Цусіма - Новиков-Прибой Олексій

Він смикнувся і, немов підкинутий пружиною, сів на койці. Спочатку його обличчя виявило надзвичайне здивування, потім воно побагровіло. Ніби чимсь подавившись, він прошипів кривим ротом:

— Повішу на реї.

Кузнецов зробив крок уперед і, визивно дивлячись в очі адмірала, заговорив ще рішучіше:

— Трохи тихше, ваше превосходительство, на повороті, а то можете перекинутись і свою довбешку розбити.

Можна було чекати, що адмірал рине на цю сміливу людину і розтрощить її на місці. Але трапилось щось схоже на чудо: він залишився на місці, ніби придавлений важким поглядом квартирмейстера. З пів'юта. Рожественському пощастило розігнати сотню людей, а тут лише перед одним інвалідом в страшному подиві застигли його чорні очі і відвалилася нижня щелепа.

Кузнецов ще зробив крок уперед і загримотів:

— За яким правом ви били людей на палубі? Чи тут, на пароплаві, легше бити своїх, ніж в бою японців? Боягуз!.. Споганили весь флот, зганьбили батьківщину і до цього часу не кинулись від сорому за борт!.. Я прийшов сказати вам, щоб ви забиралися з "Воронежа". Цього вимагає весь ешелон!

Адмірал слухав квартирмейстера мовчки, немов ролі їхні перемінились.

На вигуки Кузнецова збіглись офіцери. Вони ледве умовили його дати адміралу спокій. Виходячи з каюти, він різко сказав, наче звертаючись до свого підлеглого:

— Не забудьте, ваше превосходительство, мої Слова 54.

Офіцери почували себе на пароплаві гірше, ніж в японському полоні. Тільки п'ятеро з них були озброєні револьверами. Після цієї ночі вони позмінно вартували біля капітанської каюти, охороняючи адмірала. їм було прикро, що тринадцять гвинтівок, про які нічого не знали матроси і солдати, були заховані запакованими. Але пронести їх довелося б через жилі трюми, а це при таких обставинах роботи було рисковано.

Вранці, коли знімалися з якоря, капітан 2-го рангу Шишмарьов одержав від генерала Данилова секретний наказ: у Владивостоку військове повстання, тому пароплав затримати до особливого розпорядження. Його перевели в Модзі і підняли на ньому карантинний прапор. Ешелону пояснили, що в Кобі чума і, щоб не завезти її в Росію, доведеться стояти тут на якорі до того часу, поки не впевняться у відсутності цієї зарази на "Воронеже". Проте звістки про повстання у Владивостоку все ж дійшли до нижніх чинів, дійшли через торговців, чиї шлюпки приставали до борту. На судні хвилювання збільшилось. Через кілька годин "Воронеж" знявся з якоря і рушив у Нагасакі. Адмірали і офіцери чомусь вирішили, що в цьому порту буде безпечніше стояти.

Командиру Шишмарьову було відомо, що на пароплаві був приготовлений червоний прапор, перед яким ще в Хамадері матроси і солдати дали клятву вірності революції. Він навмисне повів судно поблизу островів. Офіцери повідомили, що коли спалахне повстання, то "Воронеж" викинеться на скелі.

В нагасакському порту пароплав затримався на невизначений час. Це ще більше збудоражило ешелон. З того часу, як у Рожественського сталася сутичка з людьми, гнів їхній не переставав розгорятися,— обстановка, що склалася, тільки сприяла цьому, як сприяє вітер пожежі.

У перші дні перебування Рожественського на пароплаві біля його каюти грав оркестр музикантів. Під час сніданку, обіду й вечері виконувалися марші, польки, вальси. Під звуки музики приємніше було їсти. На флагманському кораблі "Суворов", що залишився на морському дні з дев'ятьмастами людських життів, адмірал рідко сідав до їжі без духового оркестру. Флагманські чини потурбувались, щоб так само було і тепер на "Воронеже". Але настав такий ранок, коли адмірал снідав уже без музики. Рожественський хмурився, капризував, незадово-лений їжею. І раптом залунали звуки оркестру, але не біля каюти, а десь далі, а головне — заграли марсельезу. Рожественський не знав, що музиканти перенесли свою естраду на бак.

— Це що за новина? — багровіючи, сказав адмірал і кинув виделку і ніж, що задзвеніли на палубі.

— Народ вплинув на музикантів, ваше превосходительство,— відповів постійний його вістовий, що завжди прислужував йому, Петро Пучков.

— Прибери оцю гидоту з моїх очей! — показуючи на тарілки, немов у них було головне зло, різко наказав Рожественський вістовому.

З цього ранку бак перетворився на найвеселішу частину корабля. Тут виступали то музиканти, то хор півчих, виконуючи революційні пісні. В той же час на палубі і в трюмах відбувалися мітинги і ухвалювалися різкі резолюції щодо начальства. Потім колишні полонені організували виконавчий комітет, який поступово почав прибирати владу до своїх рук. Боячись, шо суднова команда може зіпсувати механізми і цим затримати відправку людей на батьківщину, він виділив з свого середовища надійних суднових спеціалістів. Вони незмінно день і ніч вартували на станції електричного освітлення, в машинному відділенні, в штурманській рубці і в інших частинах корабля. Нарешті представники виконавчого комітету заявили командирові:

— Досить морочити нам голову чумою. Ми вимагаємо завтра ж знятися з якоря. Якщо це не буде зроблено, то обидва адмірали і всі їхні наближені полетять за борт. А лароплав ми самі поведемо,у Владивосток.

