ніссін", "Кассуга", "Ідзумі", "Адзума", "Якумо", "Асама", "Чіто-зе", "Акасі", "Цусіма". Авізо "Чіхая" дістав від нашого снаряда течу у вугільній ямі і пішов з поля бою. Близько двох десятків винищувачів та міноносців настільки були пошкоджені, що деякі вийшли з бою, а три з них потоплені. Усе це ми знали, як знали і те, яких втрат японці эазнали під час блокади Порт-Артура. Там із списку їх флоту вибули два першокласні броненосці — "Ясіма" і "Хатсусе", два крейсери "[осіло" та "Такасаго" і десять невеликих суден. За весь період війни і комерційний ворожий флот зменшився на тридцять п'ять пароплавів. Але замість цієї втрати японці підняли в Порт-Артурі і захопили в полон п'ятдесят дев'ять наших пароплавів. А їхній військовий флот, знищивши 1-у і 2-у наші ескадри, не тільки не зменшився, а збільшився. Нещодавно, місяців зо три тому, японський імператор улаштував у Токійській затоці огляд свого флоту, до складу якого увійшли наші кораблі. З 1-ї нашої ескадри були такі судна під японським прапором, підняті противником у Порт-Артурі: броненосці — "Ретвизан", "Пересвет", "Победа" і "Полтава"; крейсери — "Паллада", "Варяг" і "Баян"; винищувачі — "Сильный" і захоплений в Чіфу "Решительный"; мін-

ні крейсери — "Гайдамак" і "Посадник". На тому ж огляді були представлені і судна нашої 2-ї ескадри: броненосці "Николай І", "Оред",, "Апраксин" і "Сенявин" та винищувач "Бедовый".

Гальванер Голубев, читаючи свій пошарпаний зошит, нагадував собою суворого суддю, який обвинувачує царський уряд у страхітливих злочинах. Усі ці цифри наших втрат давно були нам відомі, але тепер, серед моря, на фоні сумного для нас острова Цусіма, діяли на всіх слухачів приголомшливо. Сам Голубев був блідий, голос його тремтів. Нарешті, піднявши руки, немовби показуючи народові страшні докази, він почав вигукувати:

— Хіба це була війна? Японці винищували нас, як звіробій винищує беззахисних тюленів на льодах... І ми терпітимемо такий уряд?

Пароплав "Владимир" зачерпнув носом десятки тонн води. Бурхливими потоками вона покотилась по верхній палубі, змочуючи ноги людей. Але всі матроси, вслухаючись у промови своїх товаришів, немов пришиті, лишилися на місці. Офіцери, перебуваючи на капітанському містку, полохливо поглядали на загадково-похмурі обличчя колишніх рабів.

Кожен із нас знав, що під нами, в цьому танцюючому морі, похована майже вся 2-а ескадра, крім кораблів, що здалися в полон або розбіглися по нейтральних портах. Тут, у хисткому братському кладовищі, на морському дні лишилося понад п'ять тисяч наших моряків, кістки яких омивають солоні води.

На середину палуби вийшов кочегар Бакланов і, піднявшись на зачинений люк, міцно розставив дебелі ноги, його обличчя з упертим підборіддям, вкрите солоними бризками моря, виражало сувору впевненість у своїй силі. Він басисто загримів:

— Дорогі цусімці! Ви самі бачили, як тут гинули наші товариші. За що вони зазнали смертної кари? Хто в цьому винен? Тепер нам відомо, де ховаються головні злочинці. Я не знаю, як ви, а я рватиму їм голови. Я не вгамуюся доти, поки в моїх грудях битиметься серце. Ми всі будемо воювати, але тільки не за корейські дрова, а за наше майбутнє краще життя. Рушимо на внутрішніх ворогів. Як японці топили тут наші кораблі, так! ми втопимо в крові весь царський лад...

— Правильно! — гаркнуло кілька чоловік.

— Все зметемо під три чорти! — збуджено підхопили інші голоси. Кочегар Бакланов продовжував:

— Будемо викорчовувати по всій нашій країні всіх колишніх верховодів, як викорчовують пеньки в лісі...

Ревів простір. Гойдався пароплав, черпаючи бортами воду, і навколо нього, ніби від вибухів, підіймалося рване громаддя хвиль. Все було в навальному русі. Пересувались і люди на палубі, що вислизала з-під ніг, і, підіймаючи кулаки, кидали в повітря грізні слова.

Ми знали, що звістка про Цусіму прокотиться по всій країні, викликаючи потоки сліз і горя. Здригнулась Росія. Через місяць після загибелі ескадри, немов у відповідь на це, броненосець "Потемкин" прорізав води Чорного моря під червоним прапором. Повстали моряки на крейсері "Очаков", в кронштадтських і севастопольських екіпажах. Піднялйсь робітники на заводах і фабриках. Почався аграрний рух, запалали поміщицькі садиби. Цар, рятуючи трон, змушений був об'явити маніфест про конституцію. Але народ скоро зрозумів, що це було обманом. Вулиці Москви обросли барикадами. І по всій Росії, немов тайфун в Японському морі, підіймались і буяли криваві шквали.

Все вичитане з газет про батьківщину пов'язувалося в мене з тим, що робилося зараз на палубі, запліскуваній хвилями. Це було таким новим, таким незвичайним, що дрож пронизував серце. Я вдивлявся в обличчя товаришів, вслухався в їхні промови, і мені здавалося, що і минула війна, і революція, що розливається як весняні води, є тільки прелюдія до ще грізніших подій.

Острів Цусіма, зарослий лісами і захищений підводними рифами й скелями, лишався від нас ліворуч, його не було видно за вируючою млою.