Цусіма - Новиков-Прибой Олексій

Він мав продовжити справу Рожественського і з славою здобути перемогу імперії на сході. З такою настановою він 12 травня залишав столицю. Весь державний Петербург зібрався на вокзалі і з великою помпезністю проводжав Бірільова з штабом на Далекий Схід. З Петербурга і Кронштадта на Знаменську площу і на платформу вокзалу зійшлося багато моряків, адміралів, капітанів, молодих офіцерів. Тут були присутні й великосвітські і морські дами. Бірільов був бадьорий і енергійний на вигляд, він жваво прощався з вичепуреною сановною публікою, яка несамовито кричала йому "ура". Дами підносили адміралові розкішні букети квітів, деякі з них благословляли його іконами. На очах тих, що проводжали, виступали патріотичні сльози зворушення. Загальні побажання перемоги хором неслись вслід поїзду, що вирушив у далеку путь за славою.

В той час, коли ми переживали страшну катастрофу при острові Цу-сіма, новий командуючий разом із своїм штабом мчав у Владивосток. В салон-вагоні адмірал мріяв, як перед Золотим Рогом на горизонті з'являться переможні кораблі довірених йому морських сил. Він прикидав, скільки з тридцяти восьми вимпелів 2-ї ескадри залишиться в його розпорядженні. Бірільову ввижалося, як він, вступивши в командування 2-ю ескадрою, буде громити японців на морі, а це дасть змогу і нашим сухопутним військам перейти в наступ. І скільки нових орденів буде додано до тієї великої колекції, яку він вже мав на своїх грудях! Може, в його мріях уже сяяла і золота шабля, яку подарує йому цар за блискучу перемогу. Слава про нього, як про геніального флотоводця, прогримить на весь світ. Але яке ж було його розчарування, коли замість ескадри прибули до Владивостока тільки три судна: міноносці "Грозный" і "Бравый" і нічого не вартий в бойовому відношенні, перероблений з колишньої яхти намісника Алексеева крейсер 2-го рангу "Алмаз". Бірільову довелося терміново повернутися експресом до Петербурга.

Васильєв наприкінці додав:

— Ви всі знаєте, яка убога була наша ескадра в своїй матеріальній частині. Відповідальність за це повинен був нести разом з іншими верховодами і Бірільов. Але його не віддали під суд. Мало того, цей морський жук ухитрився пролізти в морські міністри. Так могло статися тільки в умовах російської дійсності.

Перед самим відходом "Владимира" інженер Васильєв через вістового викликав мене до себе в каюту. Коли я прийшов до нього, він поквапливо укладав свої речі в чемодан. Я запитав:

— В чому річ, Володимире Полїєвктовичу? Куди ви так поспішаєте? г

— Становище змінилось. Доведеться мені розлучитися з вами. Річ у тому, що офіцери одержують подорожні гроші тут, у Нагасакі. Кожному з нас надано право повертатися на батьківщину самостійно. Багато хто вибрав собі водний маршрут — Індійським океаном. Скористався і я з цієї можливості. Я прямо з Японії пароплавом майну через Тихий океан у Північну Америку. Потім перетну Атлантику. Таким чином завершиться моя кругосвітня подорож.

— Пощастило вам! — вигукнув я.

Васильєв, передаючи мені клаптик паперу, списаний його твердим почерком, сказав:

— От адреса мого батька. Передайте її надійним товаришам і від них візьміть для мене адреси! Пишіть! Ми не повинні губити один одного. А тепер ідіть і зберіть у трюмі товаришів. Я тільки розрахуюсь і зараз же спущуся до вас.

— Єсть!

Все було зроблено, як наказав Васильєв. Ми зібрались на одній із палуб носового трюма. З орловської команди були: кочегар Бакланов, машинний квартирмейстер Громов, машиніст Цунаєв, трюмний старшина Йосип Федоров, фельдфебель Мурзін, боцман Воєводін, гальванери Штарєв, Голубев, Алференко та багато інших. Інженер Васильєв розказав нам останні новини про Росію, почерпнуті ним з англійських газет. Потім на підставі фактів почав малювати перед нами картину подій, що відбувались на батьківщині. Все це дуже хвилювало нас. Я дивився на нього і дивувався, як усе на ньому було чудово припасовано: і темно-синій костюм, і білий накрохмалений комірчик з чорним галстуком, пов'язаним бантиком, і начищені до блиску жовті черевики. Такою ж акуратністю він відзначався в усіх своїх думках і вчинках. Кожна його фраза була чітка й ясна, немовби він читав її з книги. Заговоривши про Цусімську битву, він головним чином намагався викрити причини нашої поразки. Ці причини давно були мені відомі. Підсумовані і закріплені в пам'яті, вони стояли перед очима, ніби надруковані жирним шрифтом на папері.

Російська ескадра була майже вдвічі слабша, ніж японський флот. Але не тільки в цьому була головна причина її загибелі. З російської військово-морської історії можна було б навести численні приклади того, коли технічно слабкі і невеликі загони російських моряків все-таки завдавали поразки ворогові. Але я обмежусь тільки одним маловідомим випадком, що характеризує російських моряків. 23 липня 1773 року в морському бою біля Балаклави два російських кораблі "Корона" і "Таганрог", озброєні тридцятьма двома гарматами, наголову розбили турецький флот, що складався з двох великих кораблів по п'ятдесят дві гармати на кожному і двох шебек з п'ятдесятьма гарматами. Росіянами командував голландець — капітан 1-го рангу Иоганн Генріх ван Кінсберген. Захоплюючись хоробрістю російських моряків, він залишив у своїх мемуарах знаменитий запис:

"З такими молодцями я б самого диявола вигнав би з пекла".