Рожественський більше не з'являвся на палубі. Але йому весь час доповідали про дії ешелону. Після тієї ночі, коли в нього в каюті побував Кузнецов, він і сам переконався, що на кораблі створилося становище більш серйозне, ніж можна було чекати. Конфлікт загострювався, і тепер була лише одна турбота — як позбутись небезпеки. Матроси й солдати все сміливішали в своїх вимогах, а виконавчий комітет привселюдно заявляв про готовність до рішучих дій. Проти адмірада^було 2500 чоловік нижніх чинів, а на його боці були тільки офіцери. Але й серед них почали з'являтися люди, які співчували виконавчому комітетові. Все це дуже дратувало адмірала. Спочатку від безсилої злоби він ричав і стискав кулаки, а потім притих у якомусь заціпенінні і відсиджувався в каюті, як борсук у норі. Нарешті в адміральській голові дозріла думка. Він поділився нею з флаг-капітаном Клап'є де Колон-гом, капітаном 2-го рангу Семеновим та іншими чинами свого штабу. Рішення його усі схвалили. Він викликав до себе в каюту командира Шишмарьова і, задихаючись від нападів люті, заговорив:

— Більше терпіти цього не можна. Дайте знати в Нагасакі Стеману: ешелон збунтувався. Комітет загрожує викинути нас за борт. Нехай Стеман від мого гмені попросить у японців збройну силу. Час уже розчавити цю крамолу.

— Єсть, ваше превосходительство.

Капітан 1-го рангу Стеман, як член комісії від морського відомства по прийманню полонених, перебував в російському морському госпіталі. Його звернення до японських властей очевидно мало повний успіх. Увечері на "Воронеж" приїхав з Нагасакі поліцмейстер. Під час зустрічі з Рожественським і чинами його штабу він був надзвичайно люб'язний. Свою незвичайну місію він виконував з якимсь особливим захватом. Для японців це був несподіваний випадок. Розбитий і зганьблений під Цусімою російський адмірал не тільки не затаїв бажання помітитися японцям, а зробив якраз навпаки, прохаючи в них, як у друзів, збройної допомоги. Виходило так, що він довіряє ворогу більше, ніж своїм нижнім чинам. У найвишуканіших виразах, розмовляючи англійською мовою, поліцмейстер заспокоював розгніваного адмірала:

— Імператорська поліція гарантує вам повну безпеку. Губернатор викликає з Сасебо військові судна, а з табору — війська. А поки що для порядку негайно займе пароплав наша поліція.

— Скільки? — схвильовано спитав Рожественський. '— Сімдесят чоловік,— відповів поліцмейстер.

— Мало,— розчаровано зауважив Рожественський і нахмурився. Японець, дивлячись на нього, звузив повіки і квапливо заговорив:

— Будьте певні, адмірале. Поки ви знаходитесь у водах імператорської Японії, ми нікому не дозволимо зачепити вас, повстанці пройдуть до вас тільки через трупи поліцейських.

Капітан 2-го рангу Семенов додав:

— Ваше превосходительство, наскільки я зрозумів пана поліцмейстера, цей захід тільки тимчасовий. А йа випадок потреби — японці можуть війська надіслати.

Поліцмейстер поклонився Семенову з церемонним присіданням.

— Так, ви правильно зрозуміли мене. У нас вистачить сили. Якщо потрібно буде, ми знищимо весь ваш бунтуючий ешелон.

Поліцмейстер тріумфуюче посміхнувся, його почали пригощати вином. Тільки через годину він вийшов на палубу і, хитаючись, попрямував до трапа.

Наступного дня японські поліцейські зайняли пів'ют, спардек і рубку. Незабаром прибули чотири міноносці і, відкинувши кришки мінних апаратів, почали крейсирувати навколо пароплава. В першу-ліпшу хвилину його могли висадити в повітря і пустити на дно з усім його населенням.

Матроси і солдати обурювались:

— Нас віддали ворогам.

— Це все Рожественський придумав.

— Він ескадру свою кинув, утік з поля бою і здався японцям. А тепер викликав їх собі на допомогу.

— Збіглий адмірал.

Більше від усіх розпалився квартирмейстер Кузнецов, вигукуючи:

— Братці мої! Та що ж це таке робиться на світі? Російські і японські власті були ворогами. А як довелося душити нашого брата, вони відразу знюхалися. За свій добробут наші адмірали і генерали ладні віддати ворогам не тільки нас, а й половину Росії. Ех, виродки роду людського...

Він підвищив голос і, тремтячи від люті, майже загорлав:

— А ви, панове японці, зраділи? Наш горе-адмірал звернувся до вас по допомогу, і ви раді старатись? Але запам'ятайте, настане час — можливо, доведеться знову з нами воювати. Тоді в нас будуть справжні командири. Не така шваль, як Рожественський. Ми примусимо вас копати рилом хрін у городі.

Товариші насильно звели Кузнецова з палуби вниз.

На баку не чутно стало музики, перестали співати і революційних пісень. Пароплав був під російським прапором, але верхня палуба, де розмістилися японці, стала для ешелона чужою. Матроси й солдати спустилися в нижні приміщення. Тепер уже там, в глибині суднових трюмів, кипіли людські пристрасті: продовжувались мітинги. Нагорі все було ніби спокійно. Але начальство почувало себе приблизно так, як можуть почувати люди, які перебувають на даху будівлі, що горить. Уночі дехто з офіцерів втік з пароплава. З пів'юта вони по кінцях спускалися в японські ялики і перебиралися на берег.

Ще через день на "Воронеж" прибули генерал Данилов і його ад'ютант капітан Алексеев.