Цусіма - Новиков-Прибой Олексій

Шукаємо по всіх відділеннях, і нікого не знаходимо. Або вбиті, або поранені. Нікому стало командувати кораблем.

Сигнальник побіг на корму.

Броненосець "Бородино", здригаючись від вибухів ворожих снарядів, продовжував іти вперед. Мабуть, він управлявся тільки матросами. Вогонь його чимдалі слабшав. Куди він держав курс? Невідомо! Поки на ньому справно працювали машини, він просто йшов по тому румбу, на який випадково був повернутий. А вся ескадра при наявності багатьох капітанів 1-го рангу і трьох адміралів, що лишилися в живих, пленталася за ним, як за вожаком. Мабуть, так само було і в той час, коли вів її "Александр III". І все це сталося тому, що був наказ Рожественського: коли виходить із строю головне судно, то ескадру веде другий за чергою мателот.

Всі матроси, які були в носовому казематі, спустилися разом з кондуктором Чепакіним на один поверх нижче, під броньову палубу. Там було кілька поранених, що вже дістали медичну допомогу в операційному пункті. Марсовий Ющин запитав у них:

— Ну, як командир? Йому відповіли:

— Лежить. Все розпитує, як іде бій. А сам командувати не може. Багато крові втратив.

— А де старший офіцер Макаров?

— Він теж, кажуть, поранений був, але тільки в операційний пункт не приходив зовсім. І ніхто не знає, де він.

Кондуктор Чепакін очманіло крутився і, лаючись, збуджено говорив:

— Ну, на що це схоже? У нас не лишилося жодного стройового офіцера. Нема кому командувати кораблем. Що тепер робити? Доведеться, мабуть, ушиватися*на той світ. Японці найбільше жарять по нашому судну, бо воно йде головним. "Бородино" такий уже побитий, що пора б йому прилаштуватися в кінці ескадри і хоч трохи відпочити. А почни ми зараз повертати, вся ескадра поверне за нами...

Над головою пролунали крики:

— Всі нагору! Рятуйся!

Люди кинулися до трапа. Через півхвилини кондуктор Чепакін, марсовий Ющин та інші матроси знову опинилися в носовому казематі. Всі заметушилися, загаласували, не розуміючи, що сталося на судні і звідки загрожує лихо. Корабель ішов уперед і мляво відстрілювався. Раптом з гуркотом осліпила здвоєна блискавка. Ющин перевернувся в повітрі і ударився об палубу. Йому здалося, що перекинулося судно. Він навіть не зрозумів, що його, який був у момент вибуху снаряда за броньовою роздільною перебіркою, не зачепило жодним осколком. Він схопився і з жахом побачив на палубі, недалеко від своїх ніг, чиюсь відірвану голову. "Чи не моя це?" — подумав Ющин і скинув угору руки, щоб помацати свою голову. 6 носовому казематі лишилися в живих тільки він і кондуктор Чепакін. Крізь дим побачили, що гармати були розбиті або вилетіли з цапф і що вогонь, розгоряючись, підбирався до патронів, піднятих з погреба. Кондуктор почав викидати їх за борт, а Ющину наказав:

— Біжи до корми, клич людей! Нам удвох не впоратися з пожежею. Од елеватора пішов дим...

Ющин пішов до корми, але туди не так легко було пробратися. На кожному кроці зустрічалися руйнування: валялись шматки заліза, перекинуті й розідрані на клапті перебірки. Проломи були не тільки в бортах, але і в палубі. Все внутрішнє обладнання перетворилося в купи уламків. Серед цього хаосу валялись понівечені трупи. Ющин кинувся далі, але йому перетяли шлях руїни офіцерських кают і бурхливе полум'я. Шугало полум'ям і роз'ятрювало димом очі. Навкруги так усе змінилось, що Ющин не міг навіть зрозуміти, куди він потрапив. Він зупинився перед люком з поламаним трапом і побачив під собою батарейну палубу. Хотів було спуститися вниз, але не наважився. Навкруги не було жодної живої душі, і ніхто не гасив пожежу. Очевидно, панічний страх загнав людей у нижні приміщення. Але він уявив, що уцілів один на цілому кораблі, який ішов уперед, невідомо куди, ніким не керований. Від такої думки Ющин здригнувся. Він вискочив на зріз і хотів піднятися на верхню палубу. Чого? Він і сам того не знав. Смеркалося. Крен на правий борт збільшився. Верхні частини броненосця були розгромлені ще більше, ніж нижні. Щогли були поламані, такелаж подраний, димові труби ледве трималися, шлюпки розвалилися, задній місток перекинувся. Вся кормова половина була охоплена вогнем. А навкруги так само падали снаряди, підіймаючи. вибухами водяні смерчі. За кормою, крізь бризки, виднівся "Орел", весь оповитий димом, а за ним трималися в кільватер ще якісь кораблі, і незрозуміло було, чого це вся ескадра тягнеться за вмираючим броненосцем "Бородино".

. Гнаний жахом, Ющин кинувся назад у носовий каземат, щоб сповістити про все кондукторові Чепакіну. Але коли він добіг туди, кондуктора на місці вже не було. Раптом броненосець весь затрусився від ворожого залпу, що влучив у нього, і став швидко валитися на правий борт. Ющин в цей момент був біля гарматного порту і встиг ухопитися за якусь трубу.