При Цусімі було немало відважних і досвідчених командирів, але їхня цінна ініціатива ніяк не була використана, гірше того — вона була зв'язана бездарним командуванням. І взагалі наша ескадра була зовсім непідготовлена до серйозного бою. Тільки нерозумний уряд міг вирядити її в таку далеку путь назустріч сильнішому ворогові.

Організація служби у нас нікуди не годилась.

Не кажучи вже про те, що наша ескадра складалася з різнотипних суден, які являли собою мішанину з музейних рідкостей, ми найновіші й швидкохідні кораблі поставили в одну колону з старими і тихохідними і тим самим зменшили їхню швидкість до дев'яти вузлів.

Перевантажені, наші броненосці так заглибились броньованими частинами у воду, що перестали бути броненосцями, а неприбрані з них шлюпки і дерево, дерев'яне обладнання кают і меблі були поживою для пожеж, що заподіяли нам багато лиха.

Взяті з собою непотрібні транспорти тільки обтяжували пересування бойових суден.

У японців в кожній башті, в кожному казематі був далекомір, а в нас їх було тільки по два на корабель. І вся наша артилерія з трубками, що погано запалювались, з невибухаючими снарядами, з невірними таблицями, з непридатними баштами, з погано обладнаними і неосвоєними оптичними прицілами, з ненавченими комендорами була зовсім нешкідлива для противника 52.

Спайка між верхами й низами налагодилась сяк-так лише перед боєм, викликана загальною небезпекою, а до цього весь організм ескадри роз'їдала гостра класова ненависть, якої ніби не помічало начальство.

Щоб прорватися до Владивостока, ні в якому разі не можна було йти Корейською протокою, де у японців були розташовані головні бази для морських сил.

Ескадра, наближаючись до острова Цусіма, не робила ніяких розвідок і зовсім ігнорувала противника, наче ми йшли на парад.

Не тільки командири суден, але й молодші флагмани, контр-адмірали, не були заздалегідь обізнані зі стратегічною і тактичною обстановкою майбутнього бою. Ніхто з командирів не знав, які оперативні плани були розроблені командуючим ескадрою Рожественським, а багато хто навіть сумнівався, чи були взагалі в нього які-небудь плани. Це був винятковий випадок в історії морських воєн 53.

З'ясувалося ще й те, що протягом п'яти з половиною годин денного бою, коли вирішувалася доля сторін, ніхто з адміралів ескадрою не командував. Нею керували випадкові офіцери, що лишилися невідомими, а іноді й матроси.

Досить було однієї із згаданих причин, щоб привести 2-у ескадру до поразки. А всі вони разом взяті, привели її до цілковитого розгрому. Багатьом матросам все це стало відоме відразу після битви. Але тепер від інженера Васильєва ми дізналися про нові факти. Найбільше він здивував нас порівняльною таблицею артилерійського вогню:

— От яке число пострілів робила та і та сторона за одну хвилину: російська ескадра — сто тридцять чотири, японська ескадра — триста шістдесят. Викидали металу за одну хвилину: російська ескадра — двадцять тисяч фунтів, японська ескадра — п'ятдесят три тисячі фунтів. Щодо вибухової речовини, якою начинилися снаряди, то різниця виходить майже неймовірна: російський дванадцятидюймовий снаряд мав у собі п'ятнадцять фунтів піроксиліну, японський такий самий снаряд — сто п'ять фунтів шимози. Російська ескадра викидала вибухової речовини за одну хвилину п'ятсот фунтів, японська — сім тисяч п'ятсот фунтів. Але й це, товариші, не все. Сама шимоза як вибухова речовина значно сильніша, ніж піроксилін.

Васильєв окинув своїх слухачів поглядом, ніби перевіряючи, яке враження справили на них наведені дані, і продовжував:

— Які ж, товариші, ми повинні зробити з цього висновки? Росія з її феодальними порядками, з її глибочезними болячками деспотичного ладу не склала іспиту на полі бою. Вона занадто для цього струхлявіла. Хто винен у нашій поразці? Винна вся царська державна система. Адже Цусіма ,цля нас була не тільки в Корейській протоці. Ні, її в достатній мірі зазнали і на сухопутних фронтах. Може, не так яскраво, але Цусіма проявлялась і на залізницях, і на заводах, і в кораблебудуванні, і в галузі освіти, і в усьому нашому пригніченому і безладному житті. Але хай Японія не дуже брязкає зброєю. Вона перемогла не трудовий народ, а його уряд, що розклався і всім остогид. Другої такої перемоги вона не діжде, якщо при владі стануть представники іншого класу. А поки що Японія зіграла нам тільки на руку. Вона відкрила очі на дійсність навіть зовсім малописьменним людям. Наше щастя в тому, що солдати повернули свої багнети й рушниці в протилежний бік — проти тих, хто послав їх на безглузду смерть. Війна закінчилася революцією. Нас, що пережили Цусіму, нічим більше не злякаєш...

Загудів пароплав, даючи знати, що готовий до відплиття. Васильєв не міг більше говорити і, взявши від мене адреси товаришів, поліз по трапу, супроводжуваний оплесками сотень людей.