Що сталося з ним далі, про це у нього лишилась неясна згадка. Броненосець перевернувся, а він, зім'ятий і оглушений ревучими потоками, все ще був усередині його, в носовому казематі. Ющин однією рукою розідрав на собі всю одежу і, намацавши ногою гарматний порт, пірнув у нього. А може, останні дії його були зовсім не такі. Але не підлягає сумніву, що якийсь невизначений час, що здався йому неймовірно довгим, він був під водою на великій глибині, захлинався і крутився. Не було сумніву і в тому, що на поверхню моря він виплив голим. Тільки на ногах лишилися чоботи, бо вони були тісні і не вдалося їх стягти.

Все, чого зазнав Ющин за якусь хвилину або дві, вплинуло на нього так приголомшливо^ що йому навіть не було страшно. Розплющивши очі, він побачив свій корабель, що плавав догори кілем. Працювали, збурюючи воду, обидва гвинти. Над поверхнею моря, серед бурхливих хвиль, то в одному місці, то в другому з'являлися матроські голови. А чоловік з десять видерлися на величезне днище судна і, розмахуючи руками, щось кричали. Один з них зняв із себе натільну сорочку і, тримаючись за боковий кіль, простяг її Ющину:

— Семен, хапайся за натілку і видирайся до нас!

Ющин ухопився був за рукав, але вдарила хвиля, і в стиснутому кулаку його лишився тільки шматок тканини. Він знову пірнув у воду. Броненосець швидко йшов від нього. Щоб не попасти під лопасті, що працювали в кормі, він почав відпливати вбік. Під руки йому потрапив шлюпковий рангоут, з яким він вирішив не розлучатись до самої смерті. і

Ющин не бачив, як потонув його броненосець, і всю свою увагу зосередив на інших кораблях, благаючи їх про допомогу, В чимдалі густіших сутінках, весь у вогні, як величезний факел, пройшов мимо "Орел", обсипаний вибухаючим металом. Гуркотіло небо, потрясаючи простір, ревло море, розцвітаючи вогняними фонтанами, гойдались хвилі з прилиплими до них пасмами диму. Здавалося, настала година загибелі всього світу. "Николай І", збільшивши хід, намірявся, мабуть, випередити перше судно, щоб стати на чолі ескадри. Головні ворожі сили припинили вогонь. Але російські кораблі продовжували стріляти — мабуть, в японські міноносці. По черзі один за одним проходили повз Ющина залишки розбитої ескадри: "Апраксин", "Сенявин", "Ушаков", "Сысой Великий", "Наварин". Він кричав їм, він називав кожне судно поіменно, а вони всі йшли геть від нього. Значно відставши від ескадри, йшов крейсер "Нахимов". Позад нього вже не було видно жодного судна. Ющин, борсаючись в хвилях, заметався, напружив усі свої сили, готовий вистрибнути з води і бігом помчати до останньої надії, "Нахимов" начебто почув його голос і повернув до нього, але через хвилину корма крейсера почала відходити, блимаючи гакабортним вогником.

— Прокляті! Щоб вам усім опинитися на морському дні!..— кричав і безумствував Ющин.

Він у розпачі зажмурився. Голова пішла обертом. Здавалося, що він провалюється в прірву. Він упустив рангоут з рук, але тут же схаменувся і, розплющивши очі, знову ухопився за нього. Залягла пітьма. Де кінчалось море і де починалась пітьма — нічого не можна було розібрати. Зрідка далечінь блимала гарматними зблисками, але й це незабаром припинилося. Прислухався — жодного людського голосу. Значить, Ющин лишився один серед грізного моря під чорним небом ночі. Чи хвилини минали, чи години — він не мав уявлення про час Він і далі знемагав в нерівній боротьбі з стихією. Хвилі підіймали його вгору, шпурляли вниз, били в обличчя, зловтішно реготали у вуха, виривали з рук рангоут, перевертали тіло, тиснули груди, перекочувались через голову. Часом здавалося, що це напала на нього розлючена юрба і перекидала стусанами з боку на бік. Він, захлинався гірко-солоною водою, відкашлювався, кричав і ловив моменти, щоб наповнити груди свіжим повітрям. Він давно перестав відчувати розбухлі в чоботях ноги, наче вони зовсім відвалилися. Заклякло тіло, вимотувались останні сили, плуталася свідомість.

Несподівано Ющин побачив, як чорна далечінь заблимала блискавками гармат, прорізалась променями прожекторів, і почулися удари, від яких здригалась ніч. Невже ескадра повернула назад? Багрові виблиски наближались. Незабаром повз Ющина, в двох-трьох кабельтових від нього, поритою поверхнею моря безладно проповзли якісь безформні тіні. Він засіпався, заволав, а чорні тіні, гуркочучи вибухами артилерійського вогню, відходили від нього все далі й далі, в темну й страшну невідомість 50.

ЕПІЛОГ

Вісім з половиною місяців ми пробули в полоні і нарешті дочекалися того щасливого дня, коли залишили кумамотські табори. Ми були перевезені залізницею в портове місто Нагасакі, де вже чекав нас пароплав Добровільного флоту "Владимир", пришвартований до стінки. Наш ешелон відразу ж розмістився в його просторих, спеціально пристосованих для перевезення військ, трюмах. Але пароплав простояв у порту ще кілька днів, приймаючи живий вантаж до певної норми. Пасажирами були головним чином матроси і десятків зо два морських і сухопутних офіцерів.

Росію ми залишили 2 жовтня 1904 року, а повертались на батьківщину наприкінці січня 1906 року.

Царський уряд, щоб задобрити нас, видав нам під час нашої стоянки в Нагасакі берегове утримання і морське харчування за дев'ять місяців. Час, проведений у полоні, нам порахували за плавання. У кожного з нас була тепер чимала сума грошей. На пароплаві одержали видублені кожушки, валянки й папахи